Божена Городницька, львівська мисткиня, яка виготовляє ляльок із вовни, про хендмейд 

Вона створює ляльок-овечок та обплітає стовпи. Її плетені вироби стали справжніми талісманами для багатьох відомих в Україні та за її межами людей. Ірена Карпа, Лариса Денисенко, Павло Табаков, Галина Вдовиченко, гурт “От вінта”, Ігор Худоб'як та багато-багато інших мають своїх прототипів – овечок, які сплела Божена Городницька. 

Її вироби виставлялися на багатьох виставках. Часом вона робить овечок на замовлення, часом дарує. Окрім того, дівчина займається ще однією справою, яка називається yarnbombing art, – вона обв’язує пряжею стовпи. Про все це Божена Городницька розповіла “Пошті”.

– Боженко, розкажи, будь ласка, з чого все почалося?

– Моя мама плете. Починаючи з 8-9 років, я почала в'язати біля неї. Відколи з’явилися ляльки Барбі, почала їх одягати. Мама в’язала светри мені, а я –  лялькам. Потім усе закинула – мене почали цікавити танці, ходила у спортзал. Потім були школа, репетитори, університет. Я закінчила факультет журналістики і, коли певний час пропрацювала за спеціальністю (була кореспондентом та фотографом), бачила, як люди розбиваються в аваріях, зрозуміла, що хочу писати радше про культуру. Звільнилася з роботи. Почалася криза, треба було себе чимось зайняти. Я трохи цікавилася хендмейдом (англ. handmade – ручний виріб) – вишивала, робила аплікації, але не настільки серйозно. Почалося все із того, що в мого близького друга фотографа було день народження. Довго думала, що подарувати, і нарешті зв’язала йому фотоапарат. Йому страшенно сподобалося, а я серйозно задумалася над цією справою. Наступний день народження був у моєї подруги. Знала, що вона любить овечок, і зв’язала їй вівцю, принесла на день народження. Усі знову були здивовані подарунком. Відтоді почали замовляти в’язані речі.

– Звідки береш ідеї, адже кожна овечка має бути унікальною?

– Образи приходять самі собою. Іде хтось вулицею у синіх панчохах, червоній шапочці, а вдома в мене залишився кошичок від шоколаду. Ось і є овечка-Червона Шапочка. Взагалі я плюшкін – усе збираю, нічого не викидаю. У мене в шафі є все, крім одягу. Наприклад, був парад наречених. А наречені які? Чорно-білі. Я зробила овечок-наречених і не встигла виставити їх у галереї, як відразу їх купили. Пішла на концерт гурту “30 секунд до Марса”, а вони такі чорні, круті емо. Зробила чорну вівцю у стилі емо.

– Тобто люди є прототипами овець?

– Ой, та всі люди – вівці (сміється). Узагалі я ніколи не мала сентиментів до овець. Це вже настало потім.

– Цією справою можна собі заробити на життя?

– Можна. Якщо це серйозно поставити на конвеєр. Я – не митець, ходила у школу мистецтв, але не вмію малювати, не маю якихось ідей… Зізнаюся чесно, що часто в когось позичаю ці ідеї, можу накрасти багато ідей і скомпілювати у свою, і вийде щось нове та цікаве. Мої подруги радять знайти бабцю, дати їй завдання в'язати тулуби, голівки, ручки і ніжки овечок. Але я не знаю, як їй пояснити, що вона має зробити. Я ж все роблю сама, ходжу собі цілий день, в’яжу, можу спороти піввівці, бо мені одна петля не так пішла.

– Отож, в тебе, навіть здавалося б, стандартні деталі виходять якось імпровізовано і нестандартно?

– Так. Сиджу собі на концерті, в’яжу і не знаю, якої ширини вийде рука овечки.

– Розкажи, будь ласка, про те, навіщо ти обв’язуєш стовпи?   

– Ідея з інтернету – переглядаю сторінки різноманітних спільнот, які в’яжуть. Там такого багато. Узагалі у світі обв’язують все – автобуси, телефонні будки, роблять шапки для авто… У Львові вже є два обв’язані стовпчики – на Пасічній і на Каштановій біля 42-ї школи. На Пасічній пощастило – там не збирається молодняк. А біля школи купа учнів, які, коли бачать, що ти щось робиш, питають “навіщо?”, а коли руйнують, то чомусь не питають. Такий у них сенс буття. Я б хотіла багато чого обв’язати, але не можу, бо на це потрібні гроші, або треба це робити з кимось у спільному проекті. А я не вважаю себе суперметром, щоб придумати гарний ескіз, а не просто обв’язати дерево у смужечку.