У Львівському палаці мистецтв представлена творчість Любомира Прийми

Ювілейна виставка живопису та графіки старшого викладача Української академії друкарства Любомира Прийми у Львівському палаці мистецтв заскочила особисто мене тим, що чимало із представлених робіт були мені добре відомі.

Свого часу прочитані  романи “Ворожба людська” та “Отчий світильник” Романа Федоріва, “Шрами на скалі”, “Вода з каменю” та “Черлене вино” Романа Іваничука, “Данило Галицький” Антона Хижняка, “Опришки” Володимира Гжицького та інші книги (які стояли на чільних місцях у  батьківській бібліотеці), виявляється, ілюстрував саме Любомир Прийма. Однак цей художник, який, попри те, що є членом Національної спілки художників України і завжди був задіяний до ілюстрування не лише книг, а й художнього оформлення телепередач тощо, у рідному місті персональну експозицію останній раз презентував років зо двадцять тому. 

Спостерегла дивну особливість художників-графіків – їх, зазвичай, ширший загал майже не знає в обличчя. Люди цілковито нетусовочні, та й, зрештою, непублічні – ці художники переважно перебувають у власній системі координат, далекій від шуму, суєти, сухозлотиці буднів. І Любомир Прийма власним прикладом це яскраво ілюструє.

Для художників-графіків мало володіти ремеслом. Ці творці, як ніхто інший, мають мати світогляд. І це не їхня примха, а  специфіка самого графічного мистецтва, яке полягає не стільки в емоціях, скільки в інтелекті, над збагаченням якого художник-графік має працювати постійно. Адже, як ніде інде, саме в графічному творі справді помітно – є цей інтелект у творця чи його обмаль. І, відповідно, заглиблення у душу графіка (а в цьому випадку – творчу душу Любомира Прийми)  є запаморочливопритягальним.

Про нього кандидат мистецтвознавства Олена Цимбалюк в анотації до виставки написала: “Цей художник має проникливу манеру відтворювати сюжет. Він майже документально зображає історичні епохи, попередньо ретельно вивчаючи контекст та соціальне середовище. Тяжіє до штриху, лінії в стриманій ахроматичній гамі або ж так само до скупої  колористичної палітри. А ще тяжіє до сторінок української історії, яку пропускає через власну душу не тільки емоційно, а й з великою любов’ю”.

Відтак дуже органічно вписався в урочисте відкриття виставки  виступ кобзаря Василя Жданкіна та присутність на відкритті  хлопців у лицарських обладунках з клубу історичної реконструкції “Цербер”.  Адже вони лише підсилили настрій, який навіювали близько двох сотень експонованих творів.
“Ззовні суворий, агресивний і цинічний, – написав про автора експозиції завідувач кафедри книжкової графіки та дизайну друкованої продукції  Української академії друкарства Володимир Стасенко, – Любомир Прийма насправді є вразливим і романтичним. Під позірною грубою оболонкою криється чутливий індивідуум, у якому уживаються категоричність та імпульсивність, героїка, загострене бажання висловитися. Митець і в житті залишається творцем, який уміє кепкувати над собою і власними життєвими драмами”. Многая Вам, пане Любомире, літа!