Вийшла книга спогадів про Олександра Неборака

Днями у видавництві “Срібне слово” вийшла друком книжка “Сашко Неборак. Простір польоту”. Її упорядниками стали Віктор Неборак, Ярина Сенчишин та Ірина Лонкевич.  Упорядникам вдалося зібрати оберемок спогадів про телеведучого, журналіста та музиканта.

Сашко Неборак, який помер 11 березня 2009 року, був автором і ведучим програм “Вже ранок”, “Молодіжний простір” і “Вечірній простір” на “12-му телеканалі”, а також – фронтменом рок-гурту “Неборак-рок-бенд”. Зібрані у книзі спогади людей, які стикалися із Сашком в різний час та у різних сферах його діяльності, разом створили об’ємну історію життя, плідного та повного, життя людини, котра випромінювала тепло та позитив. Ті, хто згадував Сашка на сторінках книги, фактично відтворили його образ таким, яким його любили і пам’ятають.

Книга також містить компакт-диск із оцифрованими записами групи “Неборак-рок-бенд”. Придбати її можна у книгарні “Є”.

Ось кілька невеликих цитат із книги “Сашко Неборак. Простір польоту”:

“Уже вкотре пересвідчуюся, що важливіше, аніж слова, – те, що у слові. Навіть іще не вимовленому: енергія, що нею має повнитися слово. Тією енергією у Сашка було тепло. Минулий час тут ледве чи доречний. Бо йдеться про щось таке, що триває...” (Андрій Содомора, “Хтось”)
“Коли Сашко виступав перед публікою як рок-виконавець, його захисною аурою були імідж, завчений текст пісні, відшліфована на репетиціях гітарна партія. Він не надто любив імпровізувати. І коли він вийшов у прямий ефір як ведучий, я, щиро кажучи, почав хвилюватися. Сашко не був промовцем, у товаристві волів слухати чиїсь історії, ніж самому щось розповідати. Та врешті-решт для телеведучого вміння слухати – важливіше, ніж розповідати”. (Віктор Неборак, “Мій брат Сашко”)

“Чи міг Сашко стати відомим музикантом? Безперечно, так. “Неборак-рок-бенд” був дуже популярним гуртом. Якби його учасники увійшли в ритм постійних репетицій, записів, виступів, вони однозначно мали б шанс “пробитися” на сам верх. Але і Сашко, і його колеги, як мені видається, більше мали задоволення від спілкування між собою, від спільного музикування, ніж від публічних виступів”. (Олександр Старовойт, “Романтик з ЛТБ”)

“Я запитую: 37 років – це багато чи мало?

Весняна крапля, що зірвалася з даху багатоповерхівки: як вимірюється її життя? Летом додолу? Об землю розбивається і помирає?

Я запитую: 37 років – скільки це? Хтось скаже, що мало, хтось, що дуже мало, хтось взагалі промовчить, бо для виконання земної місії віку не встановлено. Кілька днів я блукав лабіринтами пам’яті, які пов’язували мене із Сашком: спогади, думки, мрії. Упевнений, що Олександр Неборак зробив набагато більше, ніж 77-ми чи 88-річні”. (Олег “Калич” Калитовський, “Олександр і покоління львівського андерґраунду”)