Коли я та мої однокурсники вивчали у Франковому вузі курс історії зарубіжної літератури, викладачка, представниця ще старої школи професури Галина Рубанова, вводивши нас у світ літератури середньовіччя, говорила:  "Хто сказав, що середньовіччя - це лише війни, вогнища та сльози? Ні, це дуже яскраві барви, карнавали, безпосередність та радість". 

Не знаю, чи мали щастя знати Галину Рубанову організатори щорічного Фестивалю ук­раїн­ської середньовічної культури "Ту стань!", який минулої суботи відбувся у селі Урич Сколівського району біля підніжжя колишнього наскельного міста-фортеці . Але передовсім завдяки їхнім зусиллям - Державного історико-культурного запо­відника "Тустань", ГО "Тустань" та організації української молоді "Спадщина" - піднесення та радість мали  домінувати серед глядачів на цьому дійстві.

Над цим працювали усі: ті, хто готував середньовічні костюми та ставив шатра, хто стріляв із лука, боровся чи схрещував мечі у двобої чи масових битвах (бугуртах), хто танцював та співав (як профе­сіонали: Василь Жданкін, Едуард Драч, Олександр Смик, Наталка Половинка, гурти "Стрибожі внуки", "Дивні", "Добрі люди" та інші, так і аматори), проводив забави, презентував народні ремесла, охороняв, готував їжу та інше.

Маючи на меті цілісне відтворення та популяризацію середовища - духу, побуту, одягу, озброєння, ремесел, фольклору, - фестиваль водночас будив цікавість до Тустані як такої. І уже не важило, що щось могло б вдатися краще, якісь неприємності чи недоліки, головне було зроблено - за допомогою ентузіастів Тустань повільно, але впевнено набуває нової форми.

Це саме те, що сьогодні вкрай необхідно, - будити не тільки у великих містах цікавість до історії та культури, а й доходити до сіл і містечок. І фестиваль "Ту стань!" такий інтерес однозначно піднімає. Колись Генріх Гайне зауважував: "Минуле - батьків­щина душі людини. Інколи нами опановує ностальгія за почуттями, які ми колись відчували, і навіть туга за минулим сумом".

У вимірі фестивалю "Ту стань!" ця ностальгія життєствердна!