Дмитро Лінартович, виконавець головної ролі у фільмі “Той, хто пройшов крізь вогонь”, про стрічку, живе спілкування з глядачем та батьків

Дев’ятнадцятого січня стартував всеукраїнський прокат стрічки кінорежисера Михайла Іллєнка “Той, хто пройшов крізь вогонь” – перший повноцінний прокат українського фільму, підтриманого державою за всю  історію незалежності! Головну роль у цьому художньому фільмі –  Івана Додоку – зіграв молодий актор Київського муніципального театру Дмитро Лінартович.

Першими стрічку “Той, хто пройшов крізь вогонь” уже побачили у трьох містах – Києві, Харкові та Івано-Франківську. Зокрема, минулого тижня режисерська група та Дмитро Лінартович завітали особисто до столичного кінотеатру “Жовтень”. Саме там  “Пошта”  мала змогу поспілкуватися з актором, на що він радо погодився. Нагадаємо, у Львові стрічку покажуть 9 лютого.

– Передусім ми, глядачі, дякуємо за чудовий український фільм! Пане Дмитре, скажіть, будь ласка, що вам особисто сподобалося у цьому фільмі?

– Мені, як актору, виконавцю головної ролі, сподобалася сама робота, адже Михайло Іллєнко – це професійний режисер, з яким мені випала нагода плідно попрацювати. Зокрема, він знає, що він хоче, він дає грамотне завдання. 

– Як Вас відібрали на роль головного героя стрічки? 

– До мене зателефонувала асистентка режисера і попросила, аби я прийшов на кастинг. Михайло Герасимович зробив кінопробу, я йому сподобався, і ось так ми почали працювати (усміхається – “Пошта”).

– У Львові всі активно говорять про цей фільм та з нетерпінням чекають його показу. Прошу сказати, який успіх прогнозуєте Ви стрічці “Той, хто пройшов крізь вогонь”?

– Я не можу визначати, вдався фільм чи ні. Це глядач вирішуватиме, чи йому він сподобався, чи залишилися після перегляду якісь емоції, наприклад, біль, радість чи переживання…. 

– Пане Дмитре, а як би Ви особисто хотіли, щоб українці реагували на цей фільм?

– Звісно, не можу розписуватися за всіх українців… У цій ситуації знаю лише одне – “Той, хто пройшов крізь вогонь” – це український фільм для українського глядача, із персонажем українцем. Це мене бентежить. Напевне, це й людей хвилює. Адже є ще багато таких історій із життя українців. Ми дивимося американські та французькі фільми, а чому не маємо права дивитися  українські фільми про наших героїв та, зрештою, пишатися ними?! Я вірю, що будуть такі часи. Певен – ту машину, яку вже запустили, не зупинити! 

– У вересні 2011-го фільм здобув своє перше визнання – став володарем Гран-прі ІІІ Міжнародного київського кінофестивалю. У 2013 році фільм пропонуватимуть на кінопремію “Оскар”. Це ж престижно, зокрема для України!

– Звісно! Там є певна церемонія. Наскільки я знаю, якщо прокат фільму буде хорошим, тоді є шанси подавати заявку на кінофестиваль. Думаю, це хороша справа і цим варто займатися, незалежно від результату. Але вже те, що Україна подає свій фільм на кінопремію, уже чогось варте! Принаймні мені так здається.

– Знаю, що плануєте приїхати до Львова 9 лютого. А які плани потім?

– Так-так, приїдемо і до Львова! Згодом це буде Донецьк, Дніпропетровськ, Харків. Плануємо у всіх куточках України показати стрічку. Переконаний, що живе спілкування з глядачем є дуже потрібним! Це треба і творцям фільму, і глядачам. 

– За плечима п’ять років зйомок у фільмі “Той, хто пройшов крізь вогонь”. Відповідно, це п’ять років Вашого життя….

– Так, п’ять років із перервами. П’ять років, трясця його матері!

– Скажіть, будь ласка, який рік чи дні зйомок Вам найбільше запам’яталися?

– Емоції, безперечно, колосальні! Роки я для себе не розмежовую. Адже у кожен кадр та кожен рік вкладена моя частинка, моя енергетика, моє бачення праці та любові. Крім того, що я знімаюся в кіно, моя база – це, звичайно, сцена, театр. Сценічний вимір та кіношний – це різні специфіки. Я, працюючи в театрі, приходив на знімальний майданчик, із режисером обговорювали сцену і працювали. Зняли сцену, і я знову поїхав у своїх справах. 

– Чим, можливо, цей фільм змінив особисто Вас?

– Даруйте… Я ставлюся до цього професійно. Скажу так: актор – це та субстанція, яка переступила знімальний майданчик та відпрацювала сцену. Загалом певен: треба залишатися самим собою. Така наша акторська професія, ми як інструмент режисера на знімальному майданчику.

– Що кажуть Ваші батьки про цього героя, який уже став популярним?

– Батьки пишаються мною. Звісно, тішаться та підтримують мене, за що я їм щиро вдячний.