Україна як матеріал для роздумів

Юрґ Гальтер, швейцарський письменник, про багатомовність, явище швейцарської літератури, реп та враження від Львова

Цього року спеціальним гостем-країною 18-го Міжнародного книжкового форуму видавців у Львові була Швейцарія. Чи не вперше український читач зміг ознайомитися зі сучасною літературою унікальної своєю багатомовністю та статусом європейської країни. Зокрема, швейцарський письменник і репер Юрґ Гальтер розповів “Пошті” про явище швейцарської літератури, реп та враження від Львова.

Про багатомовність Швейцарії і літературу

– Прошу сказати, існує щось таке, як “швейцарська література”?

– Для мене існує одне велике поняття – німецькомовна література. Це література авторів, які пишуть у Німеччині, Австрії, Швейцарії чи де-будь на нашій планеті. А чогось такого, як окрема швейцарська література я не звик розглядати. Але, ясна річ, у творах швейцарських авторів зустрічаються певні теми і мотиви, які не те щоб не присутні у текстах німецьких авторів, просто виражені там по-іншому, в інший спосіб. При цьому я думаю, наприклад, про Макса Фріша, який вважав себе насамперед німецькомовним автором, а не швейцарським.

– Що для Вас багатомовність Швейцарії щодо літератури – проблема чи, навпаки, перевага?

– Зрозуміло, перевага. Хоча усі мови Швейцарії радше незалежно існують поряд, аніж співіснують. Франкомовні автори Швейцарії орієнтуються передусім на ринок французької літератури, а не, скажімо, німецькомовної літератури у себе в країні. Німецькомовні автори, відповідно, – на німецький ринок у Німеччині та Австрії, а не на франкомовну частину власної країни. Особисто я дуже люблю французьку, хоча володію нею не надто добре. Хоча перший текст для своєї музичної групи “Школа неспокою” я написав саме французькою. Це був шансон “Бомба” (“La bombe”).

– Розкажіть трохи про ситуацію багатомовності у щоденному житті Швейцарії. Це дуже екзотично для українських читачів.

– У Швейцарії існують франкомовна, німецькомовна, італомовна частини і крихітна територія, де розмовляють ретророманськими мовами. Це означає, що у кожному регіоні розмовляють лише своєю мовою. З нечисленними винятками. Тобто, це таке собі незалежне існування поряд усіх мов, а не їхнє співіснування. У школі обов’язково вивчається друга державна мова, але більшість громадян добре володіють лише однією мовою. Я добре пам’ятаю, як сам ходив до школи у місті Біль, це незвичне місто, бо воно двомовне. Наприклад, усі назви зупинок громадського транспорту тут оголошуються двома мовами – французькою і німецькою. Щодо багатомовності варто додати ще і те, що у Швейцарії дуже багато іноземців, тобто насправді люди говорять значно більшою кількістю мов, ніж чотири офіційні державні мови. Особисто мені це страшенно подобається.

– Як відбуваються контакти між письменниками – вони об’єднуються за мовною ознакою чи незалежні від цього?

– Я би почав з того, що для мене писання – це дуже самотня справа. Ті тексти, які я ще не вважаю дописаними, я можу показати лише двом-трьом друзям перед тим, як надіслати до видавництва. І зовсім не схильний влаштовувати публічне обговорення. Я не є членом жодної з письменницьких асоціацій. Але поряд із своєю поетичною діяльністю я займаюся також музикою, точніше – репом і співаною поезією (моє псевдо Kutti MC), і в цьому мені вже необхідна публіка. Я не люблю і не хочу займатися музикою на самоті. Музика, на відміну від поезії, – це колективна творчість. І в мене чимало знайомих музикантів. Але серед письменників у мене небагато друзів.

– Яким є Ваше ставлення до німецької літератури? Ви належите до неї автоматично, чи швейцарському письменникові слід спершу здобути визнання в Німеччині та Австрії?

– Я часто буваю у Німеччині з презентаціями і концертами. В Австрії також. У мене хороші контакти в обох цих країнах. Але я ніколи не напрошуюся. Якщо мене кличуть, то їду, але не шукаю запрошень. Як митець і як людина прагну бути максимально незалежним. Ми, люди, вже достатньо обмежені природою.

Про важливість тексту

– Як літератори-початківці шукають видавництва? Чи важко дебютувати у Швейцарії?

– Знайти видавництво – це завжди непросто. Мені пощастило з дебютом. Одна відома письменниця порекомендувала мене видавництву. І так вийшли друком мої перші книги.

– Швейцарська держава підтримує літературу?

