Днями до нашого міста із сольними концертами завітали музиканти світової слави.  Мова йде про Володимира Винницького та Наталію Хому – дивовижну сімейну пару і творчий тандем, володарів вищих нагород на міжнародних конкурсах і уродженців Львова. 

Саме вони  вражатимуть своєю майстерністю і талантом у вівторок, 4 грудня, у Львівській філармонії. Напередодні концертів “Пошті” вдалось поспілкуватися із цим чудовим сімейcтвом про музику, Львів та навіть історію їх знайомства.

– Повернімося на мить у дитинство… Чи пам’ятаєте, як ви прийшли до музики і чи був цей вибір самостійним і свідомим? 

Володимир Винницький. До музики мене спонукала сама музика, а також надихала до занять музикою моя сестра, яка грала на фортепіано. У Європі – це вже традиція, щоб вміти грати на якомусь інструменті, так що я не був винятком. Мої батьки проте не були музикантами. Батько – інженер,  мама – бібліограф. Сестра  згодом стала фізиком. 

Вже у три роки я пробував підібрати мелодію на слух і розпочав грати самостійно. Згодом відвідував  студії при консерваторії. А ще я малював, вивчав англійську мову, – і все-таки обрав музичну професію. Свій перший концерт я грав ще у дитячому віці. Отож, моє покликання – музика. Дуже вдячний своїй першій вчительці з фортепіано – Лідії Веніамінівні Голембо.

Наталія Хома. У моїй сім’ї переважно були лікарі, але всі любили музику. Дідо грав на скрипці та диригував, хоча був відомим лікарем.  Тато і вуйко заснували перший джазовий оркестр в Україні – “Медікус”. 

Мене навчили гри на фортепіано у ранньому дитинстві, у віці п’яти з половиною років. Спочатку займалася з викладачем приватно. Коли вступала у Львівську музичну школу ім. С. Крушельницької, директор, – віолончеліст, – зауважив мій абсолютний слух і відразу ж зарахував до  свого класу. Тому  з шести з половиною розпочала навчання гри на віолончелі. Через декілька років я зрозуміла, що без музики не можу жити. Вдячна  першому  вчителеві з віолончелі – Євгену Емануїловичу Шпіцеру.

Володимир Винницький. Пригадую, що при вступі до музичної школи особливо важливим є слух. Коли грали пісеньки, і треба було їх повторити, то я це робив дуже вміло. Виглядало, що я ці пісні знаю і давно вчив. Лише професор консерваторії Герасимович, яка була на вступному відборі, знала що я не можу знати цих пісень, а маю талант відразу їх повторяти – це зіграло свою роль.

– Напевно, саме любов до музики вас і поєднала. Дуже цікаво було б почути історію вашого знайомства. Поділитесь нею?

Володимир Винницький. Ми познайомилися у Нью-Йорку.

Наталія Хома. Ми обоє зі Львова, і у нас є різниця у віці.  До того ж навчалися в одній школі, проте у Львові нам не випало познайомитися.  Згодом Володимир поїхав на навчання у Московській консерваторії у професора Євгена Малініна. Я також туди поїхала, але й там ми не познайомилися. Хоч я знала про відомого піаніста Володимира Вин­ницького. 

Володимир Винницький. Я також знав про віолончелістку Наталію Хому. Коли вона закінчила консерваторію, то я вже закінчував аспірантуру. Можливо, і зустрічалися випадково під час навчання. У Нью-Йорку познайомилися завдяки українській громаді, яка запрошувала тих, хто приїхав з України, на концерти. І ось на одному із таких концертів нас познайомила Ірена Стецура. Ірена відіграла важливу роль у житті і Олега Криси, і Мирослава Скорика, і Леоніда Грабовського. Вона нас запросила у Нью-Йоркський Лінкольн Центр “Меркін концерт хол”. Ми часто виступали з Мирославом Скориком в Америці: грали його фортепіанні концерти у чотири руки, джазові твори. Так започаткувалася тісна співпраця. 

Минулого року входили до журі конкурсу ім. Миколи Лисенка в Україні, двічі – у журі міжнародного конкурсу піаністів пам’яті Еміля Гелєрса (Одеса). 

– Напевно ще з моменту знайомства ви виступаєте разом?

Володимир Винницький. Стараємося виступати разом. Все виходить паралельно. Часто нас запрошують на кілька концертів. Ми можемо грати соло, чи ансамблем, і окремо із симфонічними оркестрами. Так що – це навіть легше для організаторів (сміється).

– Які відчуття від спільного, отакого сімейного музикування?

Володимир Винницький. Більше відповідальності, тому що вимоги один до одного у нас високі.

