Ще одна версія, яку вперто не помічають правоохоронці

Зухвале вбивство посеред білого дня у центрі Львова бізнесмена Ігоря Кульчицького спричинило серед городян неймовірну хвилю чуток і пересудів. Слідство намагається збити її, оприлюднивши кілька версій, які  сфокусовані на професійній діяльності жертв (нагадаємо, поруч з Ігорем був його партнер з Львівської інвестиційно-будівельної компанії Павло Федів, врятований згодом лікарями). Однак ті, хто має справу з будівельним бізнесом, доволі скептично оцінюють конкуретоспроможність ЛІБК, яка, за деякими  даними, давала роботу усього-на-всього 14 працівникам.

Марічка Ільїна

Львів, вулиця Фредра, 16 липня 2008 року

Політично версія участі конкурентів наснажується конфліктом довкола підряду на реконструкцію Львівської спортивної дитячо-юнацької школи олім­пійського резерву, який спалахнув між Кульчицьким та Олегом Лужним. Банальна концепція війни "львівського" та "київського" кланів доповнена справжньою маячнею (з фахової та й не тільки точок зору) про перспективи будівництва євростадіону у Львові, яке буцімто мала б провадити та ж ЛІБК.

Поза тим, існує ще одна версія, не брати яку до уваги принаймні легковажно, а через можливі наслідки - й злочинно.

Постріли з минулого

Про покійних - або добре, або нічого. Упродовж тижня, що минув після брутального розстрілу на вулиці Фредра, у пресі намагалися формувати дещо карамельний образ Ігоря Кульчицького: вдалого підпри­ємця з чистою біографією, підіпсутою, втім, непевними зв'язками з кримінальним авторитетом Завінею.

Але то було, так би мовити, "по молодості", юнацькою помилкою, не більше. Цей імідж доповнювався вчинком справжнього шляхтича, який після убивства Ореста Завінського 1994 року взявся опікуватися його малолітніми дітьми та дружиною.

Я, звичайно, не буду заперечувати людських рис "Кулі", зрештою, не маю на те права, позаяк за життя покійного ми не були з ним знайомі. Однак, як стверджують доволі надійні джерела "Пошти", Ігоря не можна вважати статистом в угрупованні "Завіні". Досі у Львові є люди, які знають цей відтинок його життя дуже добре, більше того, "робота" Кульчицького тих часів пройшлася їхнім життям нещадним котком.

Колишній працівник органів внутрішніх справ Львівщини, який наразі не бажає оприлюднювати своє прізвище, розповів "Пошті", що саме "Куля" безпосередньо причетний до вбивства молодика С. у Польщі. С. свого часу також належав до Орестової "бригади", і саме через це змушений був втекти за кордон.

Кажуть, що близькі С. поклялися не залишити кривдника у спокої. Минуло чимало літ, однак досі вони прилюдно говорили про бажання поквитатися з "успішним бізнесменом" Кульчицьким. Чекали тільки нагоди і виконавця...

Марічка Ільїна

Куля для "Кулі"

Кілер на свободі

Міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко, коментуючи убивство Ігоря Кульчицького, заявив, що "цікаві кола зв'язків потерпілих - вони перебували в полі зору правоохоронних структур, є різні версії з цього приводу, але я не можу їх коментувати, бо фактично такі вбивства або розкриваються швидко, або ні. Ми сподіваємось на оперативну вдачу, яка допоможе якнай­швидше розкрити це вбивство".

Сподіватися на удачу, як того воліє міністр, можна лише докладаючи рук до справи. "Цікаві кола зв'язків", на які натякає Луценко, лежать на поверхні. Джерело "Пошти" стверджує, що у лютому, за три місяці до звільнення (!) з колонії в селі Боровиця на Волині втік професійний убивця К. Що цікаво, він також мав безпосередній стосунок до угруповання Ореста Завінського. 1996 року К. затримував особисто полковник міліції Ігор Пилипчук, який донедавна очолював УБОЗ у Закарпатській області. Однак отримати коментарі Ігоря Мар'яновича "Пошті" наразі не вдалося, оскільки він перебуває на стаціонарному лікуванні.

К. після втечі бачили в Червонограді, кілька бізнесменів конфіденційно поскаржилися, що змушені були заплатити втікачеві доволі кругленькі суми (від 10 до 20 тисяч у.о.). А головне, що 16 липня, у день масакри на Фредра, К. із самі­сінького ранку "засвітився" у Львові. 

Наші джерела категорично наполягають, що зважитися на розстріл серед білого дня міг тільки К. Це його почерк і його "візитка". Ті ж, хто тримав за душею жаль на "Кулю", мали, по-перше, виходи на професійного кілера, а, по-друге, аргументи для, так би мовити, матеріального зацікавлення К. Як би там не було, йшлося ж про спадкоємців "Завіні", які, на думку кримінальних кіл, дісталися багатства убитого авторитета не вельми чесним шляхом.

Як бачимо, наші доблесні правоохоронці таки "сподівалися на удачу", не зваживши на те, що боровицький втікач доволі сміливо розгулює на свободі, не прореагувавши на телефонні дзвінки і на те, що, зрештою, кулі, які зрешетили "Кулю", було випущено зі зброї улюбленого К. калібру.

Замість постскриптуму 

Поінформовані люди твердять, що К. не зупиниться на одній жертві. Тим паче, що вона була проміжною, належала до категорії офірних осіб, яких треба було усунути заради "справедливості" особливого штибу - справедливості кри­мінальників.