– Так, підтримує. Я не знаю статистики і не дуже цікавлюся культурною політикою. Дотації, ясна річ, важливі, але щойно автор починає думати під час писання про фінанси, як він втрачений для мистецтва. У Швейцарії існують митці, які ідеально допасовують свої проекти до дотаційних програм. Те, що виходить у результаті таких спроб, – це здебільшого надлишкове і мало кому потрібне мистецтво. Дрібне мистецтво.

– Ваші тексти перекладали багатьма мовами, як це відбувалося – з ініціативи видавництв чи перекладачів?

– Перекладачів. Я виступав на літературних фестивалях у Європі, Африці та США. Для таких фестивалів перекладають кілька моїх віршів на відповідну мову.

– Ви відомі як перформансист своїх текстів. Як вважаєте, зараз існує тенденція перетворювати поетичне читання на перформанс, щоб здобути більше читачів, чи перформанс поволі перетворюється на окрему частину поезії?

– Найважливішим є текст. Текст мусить відбутися на папері, по-іншому він мене не цікавить. Я не пишу віршів тільки для виступів. Але дуже люблю читати вірші. Вірші – це як пісенні тексти, які потрібно інтерпретувати. Ще у Стародавній Греції публічне читання і навіть наспівування віршів було поширеною практикою. Тож я не бачу нічого нового у цій тенденції, просто традиція усної поезії переживає черговий ренесанс, що мені загалом дуже подобається.

Про Україну

та Львів

– Ви уже бували в Україні? Що думаєте про нас?

– Ні, ще ніколи не бував ні в Україні, ні у Львові, тож наразі нічого і не думаю. Але дуже тішуся, що вдалося нарешті побувати, тепер буду мати матеріал для роздумів. Враження чудові – багато людей, які цікавляться книгами, ходять на читання поезії і прози – просто мрія для кожного літератора. Ну і надзвичайно гарне місто.

– Ви знаєте твори когось із українських літераторів?

– На жаль, майже не знаю. Я читав кілька коротких прозових фрагментів Юрія Андруховича. У мене вдома на книжковій полиці стоїть збірка віршів Сергія Жадана у німецькому перекладі. Це дуже точна, але при тому надзвичайно легка лірика.

– Ви вже читали свою поезію коли-небудь раніше з кимось із українців разом?

– Я був запрошений колись разом із Сергієм Жаданом на один літературний фестиваль, але ми ще не виступали разом.

– Чого Ви сподівалися від цієї поїздки до Львова?

– Несподіваних зустрічей. Хотів довідатися більше про життя людей в Україні. Можливо, познайомитися з перекладачами, яких би зацікавили мої вірші. Не люблю дуже планувати свої подорожі. Сюрпризи подобаються мені більше. Якоїсь спеціальної мети я перед собою не ставив, коли їхав сюди.

– Що Ви робите насамперед, коли вперше доводиться відвідати незнану наразі країну чи місто?

– Спочатку просто йду гуляти і намагаюся не заглиблюватися занадто сильно у свої думки. Просто сприймати все довкола, все підряд, не розбираючи особливо. Намагаюся придивитися до незнайомого місця без звичних упереджень і здебільшого вчергове переконуюся, що у світі надзвичайно багато подібного. І ці подібності слід відшукати. Усі ми живемо в одній крихітній точці безкінечності.

– А що хочете ще зробити у Львові?

– Наразі ще не планував на весь час перебування. Спробую знайти місце, де можна потанцювати. Танці – це чудове заняття, де б ти не був.

ДОВІДКА

Юрґ Гальтер (Jurg Halter) народився у 1980 р. у Берні, там і живе. Поет, прозаїк і перформансист. Належить до найвагоміших літераторів свого покоління. Навчався в Інституті мистецтв у Берні. Заснував групу “Schule der Unruhe” (“Школа неспокою”), яка виконує співану поезію. Ініціатор численних театральних постановок, зокрема у театрі на Новому Ринку Цюриха. Відомий також як репер під псевдо Kutti MC. Записав три музичні альбоми. Під власним прізвищем опублікував дві книги: “Я торкнувся до світу” (2005 р.) і “Ніщо, що мене стримує” (2008 р.), обидві у видавництві “Ammann Verlag”.

Автор текстів до аудіокниги співаної поезії “Але сьогодні настав день, коли я хотів би більшого, ніж просто поговорити” (“Verlag der Gesunde Menschenversand”, 2007). Часто виступає на престижних літературних фестивалях Європи, Росії, США і Африки. Пише есеї і колонки для численних газет, журналів, антологій, зокрема для “Neue Zurcher Zeitung”, “Das Magazin” і “Tages-Anzeiger”.

коментарі відсутні

Для того щоб залишити коментар необхідно увійти