Вірджіліо Бардоссі, італійський маестро фотографії, – про виставки, соціальну роль фотомистецтва, традиції України та враження від Львова

У кожного з нас Венеція асоціюється з романтичними прогулянками на гондолах, барвистим карнавалом та міжнародним кінофестивалем. Звісно, у такому ракурсі місто на воді – прекрасне! Але чи замислювався хто-небудь, що відчували жителі Венеції у тривожні часи, скажімо, коли місто затоплювало? Навряд чи… Адже самого відчуття свята, а не тривоги чи хвилювання очікують від цих вуличок і каналів. 

Зрештою, не всі такі байдужі: італійський фотохудожник Вірджіліо Бардоссі шість разів поспіль об’їздив місто на воді вздовж і впоперек, щоби передати емоції потерпілих від негоди жителів. 

Згодом ці кадри перетворилися на вражаючий своєю глибиною проект, присвячений великій воді у відомому місті. Їх побачило вже півсвіту, а тепер такий шанс маємо й ми – італієць привіз одразу дві свої виставки до України. Одну з них – “Затоплена Венеція” – до кінця вересня експонуватимуть у Львові у фотогалереї Василя Пилип’юка. Друга – “Небайдужий свідок” – уже збирає відвідувачів в арт-кав’ярні “Сальвадор Далі”, що у Рівному.  

На відкритті львівської експозиції “Пошта” поспілкувалася з автором цих фотомитей Вірджіліо Бардоссі. Маестро розповів, чому їздить світом і фотографує, які враження залишилися у нього після відвідин Львова та які плани пов’язують його з Україною. “Я почав займатися фотографією у 27 років. А до цього часу був зачарований фотомистецтвом… У 1973-му придбав свою першу дзеркальну камеру і тоді ж вступив до Італійської федерації фотомистецтва (FIAF)”, – розповідає митець. 

– Скажіть, будь ласка, що вам ближче за духом – цифрова фотографія чи робота з плівкою?

– Мені дуже прикро це визнавати, але цифрова фотографія перемогла. Шкодую, бо роблю чорно-білі світлини, а вони значно краще виглядають, коли зняті на плівку. Ще мені надзвичайно важливо проявляти ті плівки самому – це дивовижний процес! Ба навіть більше, найкращою фототехнікою для мене свого часу була камера-обскура (світлонепроникна коробка з невеликим отвором у стінці та екраном на протилежному боці).  Це найкраща річ у світі! Своєрідний наркотик, що враз захоплює і не відпускає…

– Чому ви займаєтесь соціальною фотографією, а не шукаєте, як інші фотохудожники, чогось прекрасного, скажімо, жіночої натури? 

– Більшість із нас не розуміє, що важливо не лише фотографувати людину, але й передавати її почуття. Розуміти і відчувати її, показувати на таких кадрах ще й свої емоції – ось у цьому, як на мене, полягає мета фотографії, її суть! Важливо підтримувати контакт зі своїми героями. Дуже складно, проте напрочуд цікаво працювати над сюжетами у тих країнах, де не знаєш місцевої мови. Це як виклик – порозумітися з людьми, отримати від них емоції.

– До України ви привезли дві кардинально різні експозиції: у Рівному виставлені  ваші, якщо можна так сказати,  відпочинкові, легкі роботи, а у Львові – затоплена Венеція. Чим обумовлений такий вибір?

– Усе дуже просто –  я вже привозив “Венецію” до Рівного два роки тому. А цього разу вирішив показати щось інше: пейзажі Тоскани, мої подорожі до Марамуреша (Румунії) та на “Октоберфест”.

Марамуреш для мене був найважливішим! До експозиції увійшли унікальні кадри – знімки людей, яких зустрів на невідомій дорозі та фотографував без попередження. Робив це для того, аби зафіксувати їхні дивовижні обличчя і зберегти таким чином час – передати його дух. Це важливо, бо робив ці світлини вже давно (ще в 2000-му). Зараз у моїх героїв багато що змінилося: дехто помер, дехто  постарів. А такими, як колись, вони є лише на цих знімках. Тож для мене ті фотографії є документальними…

– Прошу сказати, що особливого ви побачили у роботах українських фотографів?

– Стиль робіт не надто відрізняється від загальноєвропейського. Ви рухаєтеся у тому ж напрямку, що й ми. Проте є одна особливість, яка все ж вирізняє українців з-поміж інших, – це традиції! Зокрема непохитний зв’язок із батьківщиною, національними коренями. Особливо мені запам’яталась одна конкурсна робота (до слова: у День Незалежності митець був членом журі Міжнародного фотосалону “Волинь. Вернісаж на Покрову – 2012”) – дуже стара, яку захищав, бо в ній чітко видно традиції народу, а це  важливо.

– Бачу, ви у захваті від наших традицій. Скажіть, будь ласка, чи плануєте ще раз приїхати до України?

– Так, я закохався у вашу країну! І хоча був у ній недовго, вже маю тут кілька хороших друзів. Саме їх попрошу організувати мені поїздку до якогось із українських сіл. Хотів би там побути зо три-чотири місяці, аби добре попрацювати і краще зрозуміти українців. Загалом, я швидко прив’язуюсь до людей. 

У пам’яті закарбувалася одна життєва історія. Працюючи в Румунії,  познайомився з однією маленькою дівчинкою. Вона була чарівна, але… не мала зубів. Напевне, в неї були якісь проблеми зі здоров’ям. Прихопивши кількох друзів, забрав малу до доброї лікарні, де медики поставили їй гарненькі зубки. Ось саме в цьому, як на мене, полягає ще один сенс фотографії – у взаємодопомозі та підтримці тих, кому важко.

–  Знаю, що, попри зайнятість, на екскурсію Львовом ви погодились піти. Чи припало вам до душі наше місто?

– О, так! Ваше місто – чарівне! А жінки – це просто щось дивовижне! Мусив ходити із заплющеними очима, аби не осліпнути! У вас всі люди надзвичайні –приймали мене напрочуд гостинно, радісно, з любов’ю. А ще у вас смачна кава, хоча й інша, ніж у Італії. Щоправда, коли замовив у одній із кав’ярень ристрето, мені принесли порцію вдвічі більшу, аніж мала бути.  

ДОВІДКА

Вірджіліо Бардоссі 

Народився у м. Ф’єзоле (Флоренція) в 1945 р. Його світлини побували на виставках у багатьох країнах світу, відзначені нагородами різних міжнародних фотоконкурсів. У Італії він посідає друге місце в загальному рейтингу фотохудожників. Крім того, його визнали першим, хто гідний чотирьох зірок за класифікацією Міжнародної федерації фотомистецтва (FIAP). За серію “Світ Марамуреш” митець отримав звання Майстра FIAP. Альбом світлин “У фокусі – Сніжна країна” (документальний репортаж про Тибет) приніс йому звання Маестро FIAP і EFIAP/p. А таких у світі – одиниці. Наступною роботою Бардоссі стала книга “Висока вода у Венеції”. Це унікальне видання, що описує феномен повені в стародавньому місті. Після цієї роботи FIAP удостоїв Вірджіліо почесного звання Неперевершеного італійського фотографа.