Брати Капранови, відомі українські письменники, про новий роман, львівську публіку та Форум видавців

До 18 вересня місто Лева поринає у найбільш очікувану літературну подію року – Форум видавців. За словами організаторів, очікується приїзд понад 300 авторів із 25-ти країн світу. Традиційно до Львова на форум завітали й брати Капранови, які презентуватимуть нову книжку – “Щоденник моєї секретарки”, яка є психологічним романом. Письменники дуже люблять приїздити до нашого міста, акцентуючи, що Львів є книжковим центром країни. Брати Капранови резюмують, що львівський читач кваліфікований, зацікавлений та небайдужий.
– Скажіть, будь ласка, що Ви привезли на цьогорічний книжковий форум? Чим дивуватимете читачів?
– Два останні роки ми писали роман “Щоденник моєї секретарки”, який, власне, й презентуємо у Львові. Це книга, яка побудована на нашому життєвому досвіді. Свого роду прихована автобіографія. Тому, крім книжок, привезли ще й частину свого життя. Готові поділитися цим із людьми.
– Прошу сказати, а чого від книжкової події очікуєте особисто для себе?
– Сподіваємося,  що читач все ж прийме й захоче пізнати той запропонований шмат нашого життя. Нам завжди важливо отримати щось від читача у відповідь.
– Чим, на Вашу думку, відрізняється львівський читач? Яка його особливість?
– Він уміє говорити по суті. Тобто, у Львові на авторські зустрічі приходять підготовлені люди, котрі читали твої книжки, які хочуть їх аналізувати, запитувати про щось. Львівський читач дійсно кваліфікований. Він зацікавлений і небайдужий. Саме цим вони нас заряджають на місяці вперед. Отож, на львівський форум ми їдемо заряджатися. Як акумулятори, які, підключившись до розетки, набираються енергії. Так і ми. Після таких зустрічей із львівською публікою ще довго відчуваєш, що ти комусь потрібен, що у тебе є читач, який тебе любить.
– Як гадаєте, чого бракує іншим містам, аби проводити подібні літературні заходи?
– Загалом проблема для усіх українських міст одна – відсутність традиції навколокнижкового життя. У 90-х роках в Україні майже не видавали книг. Була гіпер­інфляція, тоді видавництва фактично вимерли. А коли десять років автори не пишуть, а читачі не читають, то й зникає ця звичка, втрачається традиція. Форум видавців тим і добра річ, що хоча б чотири дні у році приділяє увагу лише літературному мистецтву. Організатори цього заходу задали високу планку, а це класно стимулює інші міста до дій.
– Прийнято вважати, що Львів – книжкова столиця України. Чи згідні Ви з цим?
– Безсумнівно! Ось уже ушістнадцяте у Львові відбудеться масштабна літературна подія. Насправді ж на форумі не тільки книжки. Тут є цікаві зустрічі, живе спілкування, емоції. Цього, на превеликий жаль, немає ані в Києві, ані в Харкові. У будь-якому разі Львів – книжковий центр країни. І найближчим часом жодне українське місто не зможе претендувати на це звання.
– Час, як відомо, на місці не стоїть. Змінюєтеся Ви, Ваша література, читачі. Чим новий роман “Щоденник моєї секретарки” відрізняється від попередніх творів братів Капранових?

– Ну, по-перше, “Щоденник моєї секретарки” – це психологічний роман, у якому немає жодної містики. Ми намагалися дотримуватися традицій психологічної літератури. До речі, наш батько схвально відгукнувся про нову книгу, зазначивши його реалістичність. І ви маєте рацію, усе в житті міняється. Наші герої упродовж роману теж змінюються.
– Тобто, кардинальних змін немає, і читач з легкістю впізнає улюблених авторів?
– Звісно, впізнає. На обкладинці написане наше прізвище (сміються – “Пошта”). Насправді стиль оповіді залишиться таким же веселим, жвавим та легким. Змінилася тільки тема. А ще, сподіваємося, зросли масштаб та глибина творів.