За місяць до саміту НАТО у Вільнюсі багато українців мають великі надії на те, що нашій країні офіційно запропонують стати членом Північноатлантичного альянсу. Такі настрої у суспільстві підживлюють й представники української влади, від яких останнім часом можна було почути заяви про ймовірність швидкого вступу України в НАТО. Наскільки все це реально і чого варто очікувати від саміту у Вільнюсі? Далі розглянемо, наскільки очікування українців збігаються з настроями керівництва країн-членів НАТО, а також проаналізуємо важливі питання, які стосуються вступу України до найсильнішого безпекового блоку.

Легко зрозуміти, чому Україна зараз так хоче до НАТО. Насамперед через ст. 5 Північноатлантичного договору, в якій вказано, що напад на одного учасника НАТО розцінюється як напад на усіх його членів. Це основа принципу колективної оборони країн-членів НАТО. Саме тому наші сусіди, такі як Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія, які є членами НАТО, почувають себе у безпеці. Хоча, до прикладу, Польща та Словаччина все ж розуміють російську небезпеку і допомагають Україні, а от нинішня угорська влада явно «на побігеньках» у кремля.

Та саме цей принцип колективної оборони зараз і закриває Україні шлях до НАТО. Принаймні до завершення російсько-української війни. Країни-члени НАТО не хочуть вступати у пряме військове зіткнення з росією. Мабуть, не через страх перед росією, а все ж таки через страх початку світової війни ядерних держав. Ми можемо обурюватися або не сприймати серйозно такі сценарії, але НАТО як блок вже продемонстрував, що воювати з росією не хоче. Принаймні зараз. Саме тому винищувачі та системи ППО країн-членів НАТО не «закрили небо» нам весною чи влітку минулого року. Натомість після кількамісячних консультацій країни НАТО почали постачати нам системи ППО, щоб українці самі могли збивати російські ракети. І продовжують постачати нам системи ППО, а на черзі вже й західні бойові літаки.

Тут потрібно розуміти, що, до прикладу, заяви німецького канцлера Олафа Шольца про те, що членом НАТО не може стати країна з прикордонним конфліктом, є лише політичним виправданням. Тут не йдеться про юридичний запобіжник. Наприклад, територіальні претензії між Туреччиною та Грецією щодо територіальних вод та шельфу Егейського моря, а також щодо військово-політичного контролю над островом Кіпр не заважає бути членами НАТО і Туреччині, і Греції. Заяви про прикордонний конфлікт як запобіжник для вступу України у НАТО мають лише один підтекст – загрозу війни НАТО з ядерною росією. Тут варто нагадати, як путін перед початком повномасштабного російського вторгнення в Україну вимагав від НАТО припинити розширення на Схід.

Поза тим, саме країни НАТО надають нам найбільшу військово-технічну допомогу у війні проти росії. США можна назвати лідером НАТО, і голос цієї країни в Альянсі є дуже важливим. Зрештою, риторика вже згаданого канцлера Німеччини Шольца за останні місяці кардинально змінилася: від закликів до мирних перемовин і дзвінків путіну до заяв про необхідність української перемоги у цій війні. От тільки у питанні швидкого приєднання України до НАТО, «важливі» західні столиці, схоже, налаштовані не зовсім так, як українська влада.

Вільнюський саміт НАТО відбуватиметься 11–12 липня. Що ближче до цієї події, то частіше представники української влади заявляють про необхідність конкретного рішення про майбутнє нашої країни у НАТО. Президент Володимир Зеленський уже неодноразово публічно казав, що розуміє, чому Україна не може стати членом НАТО під час війни, але Вільнюський саміт, за його словами, мав би закріпити рішення про те, що Україна точно стане членом НАТО після війни. 

