Христина Трач, балерина, про театр та родину

…Вона сама себе “записала” на балет. Через шкільну подругу довідалась, де розташована балетна школа, взяла медичну довідку і прийшла вступати. На дворі був жовтень, класи вже сформували, через це її не хотіли брати. Але наполегливість перемогла. І вже з наступного дня вона займалась, надолужуючи пропущені заняття. Христині було тоді десять років.
Сьогодні вона провідна балерина Львівського національного театру опери та балету ім. С.Крушельницької, заслужена артистка України, а ще – двічі мама. В її репертуарі майже всі балетні вистави театру: “Лебедине озеро”, “Дон Кіхот”, “Баядерка”, “Пахіта”, “Вальпургієва ніч”, “Коппелія” та інші. Сьогодні “Пошта” спілкується з балериною про її шлях до успіху.

– Я народилась у Новому Роздолі,  там була непогана музична школа. У мене рано проявились здібності до музики – з п’яти років я навчалась грі на скрипці. Але моя непосидючість для скрипки явно не підходила. Пізніше, коли ми переїхали до Львова, – все змінилося… 

– Свою музикальність Ви, мабуть, успадкували від батьків?

– Так, мій батько був професійним музикантом, дуже обдарованим. Грав на кількох інструментах, чудово співав. Я ж із дитинства хотіла займатись балетом, любила танцювати і взагалі була рухливою дитиною. Ходила і в циркову студію, і на естрадні танці. Але все мені швидко набридало. Тому мама спочатку доволі скептично поставилася до мого нового захоплення балетом. Щоразу, коли я поверталася додому з уроку, казала мамі: “Я вже не остання… Я вже четверта з кінця... Друга”. І нарешті одного дня я прийшла і повідомила: “Я перша!” Коли в кінці року був відкритий урок, учителька  сказала: “У цієї дівчинки є майбутнє”.

– І мама здалася?

– Повірила в мене. Мама досі мені допомагає, до її порад дослухаюся дуже уважно. Моя мама – філолог. Часто навіть телефоном ми обговорюємо якісь важливі деталі, намагаючись зрозуміти мотиви поведінки героїні. Так було з Гертрудою в одноактному балеті “Гамлет” чи з Гудулою в “Есмеральді”. Важливо, в якій атмосфері ти ростеш, що тобі прищепили в дитинстві. Так само важливо вже сформованому артистові потрапити  до рук хорошого педагога-репетитора, який допоможе, вестиме тебе, а не волочитиме. І головне – віритиме у твої можливості.

– Ніколай Ціскарідзе сказав якось: “Важливо, щоб артист міг розправити крила, репетитор повинен йому в цьому допомогти. Не доведи Господи, придушити артиста, розтоптати його. В театрі, безумовно, повинна панувати жорстка дисципліна (професія цього вимагає), але дисципліна в атмосфері творчості, довіри і любові…”

– Абсолютно правильно. Адже від репетитора балету також залежить, у якій формі і з яким настроєм вийде артист на сцену. Репетитор мусить бути не лише педагогом, тренером, а й психологом. У цьому плані мені дуже поталанило.  Ірина Сергіївна (І.С.Красногорова – заслужена артистка України – “Пошта”) – моя балетна мама й ангел-охоронець.

– Чи не буває відчуття, що балет відібрав дитинство?

– Я себе не примушувала ні до чого, я не ходила в балетну школу, як на каторгу. Навпаки, намагалась не пропустити жодного заняття. Пам’ятаю, навіть під час епідемії грипу, взимку, коли сильні морози, бувало, одна зі всього класу займалася. Крім того, вдома, поки мама готувала вечерю, ще самостійно розтягувалася, крутила фуете на килимі. Десь із п’ятого класу школи вже знала, що буду працювати в театрі – такою була моя мета. Щоправда, ніколи не думала, що стану провідною балериною, та це й не було для мене важливим. Я хотіла танцювати, але амбітною не була.

