У Національному музеї виставка до його 70-річчя

Черговий творчий проект “Ремінісценції” шанованого львівського живописця Любомира Медвідя, приурочений до його 70-річчя, очікувано зібрав у Національному музеї у Львові широкі кола шанувальників його мистецтва.

З одного боку, захоплюватися творчістю Любомира Медвідя – мати аргумент, щоб називатися інтелектуалом. З іншого – цей творець настільки цікавий, глибокий, настільки готовий до інноваційного мислення, що не любити його – неможливо! 

Народний художник України, завідувач кафедри монументально- декоративного живопису Львівської національної академії мистецтв і культуролог в одній особі Любомир Медвідь цього разу знову говорить на тему, яка його упродовж усього життя хвилює – тему Блудного сина – вічного подорожнього, що помиляється, шукає, падає і знов підводиться, щоби йти далі. Але знаходить у ній нові нюанси й нові грані.

“Драма “Людського Блудного сина” у вселюдському масштабі, – пише про художника в анотації до виставки кандидат філософських наук Дарина Скринник-Миська, – створює певне смислове тло для сприйняття “Ремінісценцій” як цілості – і водночас вона розщеплюється на “малі”, індивідуалізовані драми. У диптиху “Земля” – це антагонізм Жіночого (чуттєвого, інтуїтивного) та Чоловічого (логічного, раціонального). У диптиху “Дебет-Кредит” – це деградація людського існування до певного шаблону, того, що може бути калькульоване, інвентаризоване”. Тощо… А взагалі малярство Медвідя – “ жива, реальна альтернатива глибокодумним міркуванням про те, що мистецтво, сутність якого визначають категорії Піднесеного, Естетичного, трагічного, себе вичерпало. Мистецтво мертве лише тоді, коли автору нема що сказати або ж він не вміє висловитися мовою мистецтва, бо недосконало нею володіє”.

Любомиру Медвідю завжди є що сказати. І малярська мова його – не штучна, не вимучена, а природна, прониклива, бо за нею глибока ерудиція, рішення, власні помилки та вагання. Особливо, коли йдеться про теми, які в його житті – визначальні. Тобто для щирої мови душі непотрібно ні зайвих шат, ні зайвих декорів. І творчість Медвідя про це яскраво свідчить.

“Життя багате комбінаціями і затіями, – каже Любомир Медвідь. –  Кожна людина у цій грі вимушена робити власний вирішальний вибір. Порозумітися з мистецтвом у цьому виборі, як на мене, є щось важливе, навіть необхідне… Мистецтво – обітована земля, здатна заспокоювати вагання. “Ремінісценції” – назва не зовсім відповідна значенню картин, об’єднаних одним змістовим форматом. Однак я вирішив її залишити. Пам’ятаючи, що відповіддю на вічні запитання людини є одне лише і тільки одне відлуння”.