Уже найближчим часом на Україну чекають три важливі зовнішньополітичні події. 22 серпня до Києва з офіційним візитом завітає пані канцлер Німеччини Ангела Меркель. 23 серпня відбудеться установчий саміт «Кримської платформи», а 30 серпня президент Володимир Зеленський вирушить до Вашингтону на зустріч з лідером Сполучених Штатів Америки Джо Байденом. Якими будуть результати – зараз можемо лише припускати. Проте варто пригадати, що за 30 років Незалежності в історії України було багато різноманітних міжнародних подій.

Про створення міжнародної «Кримської платформи» український президент оголосив у вересні 2020-го під час свого відеовиступу перед Генеральною асамблеєю Організації Об’єднаних Націй. «Найголовніше: питання Криму та Донбасу не повинні стати звичними елементами міжнародного пейзажу, де тільки доповіді, тематичні зустрічі та протокольні заяви до річниці окупації вважатимуться достатньою формою міжнародної реакції. Навпаки, поки рана в центрі Європи кровоточить, біль відчуватиме весь світ. І єдиним рецептом ефективного лікування є лише деокупація Криму та Донбасу», – наголосив тоді Володимир Зеленський.

За словами Дмитра Кулеби, міністра закордонних справ, у Києві зберуться президенти, прем’єр-міністри, міністри закордонних справ, міністри оборони, головні урядовці, голови парламентів, депутати та експерти з понад 40 держав. Кількість постійно збільшується. 17 серпня свою готовність взяти участь в установчому саміті «Кримської платформи» підтвердив міністр закордонних справ, ЄС і співробітництва Королівства Іспанія Хосе Мануель Альбарес Буено, днем раніше – прем’єр-міністр Швеції Стефан Льовен.

Планується, що країни-учасники саміту підпишуть Кримську хартію, в якій ще раз засвідчать невизнання тимчасової окупації півострова. Далі відбудеться друга частина саміту, що складатиметься з чотирьох панельних дискусій, на яких виступатимуть представники кримськотатарського народу, міжнародні гості, українські політики та інші. Теми панельних дискусій: про невизнання спроби анексії Криму; про мілітаризацію Азово-Чорноморського регіону; про шляхи реінтеграції Криму через права людини і сталий розвиток; про відновлення прав кримськотатарського народу.

Ангела Меркель на саміт не залишиться. І треба думати, що її візит буде для Володимира Зеленського не надто приємним. Перед Києвом пані канцлер відвідає Москву, тож можна припустити, що приїде до Києва з якимось черговим «хитрим планом» Путіна. Як варіант: якісь гарантії збереження транспортування газу через Україну після запуску «Північного потоку – 2» в обмін на імплементацію в українське законодавство «формули Штайнмаєра» та початок реалізації політичної частини Мінських угод. Зрештою, побачимо, як воно буде насправді.

Ще більша інтрига щодо візиту Володимира Зеленського до Вашингтону. Прогнозів з приводу цієї поїздки багато, тож не будемо забігати поперед батька в пекло.

Варто зауважити, що Україна була однією з держав-засновниць ООН і навіть за часів СРСР мала власне Міністерство закордонних справ. Зрозуміло, що це була формальність, оскільки всім керували з Москви, проте Київ мав власних фахових дипломатів і вже готове МЗС. Першим міністром закордонних справ незалежної України був Анатолій Зленко, який, на жаль, навесні цього року відійшов у засвіти на 83-ому році життя.

Першими 2 грудня 1991 року незалежну Україну визнали сусідня Польща та заокеанська Канада. За два наступні дні до них доєдналися Угорщина, Литва та Латвія. Сполучені Штати Америки визнали Незалежність України 25 грудня 1991-ого.

5 грудня 1994-го на саміті Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) в столиці Угорщини підписали документ, в якому Україна зобов’язалася позбутися ядерної зброї, що дісталася їй у спадок від СРСР, в обмін на міжнародні гарантії безпеки. У тексті документу США, Великобританія та Росія схвалили приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, водночас зобов’язуючись «поважати її незалежність та наявні кордони». Такі ж меморандуми того дня підписали Білорусь і Казахстан.

У 2014-ому один з «гарантів» нахабно порушив узяті на себе зобов’язання, анексувавши Автономну Республіку Крим та окупувавши частину Донбасу. І хоча в Україні періодично лунають заклики повернути ядерний статус, усі чудово усвідомлюють, що в реальності це неможливо, адже в нас немає відповідних технологій та фахівців.

14 – 15 травня 1999 року у Львові відбулася шоста зустріч президентів країн Центральної Європи. До міста Лева прибули глави Австрії, Болгарії, Німеччини, Польщі, Румунії, Словенії, Угорщини, України та Чехії. До слова, автор цього матеріалу мав честь бути акредитованим на саміті та висвітлював його перебіг у львівській пресі. Гості поклали квіти до пам’ятника Тарасові Шевченку, відвідали Національний музей, прослухали святковий концерт в Опері та відвідали меморіальний комплекс садиб Михайла Грушевського та Івана Франка, де висадили дерева в «Саду президентів».

Напередодні саміту тодішній президент України Леонід Кучма висловився за доцільність руху України європейським шляхом, і це дало підстави деяким журналістам говорити, що відтепер «флюгер розгорнуто на Захід». Але буквально кілька днів перед тим Кучма у Севастополі лив сльози за Радянським Союзом – цілком у стилі своєї недолугої «багатовекторної політики».

29 вересня 2003 року влада Росії почала будівництво дамби від берегів Таманського півострова до українського острова Тузла з метою приєднання його до материкової частини Росії. Це був перший відкритий конфлікт між двома країнами, який ледь не закінчився стріляниною.

