Михайло Іллєнко, український кінорежисер, про  фільм “Той, хто пройшов крізь вогонь”, реакцію глядачів та задуми

В Україні з 19 січня стартував показ вітчизняного фільму “Той, хто пройшов крізь вогонь”. Першими фільм побачили у трьох містах – Києві, Харкові та Івано-Франківську. Стрічку, яку знімали близько п’яти років і витратили на неї понад 16 млн грн, львів’янам покажуть 9 лютого. У ній розповідається про долю українського радянського військового пілота, який став вождем індіанського племені в Канаді. Фільм ґрунтується на реальних подіях. 

Кінорежисером першого вітчизняного фільму, який офіційно виходить у міжнародний кінопрокат, є Михайло Іллєнко – наймолодший із трьох братів-режисерів Іллєнків. Він – кінорежисер, сценарист, актор, викладач, член Академії мистецтв України, організатор фестивалю українського кіно “Відкрита ніч”. До слова, у 2013 р. роботу відомого українського кінорежисера номінуватимуть на “Оскар”. Учора “Пошта” поспілкувалася з Михайлом Іллєнком. 

– Розкажіть, будь ласка, як виникла ідея створити цей фільм?

– Історія Івана Даценка – дуже рідкісна та несподівана, у ній є азарт. Про долю цього українця дізнався давно, ще в 1960-х роках. Тоді делегація українських артистів саме повернулася з Канади до Києва. Розповіли мені про це народна артистка України Наталія Наум і народний артист СРСР Тимофій Левчук, які, власне, особисто спілкувалися з українським індіанцем Іваном Даценком. Це було великою несподіванкою для усіх. 

– Чому цю стрічку почали знімати лише тепер?

– Тоді були такі часи, коли зняти фільм про героя Радянського Союзу в пір’ях було неможливо. Це була інша держава. А зараз саме час шукати своїх героїв. Бо в нас як: герої насправді є, а на екрані їх немає. І це неправильно. Мені запропонували попрацювати, і я, звичайно, погодився.

– Історія фільму побудована на реальних подіях. Прошу сказати, як Ви вишукували факти з біографії героя Даценка? Де брали інформацію?

– З цього приводу є чимало журналістських досліджень. Деякі з них є в інтернеті, інші – збирав сам. На жаль, не всі факти є відомими, тому це не документальний фільм. Основні фрагменти біографії українця ми намагалися відтворити, а про ті, які нам були недоступні, ми слідом за журналістами пропонували свої версії.

– Картині “Той, хто пройшов крізь вогонь” приписують різні жанри. То все ж, який правдивий?

– Думаю, романтична балада з елементами мелодрами і пригодницького фільму. Те, що я перелічив, – глядацькі жанри. І ми свідомо робили цю стрічку такою. Скажімо, йде людина вулицею, побачила афішу і їй захотілося це подивитися. Мабуть, так і вийшло, бо люди охоче йдуть на фільм.

– Скажіть, будь ласка, на якого глядача розрахований цей фільм?

– У залах кінотеатрів я бачив глядачів різної вікової категорії: від дітей до людей похилого віку. Ми так і мріяли, щоб стрічка “Той, хто пройшов крізь вогонь” була для широкого глядацького загалу .

– Щодо назви фільму, чому саме така? “Той, хто пройшов крізь вогонь” –  це щось символічне?

– Іван Даценко був вождем індіанського племені, і це, власне, його тамтешнє ім’я, що в перекладі з їхньої мови й означає “Той, хто пройшов крізь вогонь”. Саме так нарекли свого вождя індіанці.

– Прошу розказати про акторський склад. Як підбирали акторів?

– По-перше, всі актори, які зіграли у фільмі, українські. По-друге, більшість із них я знав ще до зйомок. Хотілося зробити такий фільм, щоб,  з якого боку не подивишся на нього, можна було б сказати, що так, це наш, вітчизняний продукт. Це стосується й акторів. Усі свої, тому далеко за ними їхати не довелося.

– Мовне озвучення фільму – доволі цікаве та обговорюване питання. У фільмі звучить аж п’ять мов, однак українська не є головною, чому?

