Поетеса-піснярка Анна Канич – про свої вірші, стимули до роботи, творчість усупереч загрозі арешту та співпрацю з легендарними постатями в українській музиці2

У вівторок, 26 лютого,  о 18.00 до Львівської філармонії на 45-річчя пісенної творчості з музичними вітаннями до відомої львівської поетеси-піснярки, заслуженої діячки мистецтв України, кавалера ордена Королеви Анни Ярославни Анни Канич завітають композитори та виконавці її пісень – заслужені артисти України Ірина Лончина, Богдан Цісінський; народні артисти України Мар’ян Шуневич, Марія Шалайкевич; юнацькі колективи “Джерело”, “Левус Джезус”,  октет “Орфей”, ансамбль “Ватра 80-х рр.”, гурт “Соколи”, оркестр заслуженого вокально-хореографічного ансамблю “Галичина”, а також лауреати всеукраїнських та міжнародних конкурсів.  Поезії читатимуть сама Анна Канич, Зиновій Суходуб і Тетяна Павелко. Третина написаних пісень прозвучить уперше.  

Як поетеса-піснярка Анна Канич відома не лише в Україні. У її творчому доробку – біля двохсот пісень, завдяки яким здобули популярність десятки естрадних виконавців. Ось уже майже 25 років триває творча співпраця з відмінником освіти Лесею Салістрою, яка виплекала цілу плеяду зірок естради. Пісні Анни Канич виконують лауреати конкурсів естрадної пісні Марія Крумишин, Таня Гринчишин, Ігор Кобрин, Соломія Григор’єва, Юліана Левко, Оля Вовк, Олег Данилюк, Назар Тимошицький, а також автори музики та виконавці Наталка Кулинич, Олесь Коваль і Олеся Олекшій.

Свого часу на слова Анни Михайлівни писали музику Анатолій Кос-Анатольський, Володимир Івасюк, Ігор Білозір. А тепер це роблять В. Камінський, О. Савко, Ю. Варум, М. Помірча,С. Петросян, В. Кобринович, В. Дікшин, О. Щеглов,Л. Тизьо та інші.

Напередодні творчого вечора з нагоди ювілею “Пошті” вдалося поспілкуватися  з Анною Канич про поезію, стимули до роботи, творчість усупереч загрозі арешту та співпрацю з легендарними постатями в українській музиці.

– Розкажіть, будь ласка, коли ви почали складати вірші?

– Перша моя поезія була написана в шістнадцять років. Спонукав до цього трагічний випадок – убивство 7 березня 1944-го мого брата Романа, який керував  підпіллям  ОУН в медінституті. Під час Святої вечері я згадувала брата. Біль туги  так охопив мене, що вилився у рядки поезії “Святвечір без тебе”.

– І після цього трагічного випадку ви почали писати?

– Так. У мене з’явилися перші ліричні твори. Але річ у тім, що ці вірші мама спалила. У  1946 – 1947 роках почалися арешти. Я тоді навчалася в університеті. Був арештований мій товариш Орест Янкевич, кадебісти прийшли й до нас. І коли мама побачила їх за парканом, одразу ж спитала мене, де мої зошити з поезією, пояснюючи:  якщо знайдуть, то й нас у Сибір зашлють, і поспіхом кинула ті зошити в піч. 

– Але, незважаючи на досить реальну загрозу, ви таки повернулися до поезії?

– Не одразу. Після цього двадцять років не писала, бо всередині ніби щось обірвалося… Зберегла у пам’яті лише найбільш душевні твори. Коли працювала педагогом у виховній колонії на Кривоноса, займалася позакласною роботою, писала вірші, прозу та сценарії літературних вечорів. На одному з них був присутній проректор Львівської консерваторії Арсеній Котляревський. Він послухав мою поезію  “Метелиця”, де описана краса зимового дня, і сказав мені: “Я чую, як вона звучить”, а згодом  передав її композитору Анатолію Кос-Анатольському. 

– І Кос-Анатольський написав музику… 

– Так, через ніч Анатолій Кос-Анатольський написав музику на мою поезію, а під час зустрічі подарував ноти з автографом. Його мелодія мені надзвичайно сподобалася. Це був один із найщасливіших днів мого життя. Пісню виконали сестри Байко, з якими Кос-Анатольський співпрацював, і першого січня 1968-го вона була надрукована в молодіжній франківській газеті.

Багато пісень написала зі Сергієм Петросяном. Він завжди казав: “Нас не буде, а наші пісні будуть звучати”. Разом створили шедевр “Музика гір”, який живе ось уже 30 років.

Популярними стали “Перехресні стежки” на музику Ігоря Хоми, композиція про лікарів “Мужні люди”, яку виконував Богдан Цісінський, та пісня “Марія” у виконанні  Романа Хабаля. Мені приємно, що зараз вона знову відродилася, здобула нове життя.  “Ватра 80-х років”  має її в своєму репертуарі. 

Цікаво, що до вірша “Заворожу”, написаного мною в часи першого романтичного захоплення, музику написала моя внучка. Тепер ця пісня звучить у виконанні Софії Федини. 

А обранець мого серця подарував букет троянд, коли прочитав мою повість “Волошки серед терну”. Ці троянди довго не в’яли. З ними у мене було фото. І коли я готувала авторський диск із записами своїх мелодійних поезій, то обрала ту знимку для обкладинки, бо вона випала мені з альбому просто до рук. 

– А що робите у вільний час, якщо він у вас буває, зважаючи на таке насичене творче життя?

– Дуже люблю землю, працю біля неї. Тож у вільні хвилини піклуюся про свій сад біля будинку. Окрім цього, дуже люблю мандрувати Карпатами! Своє дозвілля проводжу в цих горах, де мене завжди чекають добрі та віддані друзі 

 

 

ДОВІДКА

Анна-Ольга Канич народилася 23 лютого 1928 р. у Львові в родині українських інтелігентів. Закінчила філологічний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка. Працювала вчителем, вихователем у колоніях для неповнолітніх. З 2003 року – член Національної спілки письменників України. В творчому доробку львівської поетеси-піснярки майже 200 пісень, а також вісім книжок: збірки поезій “Неопалима купина” (1993 рік), “Львівські рапсодії” (2003 рік), “Молюся за Україну” (2006 рік), автобіографічна повість “Волошки серед терну” (2000 рік), поетична збірка для дітей “Пісні серця – юним талантам” (2003 рік), збірка інтимної лірики та пісень “Коли співає тиша” (2005 рік), збірка пісень “Музика рідного краю” та збірка оповідань для дітей “Жовтенька грушечка та інші оповідання Нуни” (2008 рік). Творчість Анни Канич здобула широке визнання в Україні та за її межами. 15 квітня 2008 року указом Президента їй присвоїли звання заслуженого діяча мистецтв України за вагомий особистий внесок у розвиток художньої культури та багаторічну літературну працю.