Гучними словесними оплесками - не лише офіційно - львів'яни вітали виставку творів живопису, тиснення на шкірі, скульптури, кераміки, різьби по дереву і графіки, яка з нагоди 20-ліття Клубу українських митців (КУМ) відкрилася у Національному музеї  Львова. 22 відомих сьогодні художники - Тарас Левків, Володимир Патик, Ігор Копчик, Дмитро Парута (якому в день від­криття виставки виповнилося 60 років), Василь Ярич, Володимир Богуславський, Ігор Ковалевич, Петро Сипняк, Богдан Пікулицький та інші - ще раз зібралися разом, аби віддати належну шану структурі, яка виникла як альтернатива до офіційної Спілки художників  і членами якої свого часу вони усі стали.

"Я давно не відчував такої радості від  сучасного мистецтва, як сьогодні, - говорив на відкритті доктор мистецтвознавства Володимир Овсійчук. - Рівень експозиції - надзвичайно високий. Але що цікаво, це той поодинокий випадок, коли не можна сказати, що хтось сильніший, а хтось слабший - усі автори самобутні, із власним характером, але об'єднані великою ерудицією та майстерністю формальні творчі досягнення перетворювати у надзвичайно цікаві мистецькі риси. Виставка заявляє: Львів - не провінція. Бо мати стільки ори­гінальних, ерудованих, певних себе майстрів у провінції - неможливо".

Захоплюючись високою мистецькою вартістю запропонованих до огляду творів, присутні відзначали, що експозиція водночас наскрізь опти­містична. І дивуватися не варто, акцентував проректор Львівської національної академії мистецтв (також член КУМу) Роман Яців, бо цей оптимізм закладено уже в самій КУМівській абревіатурі. "Є певний парадокс у тому, що двадцять років існує організація, яка могла би вже й не існувати з огляду на суб'єктивізм у мистецтві. Та й реальність сьогодні цілком інша, ніж колись. Але КУМ насправді не вичерпав своїх можливостей ні на рівні колективному, ні на індивідуальному".

І це справді тішить. Однак у кулуарах випало почути: виставка у Національному музеї  - лебедина пісня орга­нізації, що від початків декларувала свободу творчого самовияву, активізацію мистецького процесу та органічне входження українського мистецтва у загальноєвропейське культурне русло. Адже зважаючи на кардинальну зміну реалій,  ці принципи сьогодні може сповідувати кожен і  то самостійно, а відтак відпала потреба в об'єд­нанні людей, часто-густо цілковито різних і за мистецькими уподобаннями, і за творчими стежками.

"Справді не знаю, чи будемо ще саме так виставлятися разом, - на жаль, не спростував почутого "Пошті" президент КУМу Володимир Савчук. - Та й узагалі не хотів робити цієї виставки у Львові, де ще ніколи не було такого зневаження митців, як при нинішньому керівництві міста. Ігноруючи українські закони, зокрема закон про творчі спілки, львівські чиновники не соромляться вимагати від художників орендну плату за майстерні у кілька тисяч гривень - тобто таку ж, яку хочуть від комерційних структур. То про що можна ще говорити? А щодо виставки, то вона мала відбутися у Києві в Українському домі. І таки відбудеться, але  дещо пізніше. Київ побачить, що можуть наші художники, у значно більших масштабах навесні наступного року".