Виставка сотні білоруських художників, членів тамтешньої тематичної спілки, яка відкрилася у Львівському палаці мистецтв, стала наочним прикладом, як треба готувати експозиції. Вибагливо, жорстко і відповідально. А цю білоруські митці готували більше півроку.
Як ділився враженнями директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький, нам іноді важко збагнути, як насправді живуть у сусідній Білорусі. А живуть, попри усі політичні та економічні негаразди, зокрема в площині культури таки цікаво. “Я двічі обійшов виставкові зали, – ділився враженнями Борис Григорович. – І тому говорю з певністю: перед нами виставка художників доброго європейського рівня!”  
Інакше кажучи, білоруси показують у Львові не лише розмаїття сучасних технік, жанрів та стилів, а й індивідуальних авторських почерків, які виробляються, коли художники не втомлюються працювати над собою. А ті творці, що показують свої роботи у Львові, схоже, не втомлюються. Принаймні те, що бачимо, вартує не тільки уваги, а й  окремих дискусій.
Цікаво, що у житті багатьох  білоруських митців важливу роль відіграло саме наше місто. Цим одкровенням здивував присутніх  заступник голови Спілки художників Білорусі Сергій Цімоха. І, як приклад,  навів долю Гавриїла Ващєнка, професора, народного художника Білорусі, який у цій державі був серед засновників сучасного монументального мистецтва і який передав через Сергія Цімоху усім нам велике вітання. Вихованець львівського у ті часи ще інституту декоративного та прикладного мистецтва, Гавриїл Ващєнко саме у Львові відчув себе білорусом. Саме тут до нього прийшло власне національне самоусвідомлення. І це те, що самі не осягаємо, але чого у нас можна повчитись.  
Звичайно, серед львівських шанувальників мистецтва експозиція вкотре спричинила дебати – варто чи не варто існувати офіційній творчій спілці. Чимало хто твердив – варто. І білоруська експозиція була як приклад. Інші говорили, що ситуація у нас насправді інша, бо часто-густо митці, що гідно презентують Україну на всіляких  дійствах міжнародного рівня, існують самі по собі.
Але, напевно, справа не в тому, належить чи ні до тієї або іншої структури художник. А в тому, аби цей митець був вимогливим у творчій праці передовсім до себе. І білоруси продемонстрували: нехалатний  підхід  і до творчості, і до життя насправді можливий! Було би тільки бажання…