У “Дзизі” – цікава провокація Віктора Лавного

Первісно тимчасова стеля в галереї “Дзиґа” у вигляді суттєво зменшених вік домовин мала цілковито інше призначення на одному із нині покинутих комплексів біля Азовського моря. Але потрапивши у поле зору художника Віктора Лавного, який оздобив ці своєрідні кутники поминальними хрестами, отримала асоціативну паралель до коридору, яким у свій час приречений пройти кожен, долаючи кордони між світом живих і світом мертвих. Паралель настільки промовисту, що художник зробив усе можливе, аби його інсталяцію дозволили забрати зі собою – не на згадку, а для нових проектів.

“Проект Віктора Лавного “Термінал”, який уклали живопис, інсталяція та відео, – говорив на відкритті чергової експозиції у “Дзизі” її мистецький куратор Влодко Кауфман, – пропозиція подумати, що нам у цьому житті дійсно потрібно. Він – лаконічний, але водночас справді дуже провокативний, а тому можна очікувати на резонансність”.

Так, напевно, і буде. Бо художник розмірковує на тему речей, близьких кожному, – співвідношення світу реального і світу ілюзій, істинності і фальшу, сумнівів і віри. Не всім ці роздуми будуть зрозумілі, не всіма напрям роздумів прийнятний. Хтось, можливо, шокується, не сприйнявши ймовірної множинності інтерпретацій. Однак для того і є мистецтво, аби будити не тільки емоцію, а й думку.

“Я планував презентувати проект ще два роки тому, але щось постійно перешкоджало, – ділився думками з “Поштою” Віктор Лавний. – А тому сьогодні цей проект суттєво інший, значно цинічніший, ніж виглядав би раніше. Усе міняється – як ти сам, так і життя у твоїй країні. У нашій воно, на жаль, змінюється не на краще. Мені важливо було поділитися власними візіями, але не судити... Не судити я  би просив і інших…”

А в анотації до виставки художник пояснює: “Термінал (від лат. terminalis – завершальний, остаточний) – пристрій у складі ЕОМ, що служить для обміну інформаційними даними між користувачем та комп’ютером… Термінал – віртуальна модель людського всесвіту, цифрової церкви: сакрального простору, в який приходять очиститися та звільнитися… Ми втікаємо у віртуальний простір, та він – такий самий, як і реальність. То ж ми його створили “за образом і подобою своєю”. Ми піднімаємо очі до неба, але там – лише німа клавіатура терміналу. Без написів. Без пояснень. Без інтерфейсу”. Тому – думаймо, шукаймо…