Дмитро Шурхало, журналіст “Радіо Свобода” , автор книги “Міфи Другої світової війни” , про саму книгу, міфи та причини, чому вони досі живі

Кожна річниця закінчення Другої світової війни не обходиться без конфліктів. Частіше маємо суперечку, проте дискусії свідчать про те, що у нас немає єдиного погляду на Другу світову війну, а тому маємо шанс написати історію, яка би розповідала правду кожної зі сторін. І це буде зроблено, як тільки будь-яка наука перестане бути інструментом агітації політиків, або ж тоді, коли українці зрозуміють, що метою більшості розмов про їх відмінності є зовсім не з’ясування правди.

Першим кроком до цього може стати усвідомлення, що інший погляд не є поганим чи ворожим. Часто на заваді примиренню стоять наші ж усталені погляди на речі, небажання перевіряти закостенілі уявлення, які нерідко виявляються бажаними версіями. Отож, про досі актуальні міфи війни ми розмовляємо з журналістом, автором книги “Міфи Другої світової війни” Дмитром Шурхалом (на фото).

– Чому Ви вирішили писати про міфи Другої світової війни? Їх так багато чи вони такі живучі?

– Книжка виникла внаслідок моєї співпраці з одним сайтом. Під час розмови з редактором за кавою я часто зауважував, що про війну говорять всілякі нісенітниці. І він мені сказав: “А ти про це напиши”. Як політичний журналіст помічаю, що політики часто експлуатують історичні міфи. Вони не можуть показати свої успіхи у розв’язанні актуальних проблем, а тому з набагато більшим задоволенням воюють із минулим. Коли спостерігаєш за подіями в парламенті, то інколи складається враження, ніби Бандера, Шухевич, Сталін, Берія – це актуальні українські політики. У деяких розділах книжки я намагався довести, що історична міфологія Другої світової війни – це не суто українська проблема.  Українська проблема полягає у тому, що у нас є дві міфології про цю війну. І ці дві міфології не просто різні, вони ворожі одна до одної. Політики різного забарвлення дуже на цьому спекулюють. Я намагався показати ці міфи. Деякі з них виявилися не шкідливими, тим же, які шкідливі, важко зробити репарацію в рамках однієї книжки. Тому деякі міфи у книзі я просто позначаю, кажу, що щось таке існує.

– Ці міфи творили навмисне для маніпуляції чи вони формувалися через незнання історії? 

– Безперечно, більшість міфів, які поширені зараз, створили для того, щоб виправдати переможців. Переможці писали історію так, аби показати себе у вигідному світлі, показати, що вони все робили правильно і подолали велике зло. Хоча навряд чи можна так трактувати ті події. Міфи дуже важко викорінити, масова історична свідомість завжди значною мірою буде міфологізованою. Деякі міфи виникали постфактум. До прикладу, коли почали викривати військову співпрацю Радянського Союзу і Німеччини перед Другою світовою, народився один із найкурйозніших міфів: наче один із ватажків Третього рейху Герман Герінг вчився у авіашколі в Ліпецку і навіть мав там коханку. Німецькі льотчики справді проходили вишкіл у Ліпецку через те, що Німеччина певний час не мала власної військової авіації, але на той час Герінг був політиком, а не військовим.

– У останній главі книги Ви пишете, що нам просто слід перехворіти на це протистояння стереотипних уявлень про Другу світову війну. Ви думаєте, ми не можемо результативно протидіяти викривленню історії?

– Найкраще, аби тон у історичних дискусіях задавали історики, а не політики. Бо політики це роблять з прикладною метою, вони намагаються експлуатувати міфи, а не викорінювати. Коли комуністи збираються їхати сюди з червоними прапорами 22 червня, то очевидно, що це не дуже коректно до Західної України, бо ми знаємо, що тут початок німецько-радянської війни, окрім іншого, запам’ятався масовим розстрілом в’язнів, яких радянські репресивні органи не встигали вивезти звідси. Але вони переслідують єдину мету – показати своїм виборцям, як безкомпромісно борються за їхні уявлення про війну. Вони не хочуть пояснити, що не варто 22 червня таке робити у Львові – це для міста трагічна дата.

– Міф для історії як науки, безперечно, шкідливий, однак по-іншому в ситуації із рецепцією історії населенням неможливо. Чи завжди міф – негативна річ? Можливо, краще мати єдиний погляд на війну, хоч і міфологізований…

– Та нехай би він був міфологізований. Безумовно, що масовий погляд на війну відрізняється від наукового, але у тому й проблема України, що у нас немає єдиного уявлення, спільного міфу про війну, який би нас об’єднував, а не розколював. У країні відбуваються жахливі речі: погана соціальна та економічна ситуація, жахлива корупція. Натомість червоні прапори роблять актуальнішими, ніж проблеми сьогодення. Ця міфологія, вірніше, дві різні міфології про війну, які є зараз – отруюють реальність. Потрібне таке розуміння історії війни, яке не розділятиме нас.