Уже вдев’яте Львів поринув у світ французького кіно. Зокрема, цьогорічний фестиваль “Французька весна” відкривали допрем’єрні покази різножанрових стрічок. Щороку французький кінематограф завойовує усе більшу кількість львівських поціновувачів тамтешнього кіномистецтва. “Пошта” оглядає дві з представлених стрічок – “Курча з чорносливом” та “Управління державою”.
Що буде, коли в людини забрати сенс її існування? Нассера Алі (Матьє Альмарік), головного героя стрічки “Курча з чорносливом”, це спіткало двічі: вперше – коли через суворість батька своєї нареченої закохані повинні були назавжди розлучитися, вдруге – коли нав’язана традиціями дружина зламала його улюблену скрипку.
Нассер Алі вирішує, що залишається лише очікувати смерті і шукати у власних спогадах минулого трохи відради та розуміння для себе самого. “Курча з чорносливом” – дебютний фільм іранської режисерки Маржан Сатрапі у тандемі з французом Венсаном Паранно. Мабуть, через те, що попередня робота постановниці – мультиплікація, остання кінокартина, попри свою знімальну, а не мальовану природу, все ж таки нагадує мультик. Починаючи від дуже прямолінійної міміки героїв у стилі “сумую – плачу, щасливий – сміюсь” і аж до всюди проникного диму, який то символізує вільну душу, то є проходом у виміри минулих днів.
Ще одним казковим елементом є закадровий голос, який все знає та разом з тим співчуває, а також різка зміна кадрів – ніби малюнки з коміксів. “Курча з чорносливом” – це також традиційний європейський надзвичайно тонкий чорний гумор, і кожен, на перший погляд, жарт, є справжньою тінню реального. Кожен персонаж стрічки напрочуд самостійний та довершений. Наприклад, французький актор Жамель Деббуз перевтілюється у фільмі і в дивакуватого продавця-любителя опіуму, і в старця-мудреця, що роздає поради заблукалим.
Ідейність цієї картини у тому, що кожна людина повинна мати сенс у своєму житті, у тому, що причини чорної смуги в житті можуть приховуватися у минулому, тому не треба боятися ретроспектив у власні спогади.
Стрічка стала лауреатом гран-прі кінофестивалю в Абу-Дабі у 2011-му. Цього року картина була учасником конкурсної програми Венеціанського кінофестивалю.
Для звичайної людини політик – це постійний персонаж новин чи просто частина держави. Зрідка він захисник народу і ще рідше безкорисливий добродій. Кіноробота “Управління державою” відчайдушно прагне спростувати подібні думки, помістивши у центр фільму міністра транспорту Бертрана Сен-Жана, який бореться одразу на кількох фронтах: державному, народному та особистому.
Режисер стрічки П’єр Шоллер намагається показати глядачеві, що державні діячі часто позбавлені вибору, тому можуть видаватися надто прямолінійними та несправедливими. Поки міністр Сен-Жан вирішує, чи дозволити приватизацію французької залізниці, його донька вже два дні відпочиває у Каїрі, а батько навіть не знає. Більшість свого часу герой проводить у державному автомобілі дорогою на дипломатичні зустрічі і розмовляє телефоном, використовуючи підказки власного секретаря.
Реалістичні сцени, понівечені тіла загиблих в автокатастрофах та десятки журналістських мікрофонів та камер – такі будні головного героя. Як відволіктися, якщо на твоїх плечах доля всієї держави? У певному сенсі у фільмі зображені поневіряння головного героя у складному світі з десятками супротивників. Бути міністром – носити на собі кілька масок, кожну з яких потрібно зняти у відповідний момент, – справа не для боягузів, але хтось повинен це робити, коли під загрозою доля цілої держави.
Головний герой не шукає виправдань своїм учинкам, він діє, адже колесо держави постійно крутиться, і Сен-Жан повинен врятувати якомога більше людей від наявної загрози, але чи не забуде він про себе? “Управління державою” – невідомий бік перипетій у широко відомій політиці країни.
Фільм отримав приз у номінації “Особливий погляд” Каннського кінофестивалю-2011, а також три нагороди “Сезар-2011”.