У “Дзизі” – виставка малярства “раннього” Михайла Красника

Лише до 15 червня у галереї “Дзиґа”  ще триватиме виставка живопису львівського художника Михайла Красника “1974 – 1978 рр.” (перша частина). Тобто йдеться про початок творчого шляху живописця, якого сьогодні часто називають візитівкою постмодерного Львова.

Художник, який не має за плечима навчання в Академії мистецтв, але кожен із етапів творчої еволюції якого, як говорив про нього мистецтвознавець Богдан Мисюга, є в авангарді того “формально нового”, про яке ще не написано, але вже говорять, митець, який зацікавлює і в живописі, і в графіці, і в скульптурі, і в малярстві на склі, творець, що перейшов від реалізму через славу художника-абстракціоніста до чистого аркуша і полотна (де міг уже нічого не малювати – це полотно чи папір здавалися йому самодостатніми), і звідти знову до реалізму, але вже врахувавши увесь попередній досвід, Михайло Красник демонструє землякам сьогодні свою “реалістичну” юність.

“Хоча усе реалізм, навіть абстракція, – за іншої нагоди ділився Михайло Красник із “Поштою” думками. – А віддавати перевагу тому чи іншому нецікаво. Цікаво втримуватися на грані. Будучи твердо переконаним, що мистецтво варто сприймати тільки як “прийшов, побачив і відчув”, знаю, справжність у творчості передовсім там, де інтуїція. А логіка є першочерговою деінде”.

Член Спілки художників України Михайло Красник не так часто – що цікаво – виставляється у рідному місті, мотивуючи це тим, що йому щиро не цікаві дійства, незавершені активним взаємообміном думок та енергетичною віддачею. Водночас активний учасник різноманітних мистецьких подій за кордоном, презентант держави на найповажніших бієнале та мистецьких салонах світу, Михайло Красник  часто отримує теплі, щиро зацікавлені листи від незнайомих людей, які у той чи інший спосіб мають стосунок до його творів у світі. Як стверджує сам, досі ніяковіє, коли бачить до себе звертання “дон” чи “мсьє” і читає ті чи інші думки.  “Я вважаю, нашим митцям треба більше спілкуватися зі світом, – говорив мені під час однієї із власних презентацій. – Бо коли ніде не буваєш, то починаєш сам створювати із себе міф, бронзовіти, хоча підстав для цього подекуди й немає”.