Мирослав Скорик, композитор, про таємницю "Мелодії", складні закони шоу-бізнесу та нелюбов до симфоній

Музичний сезон цієї осені розпочинається в нашому місті під знаком Мирослава Скорика. Адже в липні "живий класик" української музики відсвяткував 70-літній ювілей. Львів'яни слушно пишаються своїм співвітчизником, якого нещодавно відзначили званням "Герой України". Автора симфонічних і камерних творів, опери "Мойсей", музики для театру та кіно впродовж тижня вшановуватимуть великим фестивалем. Розпочнеться він у п'ятницю, 12 вересня, на сцені Львівської філармонії. Загалом відбудеться 5 концертів, на яких звучатимуть твори Майстра, а також спектаклі опери та балету "Повернення Батерфляй" у Львівській опері та масштабна міжнародна конференція у Національній музичній академії.

- Уперше відбувається фестиваль вашого імені. Чи не думали про те, щоб зробити його традиційним або заснувати якусь іншу акцію свого імені - премію, конкурс, відзнаку для молодих митців?

- Я не є прихильником таких заходів. При "живій людині" вважаю це нескромним. Звичайно ж, мені приємно, що мою працю відзначили на державному рівні. 70 років - це вже підбиття певних життєвих підсумків, проведення фестивалю до такої дати вважаю природним. Однак не думаю, що треба робити його традиційним, також не планую засновувати якісь особливі конкурси чи фестивалі. Мені важливо, щоб моя музика звучала - все одно: чи в межах окремого фестивалю, чи звичайних концертних програм.

- Між своїм шістдесяти- та сімдесятиліттям Ви написали першу оперу - "Мойсей". Можливо, наступне десятиліття принесе нам вашу першу симфонію?

- Ні, не думаю. Я просто не прихильник цього жанру. Не лежить мені до нього душа. Значно ближчим за симфонію є мені жанр концерту для солюючого інструмента з оркестром. На мою думку, симфонія - це вже не дуже сучасна музична форма, віджила себе в своєму тради­ційному вигляді. Можливо, варто якось інакше її називати... Але симфонія мені ніколи не імпонувала - тому я і не написав жодної. Це з юності було моєю авторською позицією.

- Однак, Ви завжди підкреслюєте, що орієнтувалися на "класиків ХХ ст."...

- Так, можу сказати, що в різні періоди вчився на прикладах музики Бартока, Стравинського, Прокоф'єва, Шостаковича, Дебюссі, Равеля. А от щодо сучасної академічної музики - знаходжу там мало цікаво. Хоча є композитори, які мені подобаються, але вже боюся називати. Бо як когось не назвеш - може образитися...

- А про когось із ваших численних учнів можете сказати: "Він продовжить мою справу. Буде таким же популярним, як я"?

- Я завжди намагався у своїх учнях виховувати самостійність, не "тиснув" на них, аби були моїми продовжувачами, тому кожен із них - індивідуальність. Євген Станкович, Іван Карабиць, Олег Кива, Ярослав Верещагін, Ганна Гаврилець, Володимир Зубицький, Олександр Козаренко, Віктор Степурко, Богдана Фроляк, Іван Небесний - усі вони різні, але усі цікаві. І це я назвав лише дуже небагатьох зі своїх випускників.

- А були випадки, коли Ви відраджували композиторів-початківців писати музику? Казали - "не варто, займайтеся іншою справою"?

- Так, були. (Мирослав Скорик просить вимкнути диктофон і називає ім'я одного, сьогодні відомого в цілому світі музиканта, котрому колись порадив не займатися композицією - "Пошта").

- Чимало творів Ви писали на замовлення. Що може завадити вам написати композицію?

- Я не можу сказати наперед, вдасться мені твір чи ні. Інколи мав замовлення - і їх не виконував. Інколи писав удалі твори без замовлення. Часом дуже хочу написати якийсь твір - а він мені не вдається. Можливо, це під­свідомо. Я не керуюся такими чинниками як замовлення.

- Впродовж цілого наступного тижня Ви слухатимете лише власну музику. Мабуть, у такій концентрованій кількості вам ще не доводилося її чути: від Квартету, написаного в студентські роки і вперше за багато десятиліть знову відродженого на концертній сцені до композицій останніх років... Як сприймаєте власні твори, так би мовити, із залу? Чи бувають моменти захоплення - "невже це я написав"?

- На жаль, я слухаю і буваю дуже незадоволеним тим, що написав. Але в цьому є позитив: значить, я ще не зупинився у своєму розвитку. Бачу якісь недоліки і намагаюся їх виправити. Але от останнім часом деякі мої твори починають мені від­верто подобатися - і це мене хвилює (сміється).

- Чи завжди диригент або виконавець розкриває те, що хотіли сказати своїм твором ви? А можливо, іноді знаходить у них щось нове?

- Я даю повну свободу виконавцям. І деякі інтерпретації стають для мене справжнім відкриттям: музиканти знаходять у моїх творах нові барви, нові деталі. Адже виконавець - це співавтор. Але така співпраця повинна відбуватися в певних естетичних рамках. Трапляються і зовсім незадовільні трактування.

- Чи сподівалися Ви, пишучи "Мелодію", що вона здобуде таку шалену популярність?

- Ні, про це я ніколи не думав. У мене є зовсім не гірші "мелодії", але чомусь саме цій випала така доля. І це таємниця, яку я пояснити не можу. Але можу навести схожі приклади з історії: відомо, що Арам Хачатурян написав свій "Танець із шаблями" за півдня і дуже його не любив. Тож ніяк не сподівався, що саме ця річ стане такою неймовірно популярною, що більшість тільки за нею і знатиме композитора. Дивні історії бувають...

- Ви також написали "Мелодію" за півдня?

- Ні, я писав її доволі довго. Це було складне завдання - музика до кінофільму "Високий перевал", потрібно було передати непросту гаму почуттів. Я слухав багато народних пісень, хотів на їх основі витворити щось оригінальне. Якщо ви звернули увагу, "Мелодія" в чомусь інтонаційно близька до народної пісні - можливо, завдяки цьому вона й стала такою популярною?

- У Вашій творчості органічно поєднуються класичні традиції, сучасні техніки, джаз, популярні тенденції.... Чомусь віддаєте перевагу?

- В основному пишу все ж серйозну симфонічну чи камерну музику. А що відчутні в ній впливи і естради, і джазу - це відгомін того, що звучить навколо. Свого часу писав і "легку" музику, але вже відійшов від неї. Те, що звучить зараз, ті продукти шоу-бізнесу, які чую, мені не імпонують і я не хотів би працювати за їх правилами. Щонайменше, п'ять років мусив би присвятити тому, щоб увійти в цей бізнес, але не переконаний, що мені це потрібно, що це принесе мені естетичне задоволення. А щось змінювати - вже пізно. Це треба робити в молодості. Естрадна музика все ж - прерогатива молодих.

- Імена сучасних модних виконавців знаєте?

- Та просто не можу не знати! Вони ж всюди лізуть! У всі шпари... Я намагаюся вимикати радіо чи телебачення, але все ж встигаю трошки почути.

- А яку музику слухаєте, коли хочете відпочити?

- Тишу.

Розмовляли Лідія Мельник ("Суботня пошта") та Софія Іванова ("РадіоМан")