Чомусь я геть не здивувалася, коли мій однокурсник Юрко Никорак повідомив, що написав роман. І що готову книжку (а видає її "Піраміда") читач побачить уже на най­ближчому Форумі видавців у Львові. "Романтик", - зраділа за студентського приятеля. Юрко засміявся: "Не зовсім так. Я назвав книжку "Діагноз: невиправний романтик".

Уродженець Івано-Франківська, який навчався у тій же спеціалізованій німецькій школі, що і Юрій Андрухович (до речі, майже одночасно із нині популярними його земляками Прохаськами - на рік пізніше за Тараса та на рік ра­ніше за Юрка), Юрко Никорак мріяв - стане письменником. Його шлях до літератури виявився суттєво довшим, ніж уявляв: через факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка та багатолітню працю за фахом. Проте одне вагоме "але": із власною художньою творчістю Юрко Никорак не поривав ніколи. Друком у періодиці постійно виходили не тільки його журналістські тексти, а й вірші, новели і навіть абетка, яку створив спе­ціально для доньки Олі.

Книгу "Діагноз: невиправний романтик" сам автор сьогодні окреслює межами авантюрно-психологічного та романтично-еротичного чтива. Про що йдеться? Не про пристрасті "обкуреної та загламуренї богеми, а про життя та почуття звичайних  українців, наших рідних і колег по роботі, колишніх однокласників та однокурсників, колежанок та друзів. Про стосунки між закоханими і тими, що таких лише вдають. Про "любов  в одні ворота" і любовні трикутники, що часто-густо перетворюються у замкнуті кола безперервних непорозумінь і проблем". Про випадковості та закономірності,  здатність любити і зберігати дитячу безпосередність та щирість навіть тоді, коли життя усіма силами це унеможливлює. Про мандри часом і простором, у які вже вирушили переконані романтики - автор Юрко Никорак і його літературний герой Остап (окремі збіги у їхніх життєвих ситуаціях - лишень випадковість) - і до яких запрошують нас з вами.

Не знаю, чи книга "Діагноз: невиправний романтик" стане для історії літератури унікальним шедевром ( та й чи багато таких книжок, попри широко розрекламовані імена, зможемо сьогодні назвати?). Знаю інше - Юрка Никорака ми, його однокурсники, знали як талановитого хлопця. Колись дуже давно поет Горацій, якого нащадки назвали великим, проголосив: "Лови день!" Не святковий, з вином і радощами, а звичайний, буденний - сірий день, тло, на якому так захопливо, мазок за мазком, проступають життєві барви. А ще, напевно, найщемливіше й водночас найсолодше з усіх почуттів - ностальгія. Схоже, у "Діагнозі" є й одне, й інше.

"Писання - теж ностальгія, жага повернення, - зауважував ще один непересічний чоловік Андрій Содомора (людина, якій завдячуємо відчитуванням Горацієвого світу українською мовою). - Повернення до своїх - рідних, близьких. До часу, якого вже нема, хоч ми ще є у тому часі. У вітрі, який розсіває найтоншу енергію речей, що покинули обрії світла".

Книга, про яку мова, має за­свідчити, чи справді важливо ще й для інших, що Юрко Никорак - сам про це не підозрюючи - цим двом людям повірив...