– Кожна мова відповідає певному життєвому етапу героя. До прикладу, народження в селі на Полтавщині – це українська мова, радянська армія – зрозуміло, російська. Потім Іван Даценко поневірявся світами – тоді спілкувався й англійською, й індіанською. Татарська мова була принциповою, адже дружина його була татаркою. 

Розумієте, не можна п’ять-шість мов, які є дуже важливими, відтворити якоюсь однією. Це тільки у радянських фільмах і німці, і радянські солдати розмовляли однією мовою – російською. Так знімали колись. Зараз зовсім інші часи, й фільм вимагає іншого знімання. Сучасне кіно пропонує глядачеві подивитися на мовне питання не так, як це нам пропонує політика. В Україні мову перетворили на зброю безпощадну та цинічну. А мова дана Богом для того, щоб люди між собою порозумілися. Якби Іван Даценко не поставився до цього питання із розумінням, він, мабуть, не вижив би. Адже саме мова для нього була єдиною надією. Таке моє бачення, і я хотів показати це у кінокартині.

– Як гадаєте, чи знайшла Ваша пропозиція відгук серед глядачів?

– Думаю, так. Ось вам, як приклад, невигадана історія. Перед переглядом фільму спілкувався із однією актрисою та її чоловіком, який є російськомовним. Після сеансу він підходить до мене зі словами вдячності й звертається українською. І бачите, хоча української у фільмі менше половини, а людина, вийшовши із зали, звертається українською. Це для мене найвища оцінка у мовному питанні.

– 19 січня стрічку показали у трьох містах України – Києві, Харкові та Івано-Франківську. Чому саме ці міста обрали першими?

– Можливо, спершу треба було показати фільм у Полтаві, звідки родом сам герой. Насправді копій фільму залишилося не так вже й багато, бо попит є більшим за пропозицію. Наразі не маємо змоги надрукувати більшу кількість копій, бо гроші закінчуються. Ми запланували максимально об’їздити Україну, тому робитимемо це поступово. 

– Прошу сказати, коли львів’яни зможуть переглянути цю стрічку?

– До Львова ми приїдемо 9 лютого. У кожному місті залишаємося на тиждень. Мені завжди хочеться до Львова, сподіваюся цього разу теж вдасться приїхати. Хочу побачитися та поспілкуватися з друзями. До речі, у фільмі “Той, хто пройшов крізь вогонь” зіграв львів’янин Олег Цьона, актор театру ім. Курбаса.

– Відомо, що фільм не запускатимуть в інтернет. Прошу сказати, чому?

– Тут два варіанти: або фільм хоч трішки поверне гроші з прокату, або в кінотеатри ходитиме значно менше людей, бо фільм буде доступний в інтернеті. Для українських фільмів це питання є принциповим, бо в них немає шансу повернути грошей. Нам і так дорікають, що ми робимо кіно, яке не окуповується. Та з такою малою кількістю кінотеатрів, як у нас, це практично неможливо. Тому й бережемо цей фільм від інтернету.

– Фільм уже готовий, його показують в українських кінотеатрах. Що Ви можете сказати про кінцевий результат цього проекту? Чи вдалося Вам  повністю втілити усі режисерські задуми?

– Певно, жодний автор не скаже, що йому все вдалося. Але, знаєте, після сеансу спостерігав за людьми, які виходили із кінозалу, – в очах сльози, а на обличчі усмішка. Це для мене найвища винагорода. А щодо формальностей, то, згідно зі статистикою, у містах, у яких уже фільм показали, стрічка “Той, хто пройшов крізь вогонь” на рівні із маловідомими американськими фільмами. Саме із цією частиною прокату ми змагаємося. І можу сказати, у нас хороший рейтинг.

– “Той, хто пройшов крізь вогонь” – вітчизняний фільм, який офіційно вийшов у міжнародний кінопрокат. У 2013 році стрічку номінуватимуть на “Оскара”. Які Ваші сподівання?

– Зробити фільм для українського глядача – це було моєю головною ціллю. Я це зробив. Усе інше є менш важливим. Звісно, хочеться, аби наш фільм і фільми моїх колег змогли подолати ту прірву, яка є в українському кінематографі.