Міжнародний фестиваль сучасної музики, що триває у нашому місті вже вчотирнадцяте, цього року заакцентував не лише творчість композиторів чи виконавців, але й оригінальність самих концертів. 

Фактично, кожен із тих музичних вечорів, що вже відбулися (фестиваль, нагадаємо, триватиме до неділі), може претендувати на звання події. І відкриття, на якому чи не вперше у Львові прозвучав блискучий фортепіанний концерт Падеревського в не менш блискучій інтерпретації славетного сучасного польсько-американського піаніста Адама Водніцкого. І вечір власне американської музики у виконанні молодих львівських музикантів - камерного оркестру "Академія", послухати яких спеціально прилетіли з Чарльстона й композитори - Едвард Гарт та Тревор Вестон. І камерні за формою, проте насичені масштабами духу речиталі піаніста Альберта Сассмана (Австрія), віолончеліста Анджея Бауера (Польща), львівського дуету Лідії Футорської та Маріанни Гумецької.

На жаль, місцева публіка цього року демонструє якусь особливу інертність. Чи то втома від насиченої культурними подіями першої половини вересня дається взнаки, чи відвідувати модний колись фестиваль раптом стало не так престижно, проте більшістю концертів відвідувачам доводиться насолоджуватися у напівпорожньому залі. Так їм, можливо, й комфортніше, а от у виконавців, замість діалогів із публікою, часто виходить щось на кшталт монологу.

Трохи більше зацікавлених зібрав проект швейцарської "Jeune Opera Compagnie", названий "Requiem 2 Mozart", що заінтригувало публіку. Число "2" й справді стало визначальним для цієї композиції молодого швейцарського композитора Франсуа Каттана. Дві епохи, дві мови, два твори й навіть два виконавських склади та два дириґенти на сцені визначають діалогічну суть цього, написаного 2006 - "моцартівського" - року твору. Знакову композицію усіх епох - "Реквієм" В.А. Моцарта - автор залишив без змін, лише коментуючи її голосами інших часів: поезією Емілі Дікінсон у виконанні ще одного, немов дзеркально відображеного до основного, "моцартівського" квартету солістів та в супроводі інструментів, яких немає в оркестровій партитурі "Реквієму". Таким чином, слухач одночасно опиняється немов у двох музичних світах, по-новому сприймаючи і стриману скорботу заупокійної меси, й просту життєву мудрість віршів американської поетеси ХІХ ст. Невипадковим, за словами автора, став і вибір мови, адже англійська для сучасного світу не менш універсальна, аніж латина в часи Моцарта.

Після прем'єри "Requiem 2 Mozart" у Швейцарії точилася неабияка дискусія про те, чи має право сучасний композитор посягати на святий для кожного твір. Франсуа Каттан, який приїхав і на львівську прем'єру, вважає: тут немає ані тіні іронії чи святотатства. Ба більше, таким чином він намагається знову розкрити перед сучасниками глибину Моцартового твору, позбавивши його виконавських стереотипів. Зрештою, відомо, що "Реквієм" закінчували вже учні Моцарта після його смерті, а отже, композиція залишилася певною мірою "відкритою".

Неоднозначне враження справив "Requiem 2 Mozart" і на львів'ян. З одного боку, відзначили напрочуд коректне виконання основної, вже знайомої частини "Реквієму" камерним хором "Gloria" та оркестром "Віртуози Львова", якими дириґував швейцарець Ніколя Фарін. З другого - органічність коментарних вставок у виконанні запрошених солістів Ребеки Окенден (Великобританія), Ніколаса Бочо (Бельгія), Джекі Кахен та Алєксандра Дьякова (Швейцарія) під батутою самого автора. Як експеримент, твір можна назвати безперечно вдалим, як закономірність - він викликав би набагато більше запитань. Проте саме в таких протиставленнях і полягає основний принцип "Контрастів" , чи не так?