Триває 65-й кінофестиваль у Венеції

 

Марічка Ільїна

"Рибку Поньо" вважають одним з фаворитів фестивалю

За кілька днів до завершення Мостри критики вже встигли охрестити її гучним провалом. Її рівень змушує нас, всіх тих, хто стає рано-вранці, щоб встигнути зайняти місця в одному з найбільших у Європі кінозалів - у Паллагаллілео, сумніватися в тому, що фестивальні відбірники справді передивилися усі заявлені на конкурс 1700 картин.

Особливо багато нарікань викликав фільм француза Барбета Шредера "Звір у тіні". Це - перша картина у Венеції, під час перегляду якої зал свистів від обурення. Не врятував фільм навіть чудовий актор Бенуа Мажімель. За сюжетом - він успішний письменник Алекс, який захоплюється творчістю японського колеги Ое. Обидва пишуть детективи. Проте, на відміну від Алекса, Ое ховається від людей, і ніхто його ніколи не бачив. Незважаючи на попередження, що летіти в Кіото не варто, Алекс таки вирушає туди з презентацією нової книги і там сподівається побачити свого кумира.

Спочатку все дуже гарно й цікаво: японські екзотика та еротика. Але режисер так за­плутався у жанрах, що ліпить все підряд, і це призвело лише до того, що у найдраматичніших, за задумом режисера, моментах зал реготав. А головним питанням дня стало: як такий фільм потрапив на конкурс?

Преса звинуватила директора фестивалю Марка Мюллера у поганому смаку: "Як міг опинитися в основному конкурсі еротичний фільм жахів, який викликає сміх?" - запитує "La Repubblica". "Corriere della Sera" вважає, що автор наслідує Хічкока та що нічого не може вибачити Мюллера за таке рішення. Проте у чому-чому, а в поганому смаку Мюллера запідозрити важко. Швидше йдеться про людську слабкість, яку може проявити кожен.

Марічка Ільїна

Кадр з фільму "Звір у тіні"

Але слабкості цього року аж забагато: конкурс найслабший, мабуть, за останні десять років. Марко Мюллер пояснює це наслідками страйку голлівудських сценаристів, який затримав завершення роботи відразу над кількома потенційними хітами. Проте європейські фестивалі завжди декларували свою незалежність від Голлівуду. Вона виявилася химерною.

У всьому цьому занепаді добре зарекомендувала себе картина Алєксєя Гєрмана-молодшого "Паперовий солдат". Героєм картини є лікар, який готує перший радянський політ у космос. У головній ролі  знявся грузинський актор Мераб Нінідзе. Через те, що режисер вирішив не переозвучувати актора, в мові якого явно відчувається грузинський акцент, сценарій переписали, і герой став напівгрузином. Звичайно, у світлі останніх політичних подій все це спричинило багато розмов і запитань з боку європейських журналістів.

Цілком можливо, що в картини є непогані шанси на перемогу, бо цього року призів було набагато більше, ніж добрих фільмів. Хоча, за оцінками фахівців, найбільші шанси на "золото" мають японська стрічка Хаяо Міядзакі "Рибка Поньо" та фільм Такеші Кітано "Ахіллес та черепаха".

Прибув у Венецію і Маноель Де Олівейра, який наприкінці року відзначатиме своє сторіччя: у Каннах, де його вже вітали заздалегідь, очевидно поспішили, злякавшись, що старий не дотягне до великого свята. Не знаю, що буде в листопаді (дай, Боже, йому здоров'я), але зараз Олівейра дуже добре виглядає - настільки, що встиг за цей час зняти чудову короткометражку, сучаснішу за твори багатьох тридцятирічних авторів.

Венеція