Наталія Хома. Ми щасливі тим, що у нас дуже близькі погляди – ще дітьми обоє любили прогулянки по Стрийському парку, по тих самих вулицях. 

Володимир Винницький. Нещодавно разом давали майстер-класи в одній із львівських музичних шкіл, також у Львівській національній музичній академії імені Миколи Лисенка. Майстер-класи проводимо у Києві, Одесі.

Наталія Хома. Коли ми граємо разом – це невимовне щастя, неможливо все передати словами. Ми обоє любимо музику понад усе. 

Володимир Винницький. Нас називають “унікальним дуетом” – “Unite Duo”. І відчуття, і темперамент, і глибина,  і техніка – все  співпадає. Таке поєднання  дуже важко знайти – щоб музика творилася в одному ключі. На практиці, якщо багато виконавців, переважно хтось тримає першість.

Наталія Хома. Після одного концерту нам сказали: “Таке відчуття, що ви граєте, а музика десь витає над вами”. Це був один з найкращих компліментів. 

– Ви часто приїжджаєте до рідного міста. Які емоції відчуваєте, виступаючи на рідній львівській сцені?

Наталія Хома. Відчуття неймовірне, адже ми тут виросли. Викладачі консерваторії нас знали маленькими, а тепер нас знають і студенти. Останні ж п’ять років ми взагалі приїжджаємо щороку.  

ДОВІДКА

Володимир Винницький – народився у Львові, навчався у Львівській музичній школі для обдарованих дітей і пізніше в Московській консерваторії. Після аспірантури при Московській консерваторії викладав у Київській консерваторії, інтенсивно концертував в Україні, інших республіках колишнього СРСР, Європі, США, Канаді, Центральній і Південній Америці і Південній Африці.

Володимир Винницький є лауреатом Міжнародного фортепіанного конкурсу Маргарити Лонг і Жака Тібо в Парижі. Він  виступав з провідними оркестрами і з речиталями в багатьох престижних концертних залах, включаючи Карнеґі Хол, Вейль Речиталь Хол  в Карнеґі-Хол, Меркін Концерт-Хол, Стейнвей-Хол, Галерею Філіппса в Вашингтоні, Великий зал  Московської консерваторії, Театр на Єлисейських полях, Амфітеатр Рішельє де ла Сорбонн, Сквер св. Джона Сміта в Лондоні, Філармонійний великий колонний зал в Києві, Одеський філармонійний театр, Цай Перформанс Центр в Бостоні, Театро де Санто Ізабель в Ресіфе (Бразилія), Ліндер Аудиторіум в Йоганнесбурзі і  Концертний зал Бакстер Театрального центру в Кейптауні (Південна Африка) та ін.

Наталія Хома –  навчалася у Львівській музичній школі ім. С. Крушельницької і Львівській консерваторії у проф. Євгена Шпіцера, а у 1982 – 1990 рр. в Московській консерваторії у проф. Наталії Шаховської. В США Н. Хома була удостоєна Диплома Артиста Бостонського університету  у проф. Леслі Парнаса. У десятирічному віці вона вперше виступила на телебаченні, а в 13 років зіграла свій перший концерт з оркестром. 

Перша і єдина українська віолончелістка, яка стала лауреатом конкурсу ім. П. Чайковського. Вона виступала  з речиталями і як солістка з оркестрами у колишньому СРСР, США, Канаді, Південній Америці, Німеччині, Норвегії, Бельгії, Італії, Франції, Іспанії, Швейцарії, Східній Європі, Південній Африці, Середньому і Далекому Сході. Серед провідних оркестрів, такі як Оркестр Берлінського радіо, Белградський і Будапештський філармонійні оркестри, Національний державний симфонічний оркестр України, Оркестр Московського радіо, Йоганнесбурзький філармонійний оркестр, Камерний ансамбль Симфонічного оркестру Нью-Йорк-Сіті, Камерний оркестр Ференца Ліста, а також виступала з речиталями в Залі ім. Чайковського, Великому залі Московської консерваторії, Київському Великому колонному залі, Одеському філармонійному театрі, Карнеґі-Хол, Меркін-Хол і Вейль Речіталь-Хол в Нью-Йорку, Джордан-Хол і Цай Перформанс Центрі в Бостоні, Краннерт Центрі в Іллінойсі, Вартон Центрі в Мічігані, Шаушпільгаусі в Берліні, Палаці художніх мистецтв в Брюсселі, Амфітеатрі Рішельє де ла Сорбонн в Парижі, Ліндер Аудиторіум в Йоганнесбурзі, Концерт Холі Театрального Центру Бакстера (Кейптаун), Великих залах Музичної академії ім. Ф. Ліста в Угорщині і Музичної академії Осло в Норвегії, Театрі де Санто Ізабель в Ресіфе та багато ін.