Ця вистава була анонсована як одна із найцікавіших прем’єр 94-го театрального сезону Національного театру ім. Марії Заньковецької. Режисер, народна артистка України Алла Бабенко, приготувала для глядачів несподіваний сюрприз – постановку маловідомих в Україні, проте шалено популярних у Європі записів панянки Башкірцевої. Колись щоденник цієї дівчини став справжньою сенсацією. Отож, на заньківчанській сцені в інтерпретації майстра психологічної драми ожила відома французька художниця з українським корінням кінця ХІХ століття. 

“Ромео і Джульєтта” – лірична комедія, яка сповнена щирої любові та нездоланних перешкод. За сюжетом, 60-річний Карел знайомиться із Марією, своєю одноліткою. Між чоловіком та жінкою виникає сильне почуття, настільки сильне, що самі закохані стають слабкими перед ним. Та в обох за плечима – чималий шмат життя, вони мають сім’ї, уже дорослих дітей, які, між іншим, аж ніяк не поділяють “дурних витівок” своїх сивочолих батьків. Діти Карела й сестра Марії ладні на все, аби завадити закоханим бути разом. “Професори людських душ” – так зі щирим сарказмом називає Карел усіх, хто намагається переконати його та Марію, нібито любов – то лише для молодих. “Після 40 теж живуть”, – упевнений герой. Карел та Марія хотіли жити, хотіли кохати, та суспільство, родичі, обставини – все було проти них. Маючи родини, Карел та Марія почували себе до болю самотніми, бо ж ніхто не розумів їхніх почуттів.

Сцени, де пара разом, дуже зворушливі та щирі. Вечірні прогулянки містом, одна парасолька на двох, розмови про все й одночасно про ніщо. Так, вони – закохані. Марія і Карел хочуть ходити до ресторану, де грає музика, де подають добре вино та сирні палички. А танці, бачили б ви, як вони танцюють! Не вальс, не танго, а кукарачу! В такі моменти пара жвава й весела, тоді вони по-справжньому живуть. Після цього всього глядач уже вірить у їхнє спільне майбутнє, бачить дві сім’ї, об’єднані в одну велику. Та, на жаль, кінцівка інша – Карел та Марія не разом.

Однак, незважаючи на сумний фінал, вистава є світлою та легкою. Гра акторів – цікавою та веселою, а діалоги багаті на фрази, які заслуговують називатися крилатими. Ось до прикладу: “Кохання у зрілому віці – не безхмарне”, “Я співаю погано, зате довго”, “Старість нас не жалкує”, “У житті кожен грає свою роль”, “Після 40 теж живуть”.

Коли виходила з театру, почула розмову двох глядачок, які жваво обговорювали щойно побачену виставу. “Не зрозуміла я фіналу, – нарікає одна. – То неправда, що кохання тільки замолоду буває. Я своє зустріла вже у зрілому віці. І я щаслива!”