Безперечно, центральною подією чергового Тижня моди у Львові став приїзд легендарного російського кутюр'є Слави Зайцева. Славетний дизайнер, якого ще в радянський час у світі називали "червоним Діором", приїхав до нашого міста після чергових успіхів у Парижі та Мілані. І, до речі, вже не вперше: львівські модниці ще пам'ятають візит свого законодавця наприкінці 1980-х, коли він вчив їх добре одягатися та належним чином стежити за собою.

Модельєр мало змінився за останніх двадцять років: попри всесвітню славу та чималі заробітки, він напрочуд приязний і відвертий у розмові. Справжній джентльмен, у присутності котрого кожна жінка відчуває себе дамою.

- Ваше кредо - немає жінок некрасивих, є жінки ледачі. Та все ж у багатьох славетних кутюр'є була ще й та, єдина, муза... Одрі Хепберн у Живанші, Анук Еме  для Унгаро. Чи  є муза у Слави Зайцева?

- Дуже багато чудових людей подарували мені можливість розкрити таємниці їхнього життя, бути безпосереднім провідником їх бажань: Клавдія Шульженко, Марія Бабанова, Єлєна Стєпанова, Любов Орлова - з ними усіма я свого часу працював. А згодом - з Галіною Волчєк, Маріною Нєйоловою... І кожна людина була мені цікавою, кожна жінка - різноманітна за стилем. А оскільки я прихильник класики, то сама класика вже є поняттям об'ємним, змістовним. Класика може бути сексуальною, спортивною, романтичною, сухою, стриманою. І власне всередині цієї класики я намагаюся знайти можливості для кожної жінки. Знайти ту сферу існування, в якій вона б відчувала себе впевнено. Адже для мене дуже важливо, щоб людина відчувала себе в моєму одязі впевнено.

- То ще раз про класику... Ви й досі прагнете всіх жінок одягнути в спідниці?

- Ні, я зовсім не противник штанів. Навпаки, вважаю, що це чи не найзручніша форма одягу, яку жінка здобула в ХХ ст. завдяки емансипації. Я противник джинсових брюк на жінці. Противник рваних і протертих джинсів, хоча водночас схильний вважати самі джинси геніальним винаходом. Просто його комерціалізація призвела до неприпустимих речей, як-от вишивка на джинсах, обірваність, потертість. У результаті жінки в таких джинсах скидаються на бомжів. І це при тому, що кожна жінка є захопливим, ідеальним взірцем краси!

Так, я нічого не маю проти штанів, але все одно вважаю ідеалом жіночого одягу сукню. Тому й моя нова колекція складається лише з "маленьких" суконь. Трикотаж і трохи шовку.

- Схоже, трикотаж залишається однією із ваших улюблених тем...

- Так, я розвиваю її ще з 1960-х років, коли одним із перших оголосив про те, що трикотаж повинен перемогти. І наприкінці ХХ століття з'ясувалося, що я мав рацію!

- Ви й далі працюєте з "нестандартними" моделями?

- Так, упродовж останніх років я працюю майже виключно з повними жінками. Чи, скажемо трохи по-іншому - жінками різної статури. Трапляється, що й сантиметра не вистачає, аби обміряти їм груди... Та з роками я переконався: повнота - це всього-на-всього комплекс, який заважає жінці бути красивою. І саме в художника-модельєра є дуже багато можливостей втілити у життя її мрію, прийомів, які б дозволили жінці не комплексувати, відчувати себе впевнено, на місці. Для цього просто потрібні бажання і любов до людини.

- Якою є душа Вашого одягу?

- Душею сповнює його той, хто носить. Душі немає в ширпотребі. Я свого часу багато проектував для фабрики. А потім якось зайшов у магазин і побачив свої моделі, вивішені в ряд із десятками інших. Їх безликість мене неприємно вразила. З того часу я не проектую для великих фірм готового одягу.

- Скільки речей Ви взяли зі собою до Львова?

- До Львова я приїхав усього на один день. Тож маю лише той костюм, що на собі, і шалик. Більше речей не було потреби брати.

- За Вашими спостереженнями, чи вміють гарно одягатися львів'янки?

- Мені здається, що львів'янки одягнені чудово, дуже стильно.

- А як ставитесь до секонд-гендів?

- Я обожнюю секонд-генди! Особливо в Парижі. А ще шкодую, що так і не закупився в крамничці, де все взуття коштувало 1 євро.