Про це Володимир Зеленський говорив на саміті Європейської політичної спільноти у Молдові минулого тижня, а також в інтерв’ю різним західним ЗМІ. Потрібно розуміти, що Україна зараз обговорює з іноземними партнерами одночасно два важливі питання: можливість якогось офіційного рішення про майбутнє України в НАТО, яке може бути закріплене на саміті Альянсу у Вільнюсі, а також гарантії безпеки для України, що діятимуть до нашого вступу в НАТО. На щастя, українська влада відмовилася від пошуків альтернативи НАТО, як це було раніше, і навіть рамковий документ із назвою Kyiv Security Compact, що Офіс президента разом з міжнародними радниками напрацьовує з 2022 року, і який має містити домовленості про гарантії безпеки для України, має на меті, начебто, пришвидшити вступ нашої країни до НАТО.

«Україна готова вступити до НАТО, ми чекаємо, коли НАТО буде готовий прийняти Україну. Гарантії безпеки важливі не тільки для України, а й для наших сусідів – для Молдови через агресію росії», – заявив Зеленський 1 червня на саміті Європейської політичної спільноти.

«Ми не шукаємо заміни НАТО, і дуже важливо, щоб це чули наші партнери. Тому так багато зустрічей у нас на найвищому рівні. Ми не шукаємо альтернативи. Як я казав: наведіть мені приклад, яка країна НАТО воює з Росією, або на території якої країни НАТО зараз присутні російські війська? Це свідчить про те, що це найкращі гарантії безпеки для України. На сьогодні гарантіями безпеки для нашої держави є санкції, фінансові гарантії, зброя. Це те, що є сьогодні не в документах, а в реальності. І якщо ми хочемо мати гарантії на папері, то має бути чітко вказано, що ці гарантії безпеки діють для України доти, поки країна не отримає головних гарантій безпеки, а саме членства в НАТО», – заявив Володимир Зеленський 2 червня під час зустрічі з представниками ЗМІ після переговорів з президентом Естонії Аларом Карісом у Києві.

Але у своїх заявах український президент то мудро демонструє очікування українців, то примхливо каже, що на саміт у Вільнюс взагалі не варто їхати, якщо нам не пообіцяють майбутнього членства у НАТО. Коли на кону стоять безпека та майбутнє держави, то надмірна емоційність на такому рівні частіше може заважати, аніж допомагати. Зараз зрозуміло, що в союзників по НАТО немає єдиної позиції щодо того, як можна пообіцяти Україні майбутнє членство НАТО на саміті у Вільнюсі. Міністр оборони Великої Британії Бен Воллес вже заявив, що у Вільнюсі запрошення України до НАТО не буде. І що НАТО та Євросоюз загалом не повинні повторювати помилки минулого і давати надмірних обіцянок таким претендентам, як Україна. Це все звучить для нас не дуже добре, але Воллеса точно не назвеш ворогом України. До речі, він є потенційним наступним Генсеком НАТО. Цю заяву він зробив у коментарі The Washington Post і далі також зазначав, що окремі країни мають гарантувати безпеку України. Його слова – це не образа України, це просто нагадування про те, що реальність завжди потрібно розуміти, а реальна міжнародна політика керується не поняттями добра і зла.

Минулого місяця західні ЗМІ писали про те, що західні лідери розмірковують над якимось оновленим форматом відносин між НАТО та Україною, щоб продемонструвати політичну підтримку нашій державі. Але поки це схоже на «вигадування велосипеда». Коли у лідерів країн НАТО з’явиться політична воля, тоді вже не потрібні будуть ні нові формати, ні звернення уваги на «прикордонні конфлікти».

До речі, Україні для вступу до НАТО навіть не потрібен План дій щодо членства у НАТО (ПДЧ). Досвід Фінляндії та Швеції (з останньою вийшла затримка через позицію Туреччини, але й Швеція вже ось-ось має офіційно стати членом НАТО) довів, що стати членом Північноатлантичного альянсу можна дуже швидко і без ПДЧ. 

