
Днями у Палаці мистецтв у рамках проекту “Forte” відкрилася виставка живопису львівського художника Василя Бажая – одного з найяскравіших українських митців. Він – майстер не лише у живописі, але й у сфері інсталяції, перформансу та ready-made об’єктів. Його роботи вирізняються з-поміж інших колоритністю, змістовністю та гармонією. “Forte” – проект, що знайомить нас із майже півсотнею найновіших робіт художника. Картини Василя Бажая є у музеях Львова, Києва, Хмельницького та у приватних галереях українських та іноземних колекціонерів.
– Розкажіть, що стало поштовхом для створення цього проекту?
– Як це буває в кожного митця, тут особливих поривів до пошуку ідей не потрібно, адже творення – постійна необхідність людини, яка працює у мистецтві. У 1995-му я представляв проект інсталяційних форм та перформансу “Piano Forte”. Власне, йому я й присвятив теперішній проект “Forte”. У мене була потреба працювати, щось шукати. Без цього у творчих людей не минає і дня.
– Які теми порушуєте?
– Тема одна: головне – щоб у творі стикалися енергії, аби була гармонія форми та барви. І зовсім не важливо, чи мистецька робота виконана у предметній чи безпредметній манері. Можливо, хтось це сприймає по-іншому, проте для мене саме це є основою у мистецтві.
– Що, на Вашу думку, мала б відчувати людина, дивлячись на Ваші картини?
– Думаю, це вже залежить від рівня реципієнта, який споглядає той чи інший твір. Він може асоціативно сформувати те, що сам захоче. Буває, твір має одну-єдину мову, яка є правдивим кодом. Саме цей код відкриває людині всю суть. Якщо людина здатна пізнати це, вона зрозуміє те, що перед нею. Особисто я не нав’язую людині нічого, лишень пропоную ритм, гармонійне поєднання кольору, внутрішню енергію. І коли людина приймає цю енергію, вона підсвідомо стає частинкою цього мистецького творіння. А далі – підсвідоме сприйняття твору, де відбуваються певні містифіковані речі, що властиві тому індивіду, який безпосередньо контактує із твором.
– Ваші роботи не є цілком зрозумілими. Тобто, дивлячись на картину, можна інтерпретувати не одну версію побаченого. Як гадаєте, у мистецтві так і має бути, скажімо, якась незавершеність, аби кожен додумував сам?
– Безперечно, змістовність твору не варто доводити до кінця. Автор повинен залишати якусь крихітку, отой відсоток незавершеності для глядача, який це сприймає. Це важливо, щоб людина, яка входить у контакт з твором, була її співтворцем. Для цього їй надається простір та візуальна форма.
– Звідки взялася така назва – “Forte”?
– Ніколи не починаю проекту з назви. Найменування приходить у процесі або навіть після закінчення роботи. А обираю назву дуже просто – це слово чи фраза, які були зі мною у момент створення робіт. У цьому випадку це – “forte”, що в перекладі з італійської означає “голосно”, “сильно”. Коли тривали пошуки певного мистецького ладу у своїх роботах, воно найголосніше про себе заявляло.
– Ваші картини є доволі великими, просторими. Чому обрали саме цей формат?
– Саме так мені працюється найкомфортніше – я можу максимально проявити себе. У мене, звісно, є роботи й в інших форматах, є і перформанси, й інсталяції. Однак такі розміри полотен якнайкраще відповідають моєму теперішньому внутрішньому стану.
– Скільки робіт представлено на цій виставці і за який період часу Ви їх створили?
– Проект “Forte” представляє близько 40 полотен, які досі ніде не виставлялися. Працював над ними більше року – з кінця 2010-го та упродовж 2011-го.
– А скільки працюєте над одним полотном?
– Буває по-різному, все залежить від самої роботи. Іноді потрібен час, аби дійти до того стану, де ти знаходиш відповідь та рішення щодо змістовності, форми, кольору. Цей процес може тривати місяць, а може й один день.
– І наостанок: якої реакції на проект “Forte” очікуєте від львів’ян?
– Знаєте, реакція людей не є для мене домінантною. Найважливішим є моє власне сприйняття того, що я зробив. Бо, певно, лише автор може максимально критикувати та заперечувати власний твір. Та кінцевим результатом проекту я все ж задоволений. Вважаю, що попередній рік не минув для мене даремно.