- Ви пишете вірші, у світі влаштовують виставки Вашого живопису... А яку музику любите? Чи самі підбираєте супровід до ваших показів?

- Музика супроводжує мене впродовж цілого дня. Вранці я вмикаю радіо, зазвичай "Європу+", ритмічна музика допомагає мені швидше прокинутися. Увечері люблю слухати класику, наприклад, Караянівські записи симфоній Чайковського. На третьому поверсі мого підмосковного будинку є чудовий зимовий сад. Вважаю, що він так вдало розрісся саме завдяки класичній музиці, яка там звучить. А ще страшенно люблю джаз.

Звичайно ж, підбираю музику і для своїх показів. За 25 років не було жодного, до якого б я сам не обрав супроводу. Пригадую одне із найбільших шоу в моєму Театрі моди часів пізньої перебудови, коли, я вважав, інтелігенція зрадила своїм принципам. Я хотів продемонструвати на цьому показі образ жінки-Росії, жінки приниженої, роздавленої. А як супровід обрав фрагменти із Четвертої, П'ятої та Шостої симфоній Чайковського.

- 1992 року французька фірма "L'Oreal" випустила Ваші парфуми "Maroussia", які й досі користуються шаленою популярністю. Не плануєте продовжити  свої парфумерні експерименти?

- Завдяки "L'Oreal" і "Марусі" мені тоді вперше вже не бракувало грошей. "Maroussia" мене донині годує (сміється). А тоді я спершу навіть трохи розгубився - парфум зайняв у рейтингах продажу друге місце. Згодом - звик. А нещодавно "L'Oreal" знову влаштувала в Парижі великий показ та прийом на мою честь і подарувала нові парфуми. Назви не пригадую, але точно от кутюр - запах такий божественно солодкий.

- Ваша внучка Маруся....

- ... абсолютно фантастична дитина! Зараз їй п'ятнадцять, поки що невідомо, продовжить вона мою справу чи ні. Ось буквально кілька днів тому до мене прибігала. Я саме повернувся з Мілана, де купив їй просто чудову сукню. До речі, також трикотажну. В магазині "Benetton", який я зазвичай не дуже люблю. Та на цей раз там була маса надзвичайних трикотажних суконь - насичених темних кольорів, багатоскладових, з капюшонами. Маруся сказала, що саме про таку сукню і мріяла - хоч ніколи досі її не бачила.

- А для Марусі Ви самі не проектуєте?

- Поки що ні. Вона вже сама починає для себе проектувати потрохи. Адже за гороскопом Маруся - Стрілець і Півень. А це як Майя Плісецька і Коко Шанель одночасно. Маруся - людина дуже сильна. В майбутньому мені навіть хотілося б, щоб вона стала керівником моєї фірми.

А до речі, нещодавно в мене народилася ще одна внучка, а в сина Єгора в 48 років - дочка Настєнька. Її мама - наша краща манекенниця, обличчя нашої модельної агенції.

- Ви на цей раз і дружину синові вибирали?

- Ні (сміється), дружину він сам обрав. Адже Єгор - продюсер цієї агенції, в якій понад двісті дівчат. От і знайшов найкращу.

- Про що мріє В'ячеслав Зайцев?

- Про максимальну реалізацію. Звучить, на перший погляд, дивно, адже начебто вже й утілився багато в чому, та в той же час багато ще не затребуваного. А я прагну бути потрібним. Зробив чимало, та можу встигнути ще більше. І тому дуже шкодую, що в добі лише 24 години. Усе життя я в русі, і усе життя мені бракує часу. Лягаю о 12 ночі, встаю двадцять по четвертій. І відіспатися мені вдається лише в Парижі.

- Вашою улюбленою стравою усе ще залишаються пиріжки?

- О ні, пиріжки закінчилися (сміється). З капустою, з яйцем, різні кулебяки - вже не можна. Став старим, товстим, бридким... Тож вже зо два роки відмовляю собі в цьому задоволенні. Натомість, щойно приїхав до Львова - замовив собі в ресторані розкішний український борщ. Це тепер моя улюблена страва.

Розмовляли
Софія Іванова ("РадіоМан"), Лідія Мельник
("Суботня пошта")

Lviv Fashion Week став справжнім плацдармом молодих дизайнерів. І місцем зустрічі всіх, кому небайдуже мода. На фото - фрагменти колекцій українки Sanatan та вірменина Kevork Shadoyan / Фото: Марічка Ільїна