Днями “Пошта” першою забила на сполох, коли у фондах Національного музею імені А. Шептицького у Львові виявили нестачу 40 стародруків. Як розповіла нашому виданню хранитель фондів Національного музею у Львові Данута Посацька, серед найцінніших експонатів, що зникли, є і книга слов’янського першодрукаря Швайпольта Фіоля. Йдеться про видання “Тріоді цвітної” 1491 року. Лише за неї, як стверджують експерти, колекціонери будуть готові викласти не одну сотню тисяч доларів. Адже загалом до наших часів у світі збереглося лише 79 примірників книг, які видав Швайпольт Фіоль – кириличний першодрукар, котрий заснував у Кракові першу друкарню на кириличних шрифтах наприкінці XV ст.

Утім, решта зниклих книг та рукописів також можуть коштувати чимало. За словами пані Посацької, серед них є стародруки XVI – XVII століть, зокрема “Ключ разуменія” Іоаникія Галятовського, виданий у Львові 1663 року. Цікаво, що серед зниклих речей є дуже дорогі і цінні стародруки та рукописи, а є і предмети, що мають радше музейну, ніж грошову цінність, зокрема, один конспект лекцій, брошура і навіть поштова листівка.

Нагадаємо, за словами Ігоря Кожана, директора Національного музею, першу недостачу у фондах відділу стародруків та рукописів виявили ще 2004 року – бракувало п’яти книг, однак тоді сподівалися, що музейні цінності знайдуться. А після детальної звірки, яку провели цього року, зрозуміли, що бракує ще 35 предметів. Загалом, фахівці крадіжку оцінюють у сотні тисяч, а то й мільйони доларів. Щоправда, хто її міг скоїти, не говорять ні в музеї, ні в Галицькому райвідділі міліції Львова, працівники якого ще п’ять років тому порушили кримінальну справу за фактом зникнення стародруків. Музейники запевняють, що і думати не хочуть, що крадіжку вчинив хтось зі своїх, однак визнають, що доступ до цих книг мали лише працівники культурної установи. За словами Ігоря Кожана, доступ у кімнату, де зберіга­ються фонди відділу стародруків та рукописів мають лише наукові співробітники музею і лише з дозволу та у присутності хранителя фондів відділу, в цьому випадку – Неніли Вергун. Хто стоїть за цією крадіжкою, має з’ясувати слідство.

Сумний досвід свідчить, що більшість попередніх резонансних музейних злочинів у Львові так і не були розкритими. Серед них – явно замовне викрадення робіт Артура Гротгера та Яна Матейка з Львівської картинної галереї у 1992 році, коли, захищаючи цінності, загинули два працівники музею Дмитро Шелест та Ярослав Волчек. Рік тому справу закрили за терміном давності, а директор Галереї мистецтв Борис Возницький оголосив про свій намір звернутися до Президента та уряду з клопотанням про посмертне нагородження загиблих музейників. Того ж неспокійного 1992-го невідомі скоїли збройний напад на “Арсенал”, звідки винесли шість дорогих і багато оздоблених старовинних шабель. Приблизно в той же час 18 картин вкрали з експозиції Олеського замку...

За статистикою, лише в останні 10 років в Україні було скоєно понад тисячу крадіжок музейних цінностей. Резонансними з цих справ стають десятки, розкритими – одиниці. Й стосується такий стан справ не лише збірок під опікою держави. Так, вельми неохоче говорять сьогодні й про зникнення антикварних меблів, ікон та картин, котрі належали митрополиту Андрею Шептицькому. Нагадаємо, напередодні візиту Папи Римського Івана Павла II у 2001 році їх вивезли зі сховищ УГКЦ до реставраційних майстерень церкви в Брюховичах, після чого вони безслідно зникли. Експерти кажуть, що на чорному ринку України вартість цих реліквій може становити 35 – 40 тис. доларів США, водночас багато хто припускає, що речей, якими за життя користувався митрополит Андрей, в країні чи принаймні у Львові вже давно немає. Кримінальну справу за фактом зникнення також закрили.

Велика частина національних цінностей із музеїв та архівів “розчиняється” непомітно для громадян, і втрата стає відомою лише під час проведення чергового обліковування фондів. Адже й про лихозвісну “архівну справу” у Львові 2004 року остаточно стало відомо під час проведення інвентаризації у Центральному державному історичному архіві. Тоді, нагадаємо, виявили масове викрадення історичних документів, що, за оцінками експертів, становлять не лише духовну вартість, але й приблизно 6 млн євро на чорному ринку антикваріату.

Схожа ситуація нещодавно склалася й у Росії, де лише з Ермітажу “випарувалося” близько двох сотень експонатів: зникнення через неналежне облікування фондів виявили лише через кілька років. Утім, хранитель фондів Національного музею у Львові пані Посацька в розмові з “Поштою” категорично відкинула версію про неналежне облікування фондів як одну із ймовірних причин зникнення. “Ми навели лад у цій справі ще в 1980-х роках, – говорить Данута Посацька. – І з того часу, мабуть, жоден музей, принаймні у Львові, не проводить таких регулярних, приблизно раз у п’ять років, звірок своїх фондів”. Хоча начальник Галицького райвідділу міліції Іван Іваночко в попередній розмові з “Поштою” був схильний звинувачувати власне працівників музею у недбалому проведенні ревізій, внаслідок чого зникнення виявилося лише через кілька років.

Мирослава Іваник,
Лідія Мельник

ДОВІДКА

За кількістю об’єктів історико-культурної спадщини Україна посідає одне із провідних місць у Європі. За офіційними даними, на державному обліку в Україні є понад 130 тис. нерухомих пам’яток історії та культури, серед них: пам’яток археології – 57 206; історії – 51 364; монументального мистецтва – 5926; архітектури та містобудування – 16 800. Значна кількість пам’яток історії – більш ніж 12 млн – зберігається у фондах українських музеїв. ­

Богдан Шкарада,
екс-керівник міліції Львівщини:

– Крадіжки з музеїв є досить складним злочином. Передусім тому, що цією «чорною» справою займаються злочинці-інтелектуали, які є досвідченими й обізнаними у мистецтві людьми. Ясна річ, поцуплене згодом реалізовують у вузькому колі. Кажу про колекціонерів. Загалом крадіжки з музеїв важко розкривати, адже зазвичай заяви про зникнення цінних експонатів надходять до міліції дуже пізно. Відтак достеменно не відомо, коли крадіж скоїли – півроку чи навіть рік тому. У такому випадку для правоохоронців втрачено час для розкриття злочину по гарячих слідах та важко проводити першочергові слідчі дії. З іншого боку, якщо був злом, то принаймні є шанс, що можуть бути якісь сліди та відбитки, які й стануть доказовою базою та будуть хоча б мінімальним ключем для розкриття злочину. Зазвичай на Львівщині у музеях, які охороняє Державна служба охорони, зломів не було. Відповідно, можна припустити, що до зникнення творів мистецтва могли мати причетність люди, які безпосередньо контактували з цінностями. Кажу про працівників музеїв. Адже як тоді винести раритет, коли є охорона?! Чужий ж не зайде! Також варто зазначати, що у самих музеях відсутній належний контроль, є халатність з боку самих працівників. Адже їх керівники починають робити інвентаризацію лише тоді, коли на чорному ринку з’являються якісь музейні експонати… Якщо ж говорити про резонансну львівську «архівну справу», то право­охоронцям вдалося знайти і повернути до архіву левову частку зник­лих експонатів. З’ясувалося, що вони були у колишніх працівників цього архіву, які використали своє службове становище.