Фахраддін Керімов, диригент, заслужений діяч мистецтв Азербайджану, – про свою любов до музики, національні особливості диригування і концертну програму “Компроміси”

У неділю, 3 березня, львів’яни матимуть змогу поринути в пристрасний вир мелодійних контрастів – о 18.00 у Львівській філармонії розпочнеться концертна програма “Компроміси” за участі солістів Юлії Керімової (фортепіано) і Євгена Крука (скрипка) та Молодіжного академічного симфонічного оркестру “INSO-Львів” під диригуванням заслуженого діяча мистецтв Азербайджану Фахраддіна Керімова.

Напередодні цього дивовижного концерту “Пошті” вдалося поговорити з Фахраддіном  Керімовим про його любов до музики, національні особливості диригування і програму  “Компроміси”.

– Розкажіть, будь ласка, як і коли музика ввійшла у ваше життя. Чи це трапилося в дитинстві, а чи стало свідомим кроком у більш дорослому віці?

– Почну із того, що я народився в сім’ї лікарів: батько – хірург, мати – окуліст. Вони, хоч і були медиками, надзвичайно любили  музику, виявляли велике зацікавлення нею. В ті часи, а йдеться про 60-ті роки, в Азербайджані люди мали великий інтерес до музичного мистецтва. На початку XX століття творив основоположник азербайджанської класичної музики, видатний діяч  Узеїр Гаджибеков. Його послідовниками стали Кара Караєв і видатний сучасний азербайджанський композитор Аріф Меліков, творець музики балетних вистав, відомих у всьому світі. 

Тож якби не батьківська любов до музики, я б, найімовірніше, також став лікарем, пішов би стежкою батьків і вже точно не був диригентом. Але й у музиці, як усі, починав з малого: спочатку вчився у музичній школі при консерваторії, опановуючи гру на скрипці. А оскільки мені це вдавалося дуже добре, то викладачі школи рекомендували мене для подальшого навчання у Московській консерваторії – також по класу скрипки. 

Після закінчення навчання служив у війську. Тоді за розподілом потрапив до Державного симфонічного оркестру, проте працював там недовго, адже з дитинства мав велике бажання диригувати. Тому  в 1982 році вступив до Ленінградської консерваторії  на оперно-симфонічне диригування до славетного Валерія Гергієва, а згодом до Іллі Мусіна.

– Напевно, з цього моменту й розпочалося ваше становлення. Чи пам’ятаєте імена тих талановитих людей, що вплинули на вас як диригента?

–  У житті мені пощастило: я спілкувався з багатьма талановитими і справді мудрими людьми. Але тим, ким є, я  почав ставати вже під час стажування у Маріїнському  театрі, яке тривало десь до 1991 року. Саме там познайомився з чудовими музикантами, які мене сформували.  Кажу про Євгенія Маравінського, Юрія Темірканова, Валерія Гергієва, Іллю Мусіна. Дуже вдячний їм за це! 

З 1991 до 2005 року в моєму житі розпочався не менш важливий період – на запрошення я поїхав працювати до Туреччини. Це перша світська країна на Сході! Не схожа на жодну іншу арабську. Там уживаються всі релігії та культури. У них шість оперних театрів, більш ніж десять професійних державних симфонічних оркестрів, консерваторії! Тож, як ви вже зрозуміли, класична музика в Туреччині на високому рівні. Я й зараз часто туди приїжджаю з концертами і бачу великий прогрес в цій мусульманській країні.

– Не шкодуєте, що стали диригентом? Адже могли б бути відомим скрипалем?

– Знаєте, коли я був скрипалем, мені це дуже подобалося. Хотілося розвиватися, працювати, бути професіоналом. Та нині не тільки у столицях –  у всіх культурних містах музиканти є  справжніми професіоналами. 

Але диригування… це була заповітна мрія мого дитинства, а тепер – велике задоволення, вершина блаженства. Диригент – це вища каста, він виражає себе професійністю музикантів, умінням їх організувати. Тож думаю, що в житті мені поталанило: моя професія є для мене хобі, яке займає більшу половину життя.

– Побувавши у багатьох країнах, ви напевно спостерігали і намагалися аналізувати роботу своїх колег. Як думаєте, чи має диригування якісь національні особливості?

– Як на мене, якою б не була національність того чи того диригента, де б він не народився, нас усіх об’єднує одна мова – мова музики. Я, до прикладу, з великим задоволенням граю твори і французьких композиторів, і німецьких. Щоправда, в стилі виконання потрібно максимально наблизитися до їхньої музики.  Адже, працюючи з творами композиторів різних національностей, диригент має розуміти і враховувати специфіку роботи над ними, зокрема те, що часто до звичних класичних інструментів додаються національні, а подекуди й екзотичні. Але навіть якщо брати якогось конкретного композитора і розглядати його творчість, то можна побачити дуже широку музичну палітру, її  різнобарвність. Маю на увазі як західноєвропейську, так і українську та російську музику. А у вас, в Україні, взагалі дуже багато творів для виконання.

– Для виступу у Львові ви підготували музичну програму “Компроміси”. Які музичні твори увійшли до неї?

– У програмі концерту, який відбудеться 3 березня у Львівській філармонії, лунатимуть твори Джорджа Гершвіна, Леонарда Бернстайна і Петра Чайковського. У першій частині вечора моя дружина, піаністка Юлія Керімова, виконає Концерт для фортепіано з оркестром Фа-мажор Джорджа  Гершвіна. Наступною буде увертюра до оперети “Кандід”, написана Бернстайном. Він, до речі, також був професійним диригентом (керував Нью-Йоркським симфонічним оркестром) і водночас чудовим композитором.  А на завершення почуєте скрипковий концерт Петра Чайковського –  солюватиме талановитий скрипаль Євген Крук. 

Готуючи цю програму, я мав на меті занурити слухачів у весняну атмосферу, дати їм заряд позитиву. Вона демократична, зрозуміла і близька кожному. В ній задіяні багато інструментів, тож музиканти мають унікальну можливість продемонструвати свій талант. Львів’янам є що показати! А оскільки з Молодіжним академічним симфонічним оркестром “INSO-Львів” працюю вже більш ніж три роки, то можу стверджувати, що ці музиканти добре володіють своїми інструментами, і працювати з ними – велике задоволення! У нас чи не одразу виникло взаєморозуміння. 

За це варто дякувати і Львівській філармонії: тут є розуміння та добре ставлення до музикантів, створені всі умови для успішної роботи, яка приносить ще й моральне задоволення. То мій четвертий візит до Львова. І я помітив, який поступ зробило філармонійне керівництво, зокрема, в музичній діяльності.  Тож до Львова завжди приїжджаю залюбки. Крім того, хочу наголосити: у вас дивовижна архітектура, щирі й усміхнені люди на вулицях, що не так часто побачиш у інших містах. 

ДОВІДКА