“Пошта” з’ясовувала, як місцеві чиновники від культури планують розвивати кінематограф

Сьогодні на сесії Львівської обласної ради розглядатимуть програму розвитку кінематографії на 2011 рік, спрямовану на збереження та розвиток кіновідеомережі та кінопрокату в області, яку з ініціативи управління культури Львівської обласної державної адміністрації втілюватимуть у життя, окрім самого управління, комунальне підприємство “Львівська обласна контора прокату кінофільмів” та комунальне підприємство “Кінотеатр “Львів”. Для реалізації програми необхідно 390 400 гривень.

Згідно з офіційним документом, “система кінообслуговування населення Львівщини перебуває у стані, що не задовольняє вимог культури в умовах розбудови української держави... Недостатня увага місцевих органів влади призвела до практичної ліквідації кінообслуговування в більшості районних центрів, невеликих містах та селах, а також до нерівності мов доступу до кінопослуг як у територіальному, так і у соціальному розрізі”, – йдеться у програмі.

Станом на 1 січня є сім державних районних дирекцій кіновідеомережі, 10 кінотеатрів у місті Львові та 91-на кіноустановка, з них міських – 27, сільських – 64. При цьому кінотеатри працюють безпосередньо із дистриб’юторами. Автори ж програми намагаються зберегти кіномережу та кінопрокатне підприємство, а також дотриматися квоти згідно із Законом України “Про кінематографію” (там передбачено, що 30% екранного часу мають демонструватися фільми українського виробництва). За умови, що кінотеатри, які перебувають у приватній власності, самі вирішують, яке кіно показувати, державним структурам, по суті, залишається лише можливість обслуговування районних кінотеатрів та збиткової сільської кіномережі (яка фактично лежить у руїнах), отримуючи для цього державні дотації. 

У програмі йдеться про декілька дуже важливих аспектів. Насамперед про постійне поповнення, ремонт, реставрацію та збереження наявного фільмофонду. Не секрет, що львівська контора прокату кінофільмів має чудову колекцію кінокласики, зібрану в радянський період. Дубльована вона, зрозуміло, російською мовою, що сьогодні не відповідає вимогам чинного законодавства. Крім того, виникає багато запитань і щодо стану збереження плівки. Що стосується сучасного кіно, зокрема українського, то виробництво його продюсерськими компаніями передбачає розповсюдження фільмів на комерційній основі. Згідно з програмою, мають виділити прокатній конторі 320400 гривень. За ці ж кошти мають відбуватися заходи з метою популяризації українського кіно, а також щоб допомогти діям та малозабезпеченим верствам населення долучитися до цього маймасовішого із мистецтв, реконструювати та переобладнати наявні кіновідеоустановки згідно із новими зразками кінопоказу тощо.

Андрій Бабінський, директор Львівської обласної контори прокату кінофільмів, розповів “Пошті”, що зібрані колись фільми, зокрема кінокласику, можна демонструвати лише у межах фестивальних програм: “Хоча самі фільмокопії знаходяться у нормальному технічному стані і придатні для показів є проблеми із прокатними посвідченнями”.

“Щодо нового українського кіно, то український уряд виділив 120 мільйонів гривень, із них 80 тисяч піде на завершення фільмів, виробництво яких було розпочато ще у 2010 році. Решта – на нові, – розповідає Андрій Бабінський. – Очікуємо також поповнення, маємо отримати фільми Івана Миколайчука та Юрія Іллєнка переважно на dvd-носіях, оскільки багато районних кіномереж переходять на такі форми показу. З одного боку, це виходить дешевше і в плані виробництва, і в плані доставки, проте плівка унеможливлює несанкціоноване копіювання, тоді як цифрові носії можна копіювати.

Щодо дотримання квоти, то фільмів є недостатньо. Їх би вистачило, якби кінотеатри погоджувалися повторювати фільм за якийсь час. Щодо приватних кінотеатрів, то вони взагалі не дотримуються квоти, перед нами не звітують і жодних впливових заходів проти них ми не маємо. Щодо районних кінотеатрів, то вони намагаються показувати українське кіно, повторюють його час від часу, адже фільм один, а публіка – різна, підростають діти, молодь”.  

Стосовно кінотеатру “Львів”, то його планують переоснастити сучасними технологіями. На кінотеатр покладається місія проводити різноманітні покази, які популяризували би передусім українське кіно.

Програма виглядає потрібною та актуальною, адже проблеми з кінопрокатом очевидні. Складним, зокрема, є шлях українського кіно до глядача. Проте проблема забезпечення квоти на українське кіно впирається передусім у... відсутність українського кіно. Насамперед не прописана чітко мова, якою знято фільм. Тобто екранний час може заповнити кінопродукт, який можна назвати українським лише формально. Утім, як ідеться у Законі “Про кінематографію”, то “Державна політика в кінематографії полягає у визнанні кінематографії галуззю культури”. А це вже немало.

Сергій Бурко,
начальник управління культури Львівської облдержадміністрації:

– Ця програма – передусім питання бюджету. Її мали би прийняти ще у грудні, я отримав її, можна сказати, у спадщину. Час втікає, люди не отримують зарплати. Або ми цю програму будемо розвивати, або втратимо те, що ще залишилося. Тим паче цього року держава виділила кошти на розвиток українського кінематографа, і є шанси, що вітчизняне виробництво вийде з кризи. Тож і ми не можемо стояти осторонь цього процесу. Приватні структури демонструють переважно американський продукт, тож державна програма має підтримувати некомерційне українське кіно і робити його доступним для споживача. Потрібно дивитися у майбутнє, насамперед зберегти інфраструктуру, а потім розвивати те, що маємо.