Марек Краєвскі, польський письменник, про львівський детектив, полювання на авторів і роль читацьких захцянок

Марек Краєвскі народився 4 вересня 1966 року, за фахом класичний філолог, донедавна - викладач Вроцлавського університету, автор серії популярних детективів, дія яких відбувається у Вроцлаві: "Смерть у Бреслау" (1999), "Кінець світу в Бреслау"(2003), "Привиди у місті Бреслау" (2005), "Фортеця Бреслау" (2006) та "Чума у Бреслау" (2007). Лауреат численних літературних нагород, зокрема відзнаки "Посол Вроцлава" за промоцію міста за кордоном. Книги письменника перекладені 18 мовами. Його герой Ебергард Мокк - знавець античної літератури та слідчий вроцлавської поліції міжвоєнної доби. Французьке видання "Le Monde" так відгукнулося про книгу "Привиди у місті Бреслау", яка стала першим перекладом із польської у знаменитій "чорній серії" одного з найбільших французьких видавництв "Gallimard": "До світового атласу детективної літератури незабаром доведеться додати і Польщу, де протягом останніх кількох років цей жанр переживає справжній розквіт". Зараз Марек Краєвскі перебуває у Львові, де збирає матеріал для своєї найновішої книги.

- Пане Краєвскі, дія Вашого наступного детективу справді відбуватиметься у Львові?

- Так, саме так воно і буде, хоча я хотів би зберегти це в таємниці. Не від львів'ян, певна річ, бо сюди я приїхав збирати матеріали для книги, тож всі мене про це питають, а я радо розповідаю. Але для моїх польських читачів це повинно стати несподіванкою. У Польші про це ще ніхто не знає, крім мого видавництва і ще кількох втаємничених. Це має бути велика маркетингова акція, бо у Польщі ще ніхто не написав детективу, дія якого точилася б у міжвоєнному Львові. Тому зараз я ходжу містом, приглядаюся до вуличок, купую старі книги. Наприклад, сьогодні надибав чудове антикварне видання про спіритизм із надзвичайно детальними описами сеансів, а також, скажімо, способів, як запобігти тому, щоб медіуми під час сеансів не обдурювали своїх глядачів. Виявляється, для цього існувало безліч методів - медіумів знерухомлювали, прив'язували до стільців. Дуже цікаві речі можна довідатися з цієї праці.

- Львовом пройшла чутка, що Ваш майбутній детектив розігруватиметься у стінах теперішнього театру ім. Леся Курбаса. Це правда?

- Ні, це плітки. Хоча, зрозуміло, казино - дуже вдалі ку­ліси для детективу.

- Тож не будемо випитувати Вас про деталі сюжету, прочитаємо, коли книга вийде. Сподіваюся, на український переклад не доведеться довго чекати.

- Я теж на це сподіваюся.

- Одного разу Ви уже прощалися зі своїм героєм - детективом Ебергардом Мокком, але нічого з цього не вийшло. Чому?

- Це правда. Спершу я мав намір написати лише чотири книги про цього персонажа, дія яких відбувалася б у різні пори року, і на цьому завершити цикл. Тоді писання ще не було для мене фахом, а лише гобі. Але надійшло надзвичайно багато обурених листів від моїх читачів, а також листів із проханнями продовжити серію. Читачі писали, що хочуть більше дізнатися про Ебергарда Мокка, хочуть прочитати ще наступні мої книги про нього. До цих прохань долучилося і видавництво. А я дуже податливий на впливи читачів та видавництва, тому написав п'яту книгу з серії "Чума в Бреслау", і ось тепер буде наступний роман, дія якого десь на 70% відбувається у Львові року 1938.

- Як називатиметься роман?

- "Голова Мінотавра".

- Звучить схоже до назви відомого радянського багатосерійного теледетективу "Візит до Мінотавра". Бачили?

- Ні, але цікавий збіг. Обов'язково подивлюся при нагоді, хоча я і не фанат радянського телебачення.

- Як виник образ Ебергарда Мокка - це була відразу готова, цілісна постать, яка існувала у Вашій уяві, і Ви потроху описували її у книгах, чи все ж таки писання відбувалося більш спонтанно?

- Все було досить-таки спонтанно. Коли я написав свою першу книгу, то навіть у най­сміливіших мріях не міг припустити, що зможу колись стати популярним і продовжувати писати, не кажучи вже про те, щоб жити з писання. Тому мої плани були досить скромними. Я дебютував 1999 року, а тоді для польських письменників були важкі часи, лише кілька відомих письменників, як-от Анджей Стасюк чи Ольга Токарчук могли жити з літератури, а всі решта мусили займатися ще чимось.

- Але і Ольга Токарчук та Анджей Стасюк не були надто задоволені умовами, які пропонували їм видавці, тому заснували кожен власне видавництво, це свідчить про тодішню ситуацію.

- Так, причому, якщо видавництво Стасюка "Чарне" далі успішно працює, то "Рути" Ольги Токарчук уже давно немає. Вона вирішила, що їй значно цікавіше займатися писанням, аніж видавничою діяльністю, а уможливило це те, що ситуація таки змінилася на краще.

- Але повернімося до Мокка...

- Так от, після виходу в світ моєї першої книги у вроцлавській пресі з'явилися статті і читацькі конкурси, у яких читачам пропонувалося визначити, хто з голлівудських зірок найкраще б надавався на роль Ебергарда Мокка. Називалося навіть ім'я Клауса-Марії Брандавера. Ясна річ, до такої екранізації справа не дійшла, але мене це спонукало поплисти за течією, використати сприятливий момент і написати другу книгу. Так я і зробив. Друга книга мала ще більший успіх, я поміняв видавництво з регіонального на варшавське, почалася потужна рекламна кампанія, були підписані угоди на наступні книги, і так усе почалося.

- А ще стосовно ситуації літераторів у Польщі - вона насправді настільки змінилася, що тепер багато хто може жити з літератури, чи це все ж таки і далі є можливістю тільки для дуже відомих авторів, або ж таке існування неможливе без закордонних стипендій, перекладів у великих європейських видавництвах і т.д.?

- Ясна річ, якщо хтось написав одну книгу і не досягнув нею великого успіху, то навряд чи такий письменник відразу зможе жити з літератури. Але ситуація однозначно змінилася на краще порівняно з минулим - тепер уже видавництва полюють за молодими авторами, а тим, хто дебютував більш-менш вдало, пропонують угоду на наступну книгу, оплачують аванс і т.д. З'явилося чимало інших можливостей - стипендії, презентації. Тобто можемо говорити про серйозний поступ. Моя ситуація, зрозуміло, інша, я пишу популярну літературу, а не елітарну, тож книги виходять більшими накладами, краще продаються. Тому не знаю, чи міг би жити з літератури, якби я, наприклад, писав експериментальну прозу. Крім того, зараз люди стали більше ходити на зустрічі з літераторами у Польщі, раніше такої традиції не було, а тепер є. І це теж позитивна динаміка.

- Зараз у Вроцлаві можна замовити екскурсію "Слідами Ебергарда Мокка". Як Ви ставитеся до цього?

- Певна річ, що це мене страшенно тішить, бо як по-іншому міг би до цього ставитися. Коли така ідея тільки виникла, мене запитали, які місця я би порадив, і я подав свої рекомендації.

- Мені здається, що Ваші книги поволі стають туристичною візитівкою міста.

- Справді? Це чудово!