Наталка Бабіна, білоруська письменниця, про вміння написати бестселер 

Письменниця і журналістка однієї з нечисленних недержавних газет Білорусі "Наша Ніва" Наталка Бабіна, авторка збірника оповідань "Крыві не павідна быць відна" і роману "Рыбін горад" розповіла "Пошті" про Львів та український переклад своїх творів.

- Ви вже побували у Львові цього року. Це був перший візит?

- Ні, другий. Уперше я побувала у Львові чотири роки тому. То була екскурсія містом та навколишніми замками.

- Які враження залишилися від міста і літературної публіки?

- Мої спогади про Львів належать до найкращих у моєму житті. Здається, мені вдалося почути голос міста, яке промовляло до мене або ж розмовляло саме з собою про минуле та майбутнє. Старовинні співи у вірменській церкві, букети квітів на ринку, такі ж квіти ростуть у мене на городі, а головне, що бажання, які я загадала під час тодішнього візиту, здійснилися - ось такі мої спогади про місто Лева. А львівська літературна публіка - розумна, досвідчена і вибаглива, хоча водночас прихильна.

- Розкажіть трохи про своє українське походження.

- Я родом із Берестейщини. Народилася і жила на маленькому лісовому хуторі неподалік від теперішнього кордону з Україною. Як ви знаєте, ця територія етнічно українська, але з 1939 року входить до складу Білорусі.

- У вашому романі багато українських елементів: народних пісень, виразів, які герої вставляють у розмові, - українська культура справді настільки сильно присутня у сучасному житті білорусів чи це вигадані автором реалії?

- На Берестейщині україн­ська культура добре збереглася, незважаючи на повну відірваність від "метрополії" і могутній прес русифікації. Але парадокс полягає у тому, що самі носії цієї культури не усві­домлюють її українськості. Цього літа мені довелося виступати на святі села Прилуки - це 10 кілометрів від Бреста, там народилася моя 92-річна бабуся, і їй вручали подарунок як найстарішій прилучанці. Під час свята усі розмовляли лише російською, а я говорила по-нашому. Мені розповіли, що потім село гуділо, сперечалося: якою мовою я говорила - українською чи нашою... Сподіваюся, односельчани дійшли логічного висновку, що це - одне і те ж і що природно й достойно говорити своєю мовою всюди.

- Коли Ваша книга вийде в українському перекладі у видавництві "Зелений пес"?

-  Сподіваюся, вона вийде навесні наступного року.

- Як сприйняли Ваш роман у Білорусі?

- З цікавістю.

- Про ваш роман польська перекладачка Малгожата Бухалік написала так: "Я не маю ні найменших сумнівів, що у цієї книги є всі шанси зробити справжній фурор, причому не за звичним принципом: давайте пошкодуємо братів наших менших, білорусів, а тому, що це справді цікава, глибока і водночас дуже легка для сприйняття проза, такої я давно не бачила на польському ринку". Чи реакції у Білорусі були схожими?

- Було багато відгуків. І що мене здивувало - читачі побачили у книзі багато такого, чого я там не бачила! І з певністю не мала на увазі! Але думаю, це добре.

- Одного разу в розмові з лекторкою німецького видавництва "Suhrkamp" Катаріною Раабе я не могла пригадати назву однієї білоруської книги і на мить замислилась. "Я знаю, про що Ви, - перебила мене Раабе. - Я вже чула про цю книгу. Вона називається "Місто риб". Насправді я мала на увазі зовсім інший текст, але така реакція дуже мене втішила. Вас уже можна привітати з тим, що Ви - автор бестселера?

- Бестселер - це книжка, яка швидко продається великим накладом. А зараз у Білорусі книжки білоруською мовою видаються тиражем 1000 - 2000 примірників. Моя книга вийшла накладом 1000.

- Наскільки мені відомо, існує російський переклад Вашого роману, принаймні в Інтернеті. Я чула і про зйомки фільму. Розкажіть, що з цього чутки, а що - правда.

- Наталко дорога, не лякайте мене! Російський переклад є, але, сподіваюся, не в Інтернеті, бо це зашкодить мені підписати угоду з видавництвом, яке хоче видати роман! Щодо фільму - то зараз мої літературні агенти шукають кінокомпанію, яка б зацікавилася екранізацією.

