У театрі для дітей та юнацтва – прем’єра
Репетиція вистави… Саме такий формат наразі визначив для нової прем’єри на сцені Першого українського театру для дітей та юнацтва спектаклю “Оскар…” його режисер Олексій Кравчук. Йдеться про п’єсу сучасного французького драматурга Еріка- Еммануеля Шмітта “Оскар і Рожева пані”, яка з’явившись, не залишила нікого байдужим як на теренах Франції, викликавши бажання не лише її сценізувати, а й екранізувати, так і за її межами. Недаремно п’єсу кілька років тому обрала для себе як бенефісну моновиставу видатна актриса Аліса Фрейндліх (до речі, за гру в ній актриса отримала “Золоту маску” в номінації “Найкраща жіноча роль”). Та й в Україні “Оскар” сценізується не вперше.
“Мене ця п’єса зацікавила тим, що вона значно ширша, ніж історія про онкохворого хлопчика, – ділився думками із “Поштою” після прем’єри у ці вихідні Олексій Кравчук. – Це текст про нас і наше життя, про те, наскільки важливо жити максимально повноцінно, вміти шанувати і мить, і вічність, зауважувати не лише щось велике, а ті маленькі деталі, які роблять життя прекрасним. Прекрасним навіть тоді, коли смерть уже стоїть біля нашого ліжка. Текст п’єси цікавий тим, що стосується кожного періоду життя людини. Бо поки молоді, живемо на егоцентризмі, а коли дорослішаємо, то – часто-густо – з професії. Однак професія нічого не варта сама по собі, а варта лише тоді, коли є ключем до пізнання життя. Навіть коли мова йде про мистецтво. Мистецтво заради мистецтва – блеф. Мистецтво набуває об’єму, коли спрямоване на пізнання світу”.
Про що йдеться? За сюжетом – про десятилітнього хлопчика, врятувати якого медицина уже безсила. Жити йому залишилося 12 днів. Доглядальниця – мадам Розі – розповідає йому байку, що там, звідки вона родом, один день може йти за десять років. Але для цього потрібно щовечора писати Богові листи. І Бог виконуватиме одне хлопчикове бажання, але не матеріальне, а тільки те, що важливе для душі. Відтак хлопчина за своє коротке існування дістає можливість пережити усе, що переживає кожна людина від народження до смерті, і примиритися із думкою, що цей світ раніше чи пізніше доведеться покидати.
А ширше – про все те, про що була мова раніше. І що цікаво – попри тихий сум, зворушливість, вистава дуже життєствердна. На десятій чи п’ятнадцятій хвилині дійства, перемістивши усіх глядачів із глядацького залу на сцену, режисер акцентує увагу на порозі між знаним і непізнаним не тільки ззовні, а й у самій людині, на виборі, який кожен з нас змушений робити щосекунди, на мікросвітах, без яких макросвіт неможливий. Олексій Кравчук не відмовляється від літературної канви, не ставить на яскраві форми, прийоми тощо, а намагається досягати результату за допомогою мінімалізму. Хоча певні цікаві прийоми у виставі все-таки є – як анімація Володимира Стецьковича на основі його власних дитячих малюнків.
Дві задіяні до постановки актриси – Олена Крилова та Леся Шкап’як – почергово перевтілюються то в маленького Оскара, то в Рожеву пані, то в інших героїв, іноді поєднуючись із ними, а іноді тримаючи дистанцію і наповнюючи монологи та діалоги власним розумінням людського буття та власним досвідом. Попри те, що ці перевтілення не завжди бездоганні (вочевидь, саме тому говоримо про формат репетиції), глядач не залишається байдужим, не тільки слухає, а й чує. І головне – готовий міркувати над побаченим навіть тоді, коли покине межі театру.
Варте уваги, що у виставі звучить чимало дуже гарних авторських пісень. Вагомо, що не лише виконавицею, а й авторкою або співавторкою окремих з них є актриса Леся Шкап’як, яка під час вистави кілька разів бере до рук гітару. Цілісним дійство допомогли створити художниця Дара Зав’ялова та хореограф Нінель Зберя.