Вважаю, що дитинство в мене, навпаки, було творчо збагаченим. Про балет важко сказати, що ти обмежений, адже це синкретичне мистецтво, це культура в дуже широкому значенні цього слова. Музика, пластика, сценічний досвід. Артист балету не працює голосом; але засобами вираження, інструментами є міміка, жест, графіка руху.  Мені дуже шкода дітей, які нічим не займаються, не здобувають ремесла. Я би хотіла, щоб мої діти пішли моїм шляхом. Якщо вони любитимуть цю роботу, як я її люблю, то вони будуть щасливі, потрапивши в театр.

– Христино, Ви одна з перших, хто почав у театрі бебі-бум, у Вас дві чудові донечки, важко поєднувати материнство зі сценою?

– Я і з першою дитиною, і з другою займалась у театрі під час вагітності. Була впевнена, що, народивши, швидко повернусь на сцену. Пам’ятаю, як вийшла з декрету вже через два місяці після пологів. І коли Настю (старша дочка – “Пошта”) не було з ким лишити – брала її зі собою. Ми з моїм партнером Віталієм Рижим проходимо адажіо з “Лебединого озера” – Ірина Сергіївна з малою на руках, я варіацію танцюю – Віталік гойдає малу, Віталік варіацію проходить – мала в мене. Діти зовсім маленькими спали за лаштунками… До слова, є партії, які, на мою думку, може глибоко відчути та прочитати лише мама, сформована жінка, особистість. Потрібно щось самій пережити, щоб потім правильно розкрити образ.

– Як Ви працюєте над образом?

– Наприклад, готуючись до прем’єри в балеті “Гамлет”, перш ніж вийти в ролі Гертруди, я ще раз уважно перечитала п¦єсу Шекспіра. Яка вона – зла чи добра?.. І коли я перечитала книгу, я зрозуміла, наскільки вона любила свого сина! До речі, над цією партією я з величезним задоволенням працювала з балетмейстером Сергієм Наєнком, який свого часу був неперевершеним виконавцем ролі Гамлета!

– Буває таке – Вам здається, що вистава “не пішла” і щось “не так”. А педагог приходить і хвалить Вас?

– Майже завжди! І буває таке, що я задоволена, а Ірина Сергіївна після вистави робить якісь зауваження.

– Що би Ви ніколи не дозволили собі на сцені?

– Я дуже не люблю, коли артисти на сцені розмовляють. Мені здається, що це не професійно. Або, якщо я щось хочу зробити, а педагог мені не дозволяє, я ніколи не зроблю цього на сцені! Теж якщо я на репетиції протягом тижня, готуючись до вистави, відшліфовую подвійні фуете, ніколи не крутитиму на сцені одинарні. Нічого собі не полегшуватиму.

– Як Ви проводите вихідні?

– Вирішую різні справи. Домашні, побутові, не відпочиваю. Вихідний переважно важчий, ніж робочий день. А щовечора я до дванадцятої ночі читаю. Книжка мене заспокоює і врівноважує. Встаю о сьомій і веду старшу доньку до школи. Люблю приймати вдома гостей.

– Яке місце займає сім’я в системі Ваших пріоритетів?

– Сім’я – мій тил і радість. Мені дуже допомагає чоловік, шкодує мене. Часто приходжу з репетиції втомлена, а на мене вже чекає обід.

– А як щодо дієт?

– Я люблю готувати і люблю смачно попоїсти. Особливо м’ясо, пиріжки з картоплею, капустою, солодке – шоколад, горішки, мед. Просто у всьому потрібно знати міру.

– Нещодавно Вам присвоєно звання заслуженої артистки України. Що відчуваєте?

– Передусім – велику вдячність до своїх вчителів. Я з теплом згадую всіх: Ніну Миколаївну Маркову, Олександру Борисівну Печенюк, Ніну Олександрівну Поспєлову. Але переломним для мене став момент, коли мене зарахували в експериментальний клас при училищі культури і мистецтв Ірини Сергіївни Красногорової і Петра Гараєвича Малхасянца. Вони і стали моїми балетними батьками.