Взаємно збагачуватися і творити – таку мету ставлять перед собою учасники ХІV Міжнародного пленеру “Мистецтво текстилю: методи творення”, який відбувається з 30 липня до 9 серпня у с. Кривка, що на Турківщині. Він приурочений до 65-річчя створення кафедри художнього текстилю Львівської національної академії мистецтв.
Минулої суботи у приміщенні львівського Марійського товариства “Милосердя” він розпочав свою роботу з відкриття виставки “Вчитель і учень”. До першого вересня тут можна ближче ознайомитися з творами учасників пленеру – викладачів, випускників і студентів ЛНАМ: Софії Буряк, Надії Горак, Анастасії Мельничук та Марти Токар.
Як зазначила “Пошті” голова Марійського товариства Стефанія Шабатура, народне мистецтво за своєю суттю є сакральним, бо це втілення того народного бачення світу в ужиткових предметах. “Це є те наше, яке маємо берегти і розвивати. Тому ми не вперше проводимо такі мистецькі виставки та заходи у приміщенні нашого товариства”, – каже вона.
Також під час відкриття пленеру відбулася презентація книжки “Намалюю голос пісні. Писанки Ірини Вах” та показ колекцій одягу Оксани Литвин і Ярослава Сахра “Це ошатно…” та Зеновії Шульги “У мажорі”.
Присутня на відкритті пленеру Любов Янків-Вітовська, кандидат фізико-математичних наук, голова Львівського астрономічного товариства, доцент НУ “Львівська політехніка”, каже, що як науковцю-астрофізику їй дуже цікаве це справді народне мистецтво, бо воно має тісний зв’язок із космосом. “У ньому стільки справді космічних знаків, у яких цей природний зв’язок людини з космосом втілений у символіці народного мистецтва. Дуже важливо для нашого сучасного суспільства зберегти їх, а часом навіть дати нове життя”, – зазначає вона.
Пленер, започаткований 1997 року доцентом ЛНАМ Зеновією Шульгою, автором і керівником “Міжнародного етномистецького проекту “Екологічний ракурс”, за 14 років здобув добру славу серед митців. Щороку на її заклик на тематичний пленер з’їжджаються гості з різних куточків України та з-поза її меж. А взявши участь раз, намагаються приїхати ще раз, привозять своїх колег. І цього року на пленер у мальовничі Карпати приїхали гості з Одеси, Миколаєва, Криму, а також з далекого Сургута, що в Росії.
У програмі заходу лекції, доповіді, майстер-класи з писанкарства, лялькарства, кропив’яного ткацтва та інші.
За словами професора Романа Яціва, проректора ЛНАМ з наукової роботи, ці пленери принесли дуже багато корисного, бо вони сприяють взаємному збагаченню, дають нове життя вже забутим народним технологіям. Завдяки таким проектам витворюється щось нове: митці мають нагоду звернутися до джерел справді народної творчості, а місцеві народні майстри, люди зі села, які займаються художнім промислом, збагачуються новим підходом до колористики та орнаментики. “Коли пані Зеня (так тут усі називають керівника пленеру Зеновію Шульгу – “Пошта”) стала одним із ініціаторів відродження фарбування натуральними барвниками, а також активно долучилася до розвитку та осучаснення оздоблення ліжникових і килимових виробів, осередки народного текстилю отримали “нове дихання”. Сьогодні це не лише осередки традицій – тут розвивається сучасний етнодизайн. Найголовніше, що відбувається симбіоз народного і традиційного мистецтва. Професійні художники, студенти та викладачі освоюють техніки народного ткацтва, натомість місцеві народні майстрині-ткалі вчаться по-новому осмислювати важливість дизайну виробів, використання екологічних технологій. Через кілька років по тому я вже їду Гуцульщиною і бачу не лише  традиційні ромби, а дуже гарну колористику, нові пластичні орнаментальні мотиви, поєднання і взаємовплив професійного та народного мистецтва. Професіонали почали ширше користуватися народними здобутками, але і люди зі села почали розуміти, що можна робити щось більше, ніж традиційні ромби та три кольори”, – зазначає Роман Яців.
На думку Галини Вихованської, директора Школи дитячих мистецтв, що на Сихові, члена Національної спілки художників України і постійної учасниці пленерів, цінність таких заходів у можливості спілкування між художниками, між школами. “Це контакти, це обмін напрацюваннями, творчими ідеями, досвідом. Це майстер-класи, а перш за все це велике натхнення, пізнання народного мистецтва. Це етнографічні пошуки, повернення до джерел, вивчення народної вишивки, різьби, кераміки, ткацтва, побуту, інтер’єру, народного сакрального мистецтва. А вже потім вивчення техніки і всього іншого. Напрацьовується якесь першоджерело, і воно потім дає можливість працювати цілий рік, дає натхнення”.
Для гостей з Алушти – Олексанра Мар’яхіна, директора дитячої художньої школи, заслуженого художника України, та Тетяни Прикоти, художника-живописця, викладача цієї ж школи, – це можливість краще пізнати Західну Україну.
“Ми приїхали вивчати культуру Західної України, а це означає вивчати себе, повернути собі частинку добра. Ці обміни просто необхідні, вони збагачують дітей, нас. А також я учасник міжнародної програми “Гори світу”, яка відбувається за підтримки Міністерства культури, молоді та спорту. Ця програма починається з Карпат у вересні, я ж маю нагоду почати вже. Вважаю, що ці програми збагачують людей, це такий поштовх”, – каже пан Олександр.
“Чекаю великих знань, бо я працюю з дітьми і мені бракує знань української культури. Приїхали самі навчитися, а згодом і дітей навчити. Також мені хочеться писати Карпати. В нас у цей час все вигоріло, гори жовті, у мене таке враження, що я потрапила в квітень. Я не маю можливості писати у квітні, а тому маю надію, що зелень напишу тут”, – додає пані Тетяна.
Науковий співробітник краєзнавчого музею м. Красноперекопська, художник-історик Лариса Кружко також чекає нових знань, а насамперед можливості на практиці спробувати те, про що читала і знає лише теоретично.
“Тепер я вже по-справж­ньому діткнуся декоративно-прикладної творчості саме української, бо це нива, на якій я ще не працювала або працювала здебільшого теоретично. Є у мене розробки національного костюма, його реконструкції. Діткнутися справді народних джерел, а саме фарбування тканин, їх реконструкції, до того, з чого вони постають”, – каже пані Лариса. Вона сподівається на відродження ткацтва і в Криму, а для цього потрібні фахівці, тому і приїхала на пленер, щоб “побачити, відчути, почути і, звичайно, самій попрацювати, діткнутися до витоків, щоб навчити інших”.