Сьогодні відзначають День українського кіно

Кадр із фільму "Подорожні", що здобув для України найбільшу кіноперемогу в її історії

В Україні сьогодні святкують День українського кіно. Про нього останнім часом здебільшого говорять, як про покійника, - або добре, або нічого. Воно й справді  довший час перебувало у летаргійному сні. Проте в День українського кіно "Пошта" вирішила скласти топ-5 успіхів і кіновиробництва, і кінопрокату в нашій країні.

Труднощі перекладу

Звичайно, однією із найрезонансніших проблем україн­ського кінопрокату був україн­ський дубляж. Повторюватися не варто, адже ця тема з усіх боків була обговорена у медіа. Проте залишалося відкритим запитання, чи вдасться у цих умовах вижити маленьким компаніям, особливо тим, що спеціалізуються на прокаті арт­хаузного кіно. Але і це запитання нарешті отримало відповідь. З квітня 2008 року Державна служба кінематографії почала за власний рахунок субтитрувати українською мовою й тиражувати копії експериментального високохудожнього авторського кіно. Для цього було створено спеціальну ко­місію, що відбирає фільми. Першими фільмами, показаними завдяки підтримці Мінкульту, стали стрічки "Скафандр і метелик" Дж. Шнабеля, "Літній дощ" А. Бандераса, "Бентежна Анна" Х. Медема, "Контроль" А. Корбайна і "Молодість без молодості" Френсіса Форда Копполи.  Субтитрування й тиражування однієї копії артхаузної стрічки обходиться держслужбі у 3 тис. доларів, з них одна тисяча йде на оформлення перекладу. Нова державна програма стартувала успішно - згідно зі статистикою, за весь період прокату ці п'ять фільмів переглянуло більше 15 000 глядачів. Відповідно до угоди, після прокату в кінотеатрах країни ці картини віддають у державний кіноархів і таким чином поповнюють художню спадщину держави.

Українці в українському прокаті

 Лише через 17 років нашої незалежності у широкий україн­ський прокат вийшов фільм українського режисера. Йдеться про картину Олеся Янчука "Владика Андрей". Наразі ще немає підсумків прокату картини, але вже відомо, що фільм користується великою увагою глядачів. Така зацікавленість свідчить про те, що українці потребують свого кіно і що у нього - великі перспективи. Проте варто зауважити, що якщо прем'єри українських фільмів будуть відбуватися лише вряди-годи, то цей інтерес може рано чи пізно згаснути.

Кіно та німці
(та французи)

Цього року відбулися презентації українського кіно на Берлінському та Каннському кінофестивалях завдяки участі у цих заходах Української кінофундації. У травні цього року на набережній Круазетт вперше було відкрито український павільйон. Безперечно, таку подію можна сміливо зарахувати до активів українського кіно. Проте важливим у цій справі є те, щоб було що репрезентувати. І не лише у паві­льйоні. Крім того, не менш важливим є те, щоб захоплення презентаціями та урочистими прийомами не стало бенкетом під час чуми.

Фестивальний Львів

Для львівських кіноманів головним досягненням українського кіно є таки фестиваль "КіноЛев", який у серпні цього року проводився утретє. Взявши собі за мету розвиток незаангажованого українського кіно та української кінокультури, популяризацію на наших теренах світового кіно, зокрема східноєвропейського, Олесь Дзиндра та його однодумці організували подію, на яку цього року отримали понад 400 стрічок із 31 країни світу. Щоправда, до участі було відібрано тільки 106 фільмів із 22 держав: України, Іспанії, Франції, Японії, Австрії, Нідерландів, Великобританії, Мексики  та інших. І не лише короткометражні, як було донедавна, а повнометражні стрічки. Попри певні організаційні недоліки, фестиваль  став великою подією у житті українського кіно і, головне, українських кіноманів.

Українське золото

Проте наразі найбільшою перемогою українського кіно все ж таки залишається "Золота пальмова гілка" Ігоря Стрем­біцького, здобута ним у Каннах у 2005-му. Короткометражну стрічку "Подорожні" Стрем­біцького відібрали з понад трьох тисяч фільмів зі всього світу. І це вже вважали великим успіхом українського кіно. Проте, коли під час церемонії нагородження італійська акторка Анна Мугляніс і голова журі короткометражних фільмів Едвард Янг оголосили про перемогу картини Ігоря Стрембіцького, каннська реальність перевершила всі сподівання. Фільм-есей українського режисера, знятий на чорно-білій плівці, є дуже настроєвою розповіддю про людей, відірваних від світу спогадами дитинства та візуальним втіленням внутрішнього стану авторів цієї кінороботи - режисера Ігоря Стрембіцького й автора сценарію Наталки Конончук. Дипломній стрічці, знятій фактично "на коліні", довелося змагатися з фільмами виробництва розвинених кінематографічних країн - із Францією, Великобританією, США тощо. Ті вклали у свої картини не до порівняння більше коштів. Проте, мабуть, журі підкупила відвертість й оригінальність роботи українців.

Тож "Пошта" вітає усіх, хто робить і показує нам кіно, з їхнім днем і бажає ще багато "гілок", "ведмедів" і "левів". І насамперед багато фільмів, добрих та різних.