«Ми вважаємо, що ПДЧ більше не повинен вважатися елементом на шляху до членства. Це механізм, який себе зжив і не повинен застосовуватися до України. Членство України в НАТО – питання неминуче, і це рано чи пізно відбудеться. Тому що без України неможливо захистити євроатлантичний простір. І ми повинні змінити думку тих, хто вважає, що членство має відбутися краще пізніше, ніж раніше», – заявив міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба 3 червня на спільному брифінгу з главою МЗС Естонії Маргусом Цахкном у Києві.

Важливо, щоб усі країни-члени НАТО погодилися запросити Україну до Альянсу. Бо рішення ухвалюється абсолютним консенсусом. І потрібне саме запрошення від Альянсу, бо заявка на пришвидшений вступ до НАТО, як та, яку Україна подала минулого року, має мало сенсу. А потім ще потрібна ратифікація усіма країнами НАТО членства іншої країни в Альянсі. Наразі в НАТО є 31 країна, Швеція має стати 32-ю. Ми усі сподіваємося, що Україна стане 33-ю. Нехай і не так швидко, як нам хочеться. 

Станом на зараз важко очікувати дива від саміту у Вільнюсі, але за місяць можуть з’явитися і позитивніші для нас новини. Велике значення для гарантування майбутнього України у НАТО матиме ситуація на реальному полі бою. У будь-якому разі Україна не може собі дозволити відмовитися від шляху до НАТО. Ми й так надто довго просто ігнорували цей шлях, і лише війна з росією дала багатьом українцям розуміння важливості колективної безпеки. Без завищених сподівань, але з твердою впевненістю працювати далі, щоб Україна стала членом НАТО – це завдання для усіх нас. 

Обговорюючи очікування від саміту НАТО у Вільнюсі та якими можуть бути гарантії безпеки для України, неможливо не згадати матеріал американського видання The Wall Street Journal про «ізраїльську модель» для нашої країни. Цей матеріал вийшов наприкінці травня, і в ньому польський президент Анджей Дуда заявив, що країни-члени НАТО зараз розглядають можливість надання Україні гарантій безпеки за аналогією з чинними для Ізраїлю до моменту вступу нашої держави у Північноатлантичний альянс. Дуда заявив, що пріоритетом має стати передача Україні озброєнь і технологій. Яких саме – не уточнював. За словами польського президента, коли глава Білого дому Джо Байден у лютому відвідав Польщу, то обговорював саме «ізраїльську концепцію» безпеки для України.

Видання The Wall Street Journal, з посиланням на інші уже неназвані джерела, також повідомляло, що такі гарантії безпеки будуть засновані на рекомендаціях щодо Kyiv Security Compact і можуть бути затверджені на або після Вільнюського саміту НАТО. Такі гарантії не заперечуватимуть вступ України до НАТО у майбутньому, але зараз допоможуть Альянсу не стати стороною війни з росією. Головним гарантом такої моделі безпеки для нас начебто стануть США, але також можуть долучитися Німеччина та Франція, які загалом погоджуються з планом надання «низки двосторонніх гарантій у межах багатосторонньої домовленості».

Чи це те, про що нещодавно заявляв британський міністр оборони Бен Воллес, який, як уже зазначалося, радить реалістично дивитися на можливість швидкого вступу України до НАТО, але заохочує допомогу в нарощуванні військового потенціалу нашої держави? Поки незрозуміло.

Тож що ж таке насправді «ізраїльська модель» безпеки? ЗМІ пояснюють, що Ізраїль не є членом НАТО, і США не зобовʼязані приходити на допомогу цій країні за якимось договором. Та впродовж десятиліть Ізраїль підтримує особливі відносини зі США як найстійкіший партнер Вашингтону на Близькому Сході, а також є найбільшим сукупним отримувачем іноземної допомоги США з часів Другої світової війни. Допомога США Ізраїлю наразі викладена у 10-річних угодах, і остання з них зобовʼязує Вашингтон надати військову допомогу на суму 38 млрд доларів у період з 2019-го по 2028 рік.

