Марічка Ільїна

У Національному музеї триває виставка, присвячена 200-річчю Івана Сошенка

Дуже тихо і непомітно ( за участю лише кількох журналістів) відкрили у Національному музеї у Львові присвячену двохсотріччю Івана Сошенка виставку його графіки з фондів Національного художнього музею України. Властиво, цей ювілей - відповідно до спеціального указу Президента - наша держава уже відзначила низкою акцій минулого року. А Львів тільки долучився, скориставшись можливістю вперше показати землякам те, що на цю тему є в інших.

Відтак запрезентувавши цю виставку в залах українського мистецтва XVIII-XX століть - якраз, де експонують твори Тараса Шевченка, - ініціатори за­пропонували до огляду найповнішу в Україні (після Канівського музею) експозицію, пов'язану з Шевченком як художником. Однак 21 графічний аркуш Івана Сошенка із часу його навчання в Петербурзькій академії (1830-ті роки), періоду праці для жіночого монастиря у Немирові (за яку йому заплатили стільки, що зміг на березі ріки купити будинок) та завершального життєвого шляху покликаний також наголосити, що йдеться про митця, вартого гарного слова не тільки як "добрий ангел Тараса Шевченка".

Але так уже є. Окремі імена пам'ятаємо лише через їхню причетність до когось успішнішого та вагомішого для історії та культури. Так сталось і з Сошенком. Якби не цей чоловік, невідомо, чи став би Тарас Шевченко тим, ким він сьогодні для України є, чи зумів би, як пишуть біографи, "перейти Рубікон, який межував людей із кріпаками, світло із темрявою, волю з неволею". Познайомивши Тараса Шевченка з людьми, які згодом зробили усе, щоб викупити його із кріпацтва, прищепивши своєму новому другові потребу постійної самоосвіти та послідовності не тільки у вивченні історії та теорії мистецтва, а й астрономії, природознавства, інших наук, повертаючи його на грішну землю після Шевченкових манд­рів модними аристократичними салонами, Іван Сошенко - людина совісна, відповідальна і працьовита - шукаючи у мистецтві власного шляху, на жаль, так і не зміг повнокровно реалізувати той талант, який мав, справедливо вважаючи наприкінці свого земного буття власне життя загубленим.

"Узагалі як художник Іван Сошенко відбувся, - коментує "Пошті" куратор виставки Богдан Мисюга, - але через свою душевну вразливість та слабкий характер не зумів собі порадити у незгодах та рутині викладацької праці, що цей талант всіляко давили. А давили ще й за його людяність, доброту та українські настрої. З іншого боку, у питаннях мистецтва цей чоловік був безкомпроміс­ним. У другій половині ХІХ століття в церквах були поширені солодкаві зображення, чого Сошенко терпіти не міг, бо мав і до себе, і до мистецтва високі вимоги. Скажімо, священики могли вимагати, аби художник намалював для Ісуса Христа саме рожевий хітон, бо він пасуватиме до стін церкви. А Сошенко вважав такий підхід до мистецтва злочинним. Відповідно, через це і замовлень йому практично не робили".

Цікава доля збірки, яку оглядаємо нині. Ці графічні твори, а також дещо з живопису та меморіальні речі передав у 1920-х роках до новоствореного з ініціативи відомого археолога та краєзнавця Петра Курінного музею зять рідного брата Івана Сошенка Федора Артем Березовський. Потім збірка ( яка насправді є нечисленною) поманд­рувала до Канева, а вже в 60 - 70-ті роки знову до Києва - до тодішнього музею українського мистецтва.  До Львова графіка приїхала вперше.

У Національному музеї у Львові кажуть: у жодному випадку не варто зациклюватися на тому, що відкриття виставки було робочим. За якийсь тиждень-другий музей планує велике обговорення за участю фахівців та зацікавленої громади - особистість Івана Сошенка має стати ближчою ще й львів'янам.