У Києві завершується 38-й Mіжнародний кінофестиваль "Молодість"

Підходить до завершення найбільш інтригуюча частина будь-якого фестивалю - конкурсна програма. Варто відразу зазначити, що цього року неймовірно втішили українські студентські фільми.

"Отроцтво" Дмитра Сухолиткого-Собчука - це десятихвилинна історія, де не було сказано жодного слова. Батьки відправляють сина на науку з села до міста, переживають за нього. Та й сам хлопчик хвилюється на порозі нового життя. Йому страшно і сумно залишати все, до чого звик: землю, домівку, перше кохання... Проте потяг рушає, і перед ним - нове життя. Автентична, правдива, жива стрічка і при цьому знята на високому професійному рівні: краса природи, дощ, скупа і водночас виразна гра.

Картина Марини Вроди "Дощ" теж експлуатує колористику українського села. Проте ця "експлуатація" не заважає і стрічці, і її героям бути максимально щирими. Зрештою, молода режисерка не залучала до зйомок фільму професійних акторів, і для неї, за її ж словами, основною проблемою було те, що двох стареньких треба було знімати з одного дубля. Проста історія, а фактично, як і у випадку "Отроцтва", епізод із життя дозволяє, немов у дзеркалі, побачити увесь довгий-довгий подружній шлях цих двох людей.

Прекрасні, цілком конкурентоспроможні роботи, тож немає нічого дивного, що протягом тривалого часу вони залишалися лідерами у рейтингу глядацьких симпатій. Проте, коли розпочався конкурс перших короткометражних фільмів, то українських студентів випередив французький режисер арабського походження Самір Гесмі зі зворушливою стрічкою "Сьогодні неділя!". Ця півгодинна картина розповідає про арабського хлопчика, що мешкає у Парижі. Він погано вчиться і страшенно боїться свого батька. І коли зі школи приходить повідомлення, що він не склав іспити, він намагається переконати свого неписьменного татуся в тому, що це - повідомлення про отримання диплома. Чудова картина, гідна не лише призу глядацьких симпатій, але і нагороди за найкращий короткометражний фільм.

На жаль, українська короткометражна стрічка "Закон" Віталія Потруха за оповіданням Юрія Липи на тлі кращих робіт виглядала дещо архаїчною. Проте цілком достойно.

Довгоочікуваний режисерський дебют відомого французького актора Луї Гарреля "Мої приятелі" виглядав знятим у найактуальніших тенденціях сучасного французького кіно, з якими, очевидно, актор, що знімався у таких метрів, як його батько Філіпп Гаррель, Бернардо Бертолуччі, Крістоф Оноре та інші, знайомий не за чутками. Звичайно, ця надзвичайно культурна та грамотно зроблена стрічка виглядала якісно, проте емоційно не зачіпала. Інші конкурсанти поступалися їм, пішовши у надмірну багатозначність та забави із формою.

Конкурс повнометражних картин (саме серед них найчастіше, проте не завжди, вибирають найкращий фільм фестивалю) помітно прикрасили дві доньки двох відомих кінематографістів: Хана Махмальбаф, донька голови журі минулорічного фестивалю Мохсена Махмальбафа, та донька американського актора та продюсера Роберта Родфорда Емі.

Що стосується Хани Махмальбаф, то свій перший фільм вона показала на Вене­ційському кінофестивалі, коли їй було дванадцять (!) років. Утім тоді, у Венеції, фільм викликав справжній ажіотаж, підігрітий помилкою організаторів: після того, як на сцену вийшла 12-річна Хана і презентувала свій фільм, кіномеханіки запустили бобіну із... "Дітьми шпигунів" Роберта Родрігеса і до кінця фестивалю кінематографічна преса ходила шокована.

На "Молодості", на щастя, такого не відбулося. Картина Хани "Будда вибухнув від сорому" - актуальна, багаторівнева, жива та надзвичайно цікава робота. У ній вдало поєднався професіоналізм  найвищого ґатунку (критики навіть вбачають у цьому руку її видатного батька) та дитяча безпосередність, яка, без сумніву, належить самій Хані. Ця картина визнана наразі найкращою, на думку кінокритиків.

Щодо "Гітари" Емі Редфорд, то сумна історія про жінку, яка перед лицем смертельної хвороби вирішує здійснити мрію і навчитися грати на гітарі, знята зворушливо та грамотно, що забезпечило картині місце серед лідерів.

На жаль, українську присутність у цьому виді конкурсної програми (учасника було оголошено в останній момент) можна назвати якщо не провальною, то принаймні дуже невдалою. Дебют письменника Олександра Жовни "Маленьке життя" - сімдесятихвилинна історія, що розпочалася під час Голодомору. У хлопчика Пилипка померла мати, і він знайшов притулок у монастирі, його підібрали монахи-іконописці. Життя хлопчика налагоджується, і якось до монастиря привозять хвору дівчинку. Пилипок малює ікону святого  Пантелеймона, перед якою молиться день і ніч. Дівчинка одужує, а от Пилипок помирає від запалення легенів. Такий сюжет може вийти пронизливо трагічним, а може - сентиментальним до приторності. Саме такою, як невдала вистава у провінційному музично-драматичному театрі, фальшивою та побудованою на штампах, виглядає стрічка. Не додало їй успіху і вступне слово конкурсанта, який агресивно налетів на публіку і попередив, що вона буде нудитися, бо "у стрічці не стріляють і не трахаються". А потім хвацько порівняв себе з Тарковським. Публіка справді нудилася. Утім, режисер випередив події, сказавши, що якщо глядачі виходитимуть, то він вважатиме, що фільм вдався. Отож внут­рішня гармонія режисерові точно забезпечена.

Що стосується позаконкурсних гостей фестивалю, то Київ відвідав французький актор Крістіан Вадім, син знаменитих Катрін Деньов та Роже Вадіма. Розмову із ним читайте у четверговому числі "Пошти". А відповідь на запитання: хто вполював "Золотого оленя", можна буде довідатися уже у вівторок.