The Wall Street Journal пише також про те, що «ізраїльська модель» для України має на меті позбавити режим російського президента путіна надій на те, що допомога Україні зменшиться на тлі президентських виборів у США. І що такою угодою партнери хочуть запобігти затягуванню війни з боку рф.

«Є декілька причин, через які в ізраїльтян немає «парасольки», яку свого часу Вашингтон надав японцям і південним корейцям. Ключові з них: двосторонній договір про взаємну оборону означає серйозні ризики для безпеки Сполучених Штатів, загрозу інтересам Вашингтона в Близькосхідному регіоні. США також ураховують схильність ізраїльського керівництва ініціювати військові інтервенції до сусідніх країн, зокрема Лівану та Сирії. Тому в Сполучених Штатах немає навіть дебатів про перехід до тіснішого військового співробітництва з Ізраїлем. Ізраїльська безпекова модель – такий собі «архіпелаг», що складається з безлічі «острівців» міжурядових угод про військово-технічне співробітництво з постачання зброї та передових технологій, а також фінансування ізраїльських проєктів зі створення нових різновидів озброєння. Двосторонні американо-ізраїльські угоди є не стільки гарантіями безпеки, скільки механізмом, що зміцнює обороноздатність Ізраїлю», – зазначав у своєму матеріалі оглядач відділу міжнародної політики видання «Дзеркало тижня» Володимир Кравченко.

Також він звертає увагу на те, що Україна та Ізраїль мають спільні та відмінні риси. Й останні, власне, роблять «ізраїльську модель» безпеки не дуже вдалою для нас. «Ізраїль має сильну економіку та ядерний арсенал, еліту, консолідовану навколо питань безпеки, й населення, яке, на відміну від українського, практично поголовно проходить службу в армії та здебільшого готове захищати свою країну. Його ворогами є терористичні організації й деякі країни Близького Сходу, чия військова міць поступається ізраїльській. Водночас ворогом без’ядерної України, яка зазнає серйозних проблем у сфері економіки й тримається на плаву багато в чому завдяки іноземній допомозі, є країна з ядерною зброєю, великим промисловим потенціалом, значними природними й людськими ресурсами. І українські можливості вичерпуються швидше, ніж російські», – зазначає Володимир Кравченко.

Що ж, уже через місяць чи, можливо, трохи пізніше ми дізнаємося, чи насправді країни НАТО пропонують нам «ізраїльську модель» безпеки. І якщо так, то що вона передбачатиме для нас? А поки питань дуже багато. Звичайно, наївно сподіватися на те, що вдасться підписати двосторонні договори з різними країнами із гарантіями на кшталт ст. 5 договору НАТО. Але і без цього Україна може сподіватися на «сильніші» гарантії, аніж обмін технологіями зі Заходом.

І повторимося, що вступ до НАТО у будь-якому разі має залишатися пріоритетом для України. Та варто нагадати, що НАТО – це не лише про армію. Бо НАТО – це не лише військовий, а й політичний блок. Тому якісне реформування країни, разом з сильним військом, стане додатковим нашим аргументом для вступу в НАТО. І тому дорога до НАТО для нас часто перетинається з дорогою до Євросоюзу. Ті самі реформи, що потрібні нам для вступу у Євросоюз, потрібні й для пришвидшення вступу у НАТО. І варто нагадати, що у червні Україна очікує на першу проміжну усну оцінку того, як ми, уже країна-кандидат на членство у ЄС, виконуємо вимоги-критерії Єврокомісії. «Львівська Пошта» вже писала про те, що ЄС не гарантує ніякої колективної безпеки для своїх членів, це не НАТО з його п’ятою статтею, але насправді майбутнє потенційне членство України в ЄС може стати додатковим важливим «ключем», що таки відчинить нам і двері НАТО.

Володимир Зеленський,
президент України:

Джерело: wsj.com

Матеуш Моравецький,
прем’єр-міністр Польщі:

Джерело: pap.pl

Бен Воллес,
глава Міноборони Великої Британії:

Джерело: washingtonpost.com