- Якими ще мовами перекладатимуть книгу?

- Поки що перекладають польською та українською.

- Коли Ви писали роман, були налаштовані на провокацію і на спробу вивести білоруську літературу із гето чи текст писався спонтанно, без жодного політично далекоглядного наміру?

- Була настроєна на провокацію і на спробу вивести білоруську літературу із гето, але текст писався без жодного полі­тичного наміру. Написала роман, бо не могла не написати - а як і чому він вийшов саме такий, а не інший - таємниця і для мене самої.

- Розкажіть у кількох словах про те, як виглядає ситуація з білоруською літературою сьогодні. Чи існує, на Вашу думку, позитивна динаміка, ріст читацького інтересу, розвиток видавничої інфраструктури, чи, навпаки, ця література далі є предметом зацікавлення лише дуже вузького фахового кола?

- Особливо похвалитися нема чим. Білоруські письменники зараз виразно поділені за політичними поглядами, тому паралельно існують дві спілки письменників, але, на жаль, нікому з членів обох цих спілок, як і тим, хто не входить до жодної з них, наразі не вдається відчути себе повноцін­но вписаним у світовий літературний контекст. Щодо видавничої інфраструктури, то влада робить усе, щоб перешкодити незалежним від неї письменникам знаходити свого читача. Найцікавіші книги - не тільки художня проза, але й інтелектуальні, наукові тексти - доходять до читачів з великими перешкодами. Наказ мі­ністра освіти про заборону організовувати в школах та уні­верситетах зустрічі з членами непровладної спілки письменників, чорні списки авторів та видавництв, державна (читай - антибілоруська) монополія на розповсюдження інформації - на такому ми тепер рівні.

- У Вашому романі є фраза "його знали не лише за кордоном, а й у Білорусії" - це свідчить про те, що білоруська культура і надалі існує переважно в експортному варіанті і ознайомитися з нею значно легше на різноманітних семінарах, фестивалях та стипендійних програмах за кордоном, чи ситуація  змінюється?

- Не погоджуся з вами, що білоруська культура існує переважно в експортному варіанті. Можу з певністю сказати, що кожен білоруський митець насамперед намагається донести свій твір до білорусів. Інша справа, що теперішня влада робить усе, щоб контролювати процес і ефективно відсікати тих, хто викликає її підозру. Але у наявності того гето, про яке ви говорили, на мою думку, насамперед винні самі творці. Це означає, що нам не вистачає могутності розуму, сили серця, щоб створити щось настільки цікаве, поширення чого не могла б стримати жодна влада. Отже, нема де правди діти - ми не  реагуємо адекватно на потреби часу, програємо в конкурентній боротьбі.

- Чи починає з'являтися сучасна білоруська проза на зразок Вашої, чи і далі домінує в основному політично забарвлена поезія?

- Поезія - найпотужніше, що є у сучасній білоруській літературі. Поети збирають повні зали. Стосовно прози, то особисто мені дуже подобаються такі прозаїки, як Франц Сивко та Мар'я Войтешонок, які - кожен у своїй манері - створюють оригінальні та глибокі тексти.

- Як вам вдається поєднувати стільки різних іпостасей: мати трьох дітей, журналістка, письменниця? Де берете сили, час і натхнення?

- Дорогенька Наталочко, то якась поширена помилка, що чим більше дітей - тим важче. Навпаки! З одною дитиною я не мала ні часу, ні сили. З двома - було вже легше. З трьома - нема жодних проблем. Можна сказати, що я почала писати саме тому, що в мене троє дітей. Тож часу та сил вистачає. Щодо натхнення, то це річ таємнича. Воно блискає несподівано. Пісня або оголошення на стовпі, келих несмачного вина, дикі танці дітей, чиєсь хамство - усе виростає новим оповіданням або розділом... Але ні сил, ні часу, ні дітей, ні натхнення не було б, якби я не жила серед людей, яких люблю і які мене люблять - якби не було мого чоловіка, брата, батьків, земляків. Коли мені й вдається робити щось варте - тільки завдяки їм.