Після того, як російські будівельники досягли українських територіальних вод, МЗС України відправило МЗС Росії ноту протесту. Для особистої участі у розв’язанні конфлікту президент України Леонід Кучма перервав візит у Латинську Америку і особисто прибув на Тузлу.

Будівництво дамби зупинили 23 жовтня за 102 метри від сухопутного державного кордону України після того, як у Москві Леонід Кучма і Володимир Путін погодили положення «Договору про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки», підписаного у грудні 2003 року. 2 грудня на Тузлі відкрилася нова українська прикордонна застава, проте питання демаркації російсько-українського кордону в акваторії Керченської протоки так і залишилось невирішеним.

20-ий саміт НАТО в Бухаресті у квітні 2008 року в світовій пресі охрестили «самітом великих надій» і «великих скандалів». На порядку денному тоді стояли питання про визнання Косова, військові дії в Афганістані, розширення Альянсу шляхом приєднання до нього Хорватії, Албанії та Македонії. Для нас найголовнішим був пункт про приєднання до Плану дій щодо членства (ПДЧ) в НАТО України та Грузії.

Але не так сталося, як гадалося. Володимир Путін став дибки і відверто погрожував Заходу величезними неприємностями. Президент Росії, не криючись, заявив Джорджу Бушу, що «Україна – це навіть не держава!» і прямо попередив, що у разі вступу України до НАТО Росія може розпочати відторгнення Криму та східної України. Шантаж подіяв. Києву та Тбілісі просто пообіцяли надання ПДЧ колись у майбутньому.

З того часу мало що змінилося – Україну, як, зрештою, і Грузію лишень годують обіцянками. На останньому саміті НАТО в Брюсселі у червні цього року керівництво Альянсу вкотре тільки формально підтвердило чинність свого рішення, ухваленого на саміті 2008 року в Бухаресті. «Ми підтверджуємо всі складові того рішення, так само як і подальші рішення, зокрема, щодо того, що кожного партнера оцінюватимуть, базуючись на його власних рисах. Ми рішуче підтримуємо право України обирати власне майбутнє та курс зовнішньої політики без зовнішнього втручання», – йшлося в комюніке за підсумками цьогорічного Брюссельського саміту. Водночас жодних конкретних термінів можливого вступу України до НАТО названо не було.

Вимоги з 2018 року не змінилися: боротьба з корупцією та продовження реформ. Виступаючи на пресконференції за підсумками саміту, Джо Байден, відповідаючи на запитання про слова Зеленського, який «хотів отримати чітку відповідь – так чи ні» щодо отримання Україною ПДЧ, президент США наголосив: «Це залежить від того, чи вони виконають критерії. Вони все ще мають викорінити корупцію. Україна повинна виконати інші критерії для того, щоб отримати ПДЧ. І цьому не можна навчити. І це ще треба побачити. А тим часом ми будемо робити все можливе, щоб надати Україні можливість продовжувати протистояти російській фізичній агресії».

Щодо можливого вступу України до НАТО президент США заявив: «Це буде залежати не тільки від мене, а й від Альянсу, від того, як у ньому проголосують. Але я знаю одне: українці мають переконати в цьому країни-члени НАТО, і це нелегко».

«Я виступав із промовою багато років тому в Верховній Раді та сказав, що Україна має можливість зробити те, чого ще ніколи не ставалося в історії країни, а саме створити державу з демократично обраною владою, не корумповану й керовану олігархами. І я звернув їхню увагу, коли виступав із цією промовою, що вони ввійдуть в історію як батьки-засновники України, якщо вони це зроблять. І їм ще багато треба зробити», – додав Джо Байден.

Водночас на запитання, чи той факт, що Росія вдерлась на Донбас, фактично виключає можливість для України хоч колись вступити до Альянсу, враховуючи, що в разі її членства США і НАТО муситимуть захищати Україну від Росії, Байден чітко відповів: «Ні».

Саме крутійство з підписанням цього документу, переговори про який були започатковані ген-ген 2007 року, стало причиною Євромайдану та ганебної втечі Януковича до Ростова. Після перемоги Революції гідності 27 червня 2014 року під час засідання Ради ЄС президентом України Петром Порошенком та керівництвом Європейського Союзу і главами держав та урядів 28 держав-членів ЄС підписано економічну частину Угоди.

16 вересня 2014-го Верховна Рада України та Європейський парламент синхронно ратифікували Угоду про асоціацію між Україною та ЄС. 1 вересня 2017 року після тривалого процесу ратифікації парламентами всіх країн-членів Євросоюзу документ набув чинності у повному обсязі.

Про лібералізацію візового режиму з Європейським Союзом почали говорити ще за часів президентства Віктора Ющенка. У 2008 році на Паризькому саміті Україна – ЄС він досяг домовленості з керівництвом ЄС про початок діалогу з визначення умов для безвізового режиму. «У контексті перемовин між ЄС і Україною президенти сподіваються, що амбітна угода про безвізовий режим буде завершена швидко та підписана настільки швидко, наскільки це можливо», – йшлося тоді в спільній заяві Віктора Ющенка, президента Єврокомісії Жозе Мануеля Баррозу та президента Франції Ніколя Саркозі.

Однак знадобилося цілих 11 років, щоб утілити цю ідею в життя. Підписання угоди про безвізовий режим України з ЄС відбулося у Страсбурзі 17 травня 2017 року за присутності п’ятого президента України Петра Порошенка та голови Європейського парламенту Антоніо Таяні. З того часу українці, які мають біометричні паспорти, можуть приїжджати в країни ЄС з діловою, туристичною метою або в сімейних справах на термін до 90 днів протягом 180-денного періоду протягом року. Під час в’їзду в Шенгенську зону, окрім