Рік, що минає, був непростим, зрештою, як і кожен попередній. Найпопулярнішими словами в світі були «коронавірус», «пандемія» та «омікрон». Україну ця напасть, звичайно, не обійшла, проте для нас 2021-ий минув на тлі значно небезпечнішої загрози – повноцінного збройного вторгнення Російської Федерації (РФ).

Ще з весни почали з’являтися повідомлення про концентрацією РФ значних військових угруповань вздовж українського кордону. У вересні реальна загроза виникла ще й з півночі. Одночасно на дев’яти полігонах на території РФ, а також на п’яти полігонах у Білорусі стартували спільні стратегічні навчання «Захід-2021». У маневрах взяли участь близько 200 тис. військовослужбовців, більше 80 літаків і гелікоптерів, до 760 одиниць бойової техніки, в т. ч. понад 290 танків, більше 240 гармат, реактивних систем залпового вогню (РСЗВ) і мінометів.

Маневри закінчилися, але скільки російських військ залишилося в Білорусі – невідомо. Нелегітимний президент Олександр Лукашенко, загнаний в глухий кут західними санкціями через примусову посадку літаку авіаліній Ryanair та арештом Романа Протасевича, екс-редактора опозиційного телеграм-каналу NEXTA, повністю ліг під Путіна і готовий тому мало не чоботи лизати.

У жовтні в інтерв’ю американському телеканалу CNN білоруський диктатор заявив, що його країна «готова стати єдиною військовою базою» з РФ, а Мінськ і Москва мають спільно «вжити якихось дій» у відповідь на «розміщення баз США на території України». «У нас відкривається новий, по-старому кажучи, «український фронт». Мало того, що туди побігли наші опозиціонери, - там створюють навчально-тренувальні табори в усе більшій кількості, де навчають роботі проти Білорусі. Туди, в Україну, тягнуть НАТОвські війська. Під виглядом навчальних центрів вони фактично створюють бази США», - заявив Лукашенко. 

А потім започаткував міграційну кризу, нацькувавши на Польщу та Литву, членів НАТО, тисячі втікачів з країн Близького Сходу та Африки. «Те, що відбувається на польсько-білоруському кордоні, не можна назвати гуманітарною кризою – це чергова спецоперація Кремля, яка проводиться з метою розхитування ситуації в Європі та на нашому кордоні», – заявив тоді Олексій Данилов, секретар Ради національної безпеки та оборони (РНБО). Нагадаємо, що довжина українсько-білоруського кордону становить 1 084 км, а відстань до Києва - якихось 150 км. Тобто, три добових танкових переходи, або шість хвилин лету стратегічного бомбардувальника Су-24 на швидкості 1500 км/год.

Проте набагато серйознішою виглядає ситуація на кордоні України та РФ, зокрема, в тимчасово окупованих Окремих районах Донецької та Луганської областей (ОРДЛО) та Автономній Республіці Крим (АРК). У жовтні Головне управління розвідки (ГУР) Міністерства оборони України заявило, що російський наступ може початися одразу з багатьох напрямків. Війська з Брянська та Білорусі підуть наступом на Чернігівську область та північ Сумської. Не виключається і напад повітряно-десантних батальйонів з Білорусі на Рівненську та Житомирську області. Наступ на Харківщину можливий відразу з двох напрямків – з території РФ та окупованих районів Донбасу.

Крім того, розміщені на Донбасі війська разом з підрозділами з Криму спробують захопити приморську частину Запорізької області, щоб утворити сухопутний коридор між півостровом та ОРДЛО. Розвідка також прогнозує напад російського морського десанту на Одесу та Херсон. На цей напрямок РФ може кинути відразу 12 батальйонних тактичних груп. Загалом, згідно з опублікованим сценарієм ГУР, Кремль може спробувати захопити прикордонні північні, східні та південні області України, поділивши територію держави практично по Дніпру.

Кирило Буданов, начальник ГУР, зазначив, що таким атакам передуватиме серія психологічних операцій, які вже відбуваються, щоб дестабілізувати Україну та підірвати її здатність захищатися. Зокрема, маються на увазі протести проти вакцинації проти Covid-19, які, за словами начальника ГУР, організовані Москвою. Кремль також намагається розпалити заворушення, спекулюючи на проблемах з економікою та постачанням енергії.

На початку грудня розвідувальні спільноти США після вивчення даних дійшли висновку, що РФ зосередила біля кордонів України угруповання в 175 тис. військовослужбовців. «Російські плани передбачають військовий наступ на Україну вже на початку 2022 року з масштабом сил, що вдвічі перевищує той, який ми бачили минулої весни під час раптових навчань РФ біля кордонів України. Плани охоплюють широке пересування 100 батальйонних тактичних груп чисельністю близько 175 тис. осіб, а також бронетехніку, артилерію і техніку» - розповів The Washington Post представник розвідки США.

Однак, на щастя, нині Україна не залишилася сам на сам проти Кремля, як це було в 2014-ому. «За 30 років від моменту здобуття Україною незалежності наше стратегічне партнерство ніколи не було сильнішим, ніж зараз», - відзначив американський телеканал CNN за підсумками візиту Володимира Зеленського до США 31 серпня – 2 вересня.

«Візит Президента Володимира Зеленського до США і побудова довірливих відносин з новою адміністрацією Джо Байдена. Згадайте, в якому хаосі скандалів перебували відносини України та США ще кілька років тому. Що маємо сьогодні? Безпрецедентний рівень стратегічного партнерства, понад 20 нових угод, розблокована Комісія стратегічного партнерства, нова Хартія і збільшення обсягів підтримки», - відзначив Дмитро Кулеба, міністр закордонних справ (МЗС) України.

У Вашингтоні слова не розходяться з ділом. Як повідомило днями CNN із посиланням на американських високопосадовців, Джо Байден доручив своїй адміністрації використати всі можливі інструменти для запобігання можливому вторгненню РФ в Україну. «Те, що ми робимо, дуже прораховано. Але ми маємо лише приблизно «чотиритижневе вікно», щоб це здійснити», - розповіло одне з джерел телеканалу. За його словами, глава Білого дому вирішив діяти швидко вже після перших даних американських розвідників, отриманих восени ц. р., оскільки остерігається повторення помилок, припущених у 2014 році, коли США та Європу застала зненацька анексія РФ Криму та окупація частини Донбасу.

Санкції, які Вашингтон розробляє на випадок можливих воєнних дій, «будуть негайними, непереборними і спричинять значні втрати для російської економіки та фінансової системи». Співрозмовник зауважив, що запроваджені проти РФ санкції після окупації АРК та початку російської агресії на Донбасі в 2014 році «були спрямовані на стримування середньострокового та довгострокового розвитку конкретних російських державних фірм».

Коли Джо Байден обіймав посаду віцепрезидента США у 2014 році, американську владу критикували через нездатність передбачити можливу окупацію українського півострову. Як пише CNN, тоді спроби Байдена озброїти Україну та ввести «надзвичайно суворі санкції» проти РФ були значною мірою відхилені президентом Бараком Обамою. Тепер Байден «вирішив зробити все зовсім інакше», кажуть співбесідники телеканалу.

Зрештою, Україна й сама готова дати гідну відсіч агресору. «Україна - це сила добра в світі. Але добро переконливіше з Айлендами, Джавелінами, Байрактарами, сучасними ракетами, кораблями ВМС, базами, приладами нічного бачення, засобами радіоелектронної боротьби тощо. Ми залучали все це завдяки переговорам із партнерами», - каже міністр МЗС Дмитро Кулеба.

А ще Україна в разі вторгнення РФ матиме ту зброю, про яку не здогадуються в Кремлі. «Наші громадяни мають дух та патріотизм, які дають нам сил та наснаги для боротьби з ворогом», - заявив у інтерв’ю Апострофу Олексій Данилов, секретар РНБО.

23 серпня в Києві відбувся установчий саміт «Кримської платформи». Якщо говорити про кількість та рівень учасників, він став найпотужнішим дипломатичним заходом, який проводили в Україні за час нашої новітньої незалежності. 47 країн-учасниць (разом з Україною), серед яких всі країни-члени Євросоюзу, НАТО, а також «Великої сімки». Дев’ять президентів, чотири прем’єр-міністри, 14 міністрів закордонних справ, а також інші урядовці та посли закордонних держав. А ще президент Європейської ради, генеральна секретарка Ради Європи і заступники генсеків НАТО та ГУАМ.

Головний підсумок заходу: «Крим – це Україна!». Надалі важливо, щоб «Кримська платформа» не стала одноразовою акцією, щоб офіси цього міжнародного майданчика справді відкривалися в інших країнах. І щоб робота «Кримської платформи» могла дати реальні результати, а не лише декларативні заяви. До прикладу, щоб напрацювання експертів «Кримської платформи» використовували у міжнародних судах проти РФ.

У листопаді компанія Skyrizon та інші інвестори з Китайської народної республіки (КНР) подали в арбітражний суд Гааги позов проти держави Україна на суму 4,5 млрд доларів. Китайці хочуть отримати відшкодування за збитки, яких вони зазнали через невдалу приватизацію українського виробника авіадвигунів «Мотор Січ» (м. Запоріжжя).

У березні цього року рішенням суду за матеріалами СБУ було накладено арешт на цілісний майновий комплекс та 100% акцій публічного акціонерного товариства (ПАТ) «Мотор Січ» - одного із найбільших світових виробників двигунів до літаків, гелікоптерів, рушійних установок для крилатих ракет і промислових газотурбінних установок. «Існує обґрунтована підозра, що іноземці викупили контрольний пакет ПАТ «Мотор Січ», аби заволодіти унікальними технологіями та перенести виробництво за межі України. Компанія Beijing розбудовує сучасний завод із виробництва авіадвигунів, на який планує перенести українське виробництво та передати технології. Для реалізації цих намірів, усупереч українському законодавству, іноземці здійснили опосередковану концентрацію контрольного пакету акцій «Мотор Січ», який оформили на шість офшорних компаній й одну фізичну особу», - зазначали тоді в СБУ. Це, на думку правоохоронців, могло становити пряму загрозу обороноздатності України, позаяк «Мотор-Січ» займається виробництвом і ремонтом комплектуючих і двигунів для військової авіації.

США також ніколи не приховували стурбованості можливістю придбання КНР підприємства «Мотор Січ». У Білому домі вважають, що купівля українського підприємства суттєво підвищить бойовий потенціал Народно-визвольної армії КНР, чому Вашинґтон усіляко намагається завадити.

Зрозуміло, що розгляд справи в арбітражному суді Гааги може тривати роками. Проте сам факт позову означає дуже серйозний удар по діловій репутації України, в яку й так ніхто не поспішає пхатися з повними торбами інвестицій. Очевидно, що «китайська справа» буде одним з головних викликів українській дипломатії в 2022-ому році. Зрештою, позитивний досвід вирішення таких суперечок у нас є – згадаймо Стокгольмський арбітраж, де Київ успішно втер носа Москві.