У “Зеленій канапі” виставка перснів Олени Хомякової

Зрештою, має значення не те, що нова колекція авторських перснів “Біла” (яка експонується у “Зеленій канапі”) авторства молодої художниці Олени Хомякової виготовлена у сріблі з використанням кераміки, скла, перлів та каміння лише білого кольору. А те, що форми цих перстенів – цілковито несподівані!

Як зазначила на відкритті виставки директор “Зеленої канапи” Олеся Домарадзька, ці перстені у виконанні недавньої випускниці (за спеціальністю скульптор і кераміст)  Львівської національної академії мистецтв не просто жіночі прикраси, а справжні арт-об’єкти, такі собі “скульптурні композиції в мініатюрі, що тяжіють до естетики мінімалізму та близькі до прогресивного скандинавського дизайну”. “Інакше кажучи, – характеризувала дійство Олеся Домарадзька, – запропонована експозиція має значно менше спільного з ювелірним мистецтвом, аніж з дизайном та скульптурою”.

Хто був минулого року на першій персональній виставці авторських перстенів Олени Хомякової у тій-таки “Зеленій канапі”, відразу зауважив, що ця авторка не боїться прикрашати жіночі пальці масивними різнобарвними декоративними фігурами, скажімо, годинника, равлика чи чогось іще. І щоразу вгадує. Можливо, через те, що її персні дозволяють виділитися, без додаткових слів заявити про власну неординарність. Експозиція “Біле”, як на мене, стриманіша, однак свідчить, що не стільки над кольористикою, скільки над архітектурою виробів Олена Хомякова працює невпинно. 

Попри те, що художниця робить різні прикраси, праця над перснями для неї – найулюбленіша. Тяжіючи до скульптурних речей, Олена Хомякова переконана, що перстень і для того, хто його вбирає, і для неї як художниці – найбільш вдячна коштовність. І саме через те, що спроможний дати таку свободу, від якої аж дух захоплює.

“Раніше я була схильна більше імпровізувати, – розповідала Олена Хомякова “Пошті”. – А тепер кінцевий результат праці дедалі ближчий до того, що замислювала спочатку.  Можливо, і назва виставки  – “Біла” – продиктована не тільки світлою смугою у моєму житті, а й тим, що внутрішньо зараз перебуваю не лише в ліричному стані, а й стані спокою. А взагалі мені страшенно подобається працювати з об’єктами, які вміщаються у долонях…”