У Києві триває 38-й кінофестиваль "Молодість"

Кінофестиваль "Молодість", що відбувається у Києві, традиційно збирає глядачів на різноманітні позаконкурсні програми, з якими приїжджають вершки світового кіно та фестивалів. Цього року пропонують переглянути не лише те, що було знято та показано протягом 2008 року, але й попереднього року. Так що тепер навіть найповільніші шанувальники кіно таки зможуть на нього потрапити.

Кадр із фільму "Три мавпи" режисера Нурi Бiльге Джейлана

Отже, "Пошта" пропонує свій топ-10 фільмів, що презентує "Молодість". Проте варто зауважити, що цей відбір суб'єктивний  і місця у рейтингу розподіляються незалежно від якості картини, а в хронологічному порядку їх появи на київському екрані.

"Забавні ігри". Австрієць Міхаель Ханеке вирішив зробити римейк власної стрічки. Коли "Забавні ігри" з Ізабель Юппер у головній ролі показували в Каннах, перегляд супроводжувала рекомендація бути обережним тим, хто має слабкі нерви. Тепер у картині знялися Наомі Вотс та Майкл Пітт, і жодного супроводу. Хоча від того історія про незваних гостей, що руйнують життя щасливої родини, не стала менш жорсткою. Проте той, французький фільм вражав сильніше.

"Мовчання Лорни". Знамениті бельгійці брати Дардени вже мають у своєму активі дві "Золоті пальмові гілки" Каннського кінофестивалю. Проте, коли вони показали цього року в Каннах "Мовчання Лорни", їм пророкували третю. Утім дива не сталося. Картина про албанську емігрантку та її афери із фіктивним шлюбом поступилася і "Синові", і "Дитині". Проте їхні автори Дардени мають достатній запас міцності, щоб навіть у не найсильнішій свої картині бути на голову (а в їхньому випадку на дві голови) вищими за багатьох зірок нашого часу.

"Гніздо жайворонка". Ще одні брати - італійці Паоло та Вітторіо Тавіані зняли картину про різню вірмен у Туреччині в 1915 році. Початок не надто обнадіював шанувальників авторського кіно. "Нам що, будуть показувати "Корольок, пташка співоча"? - обурювався на початку перегляду один із глядачів. Саме так і виглядало, проте, як з'ясувалося потім, мелодраматичне тло стало контрастом для жорстокої і напрочуд емоційної драми. Сильний фільм, який вражає і змушує співпереживати. А можливо, навіть, що після нього не вдасться заснути вночі.

"12.08 на схід від Бухареста". Стрічка Корнеліу Порумбоу відображає те, що зараз все частіше називають "румунським феноменом". Стрічка отримала у Каннах приз за най­кращий дебют, а потім стала найкращим фільмом "Молодості". І через два роки - одна з найкращих, і тепер очевидно, що вона здатна утримувати свій статус і не лише серед дебютів. Історія румунської революції в маленькому містечку - маленьке кіно про маленьких людей і з маленьким бюджетом. Проте з великим майбутнім. 

"Пригоди барона Мюнхгаузена". Американець Террі Гілльям двадцять років тому створив цю стрічку, яка своєю яскравістю та візуальною довершеністю  претендує на нішу правдивої брехні, яку ось уже два століття займає барон. "Кіно" докінематографічної ери - так назвали Мюнхгаузена організатори фестивалю і прикрасили профілем барона фестивальний каталог. А заодно віддали шану і Гілльяму, що створив абсолютне кіно ери кінематографічної.

"Марадона очима Кустуріци". Вони обоє дивляться на світ власними очима - і видатний балканський режисер, і геніальний аргентинський футболіст. Один на одного вони дивляться з повагою та усвідомленням особистої вищості над усіма іншими. Стрічка нагадує домашнє відео: ось Кустуріца із донькою Дунею приходить у гості до Марадони, а ось Марадона приїздить у Бєлград і знайомиться із сином та внуком Кустуріци. Вони товаришують родинами - і про це кіно. А ще про свої політичні погляди, культ Марадони та його геніальні голи.

"Джулія". Чесно кажучи, перш ніж поставити цей фільм у десятку, я вагалася. Проте блискуча гра Тільди Свінтон та надії, які все ще подає француз Ерік Зонка, змусили таки поставити нервову історію про алкоголічку-кіднепера у рейтинг найкращих фестивальних фільмів. На межі нервового зриву - так могла би називатися ця стрічка, але назву уже використав геніальний Альмодовар.  Тому Зонка був лаконічним: Джулія п'є, спить з усіма підряд, але вирішує дістати грошей, викравши хлопчика. Її шлях з дитиною до Мексики - класична історія зміни стосунків між викрадачем та його жертвою.

"Нічна варта". Рік тому британець Пітер Грінуей так захопився відеоінсталяцією з картиною Рембрандта "Нічна варта", що зняв однойменний фільм, у якому він не тільки повернувся в лоно більш-менш традиційного (наскільки це можливо у випадку із Грінуеєм) кінематографа (втім, продовжуючи заявляти про його смерть), але й віддав належне цьому шедевру і його автору. Режисер вважає, що Рембрандт був одним із перших художників, що навчилися створювати ілюзію руху в живописі, - за допомогою гри світла. І те, що робили художники протягом  восьми тисяч років, довгі роки повторювалося кінорежисерами. Це ж, за його словами, робить і Грінуей.

"Три мавпи". Ця турецька стрічка Нурi Бiльге Джейлана відразу після показу пробилася у лідери цьогорічного Каннського фестивалю і до самого кінця вважалася його фаворитом. Проте картині дістався приз за режисуру. Iсторiя про батька, який сiдає у в'язницю, взявши на себе злочин начальника, щоб заробити для родини гроші. Фільм знятий монохромно. При лаконiзмi побудови кадру кожен з них є фактично завершеним художнім полотном. Як i попереднiй фiльм режисера "Пори року", вiн не виходить поза межi родинних стосункiв, проте його кiне­матографiчне вирiшення робить картину надзвичайною.

"Імпорт-Експорт". Стрічка австрійського режисера Уль­ріха Зайдля "Імпорт-Експорт" паралельно розповідає дві історії - української медсестри Ольги з маленького містечка, де давно перестали платити зарплату. Жінка пробує свої сили у сексі через Інтернет. Зрештою, у неї виникає можливість потрапити до Відня, де вона стає прибиральницею у будинку для старих. Паралельно Зайдль показує шмат із життя австрійця Поля, який працює охоронцем, а коли втрачає роботу,  то опиняється у повній безвиході. Разом із вітчимом Поль вирушає на Схід, продаючи гральні автомати у Словаччині та Україні. Фільм зроблений жорстко, щоб не сказати жорстоко. Повна безвихідь, безрадісне існування, бездушність - ось вирок, який виносить режисер своїм фільмом. Стрічка має зав'язку, проте не має кінця. Саме така обірваність, відсутність фіналу ще більше підкреслює безпросвітність існування обох героїв. Як і сірий колір, що супроводжує їх і в Україні, і в Австрії.

Всі ці важливі кінематографічні події відбулися поза конкурсом. А в конкурсі чи не вперше українські студенти заявили про себе надзвичайно яскраво. Але про це, а також про приїзд до Києва Крістіана Вадіма, сина Роже Вадіма та Катрін Деньов, - у суботу (обцяні Кустуріца та Делон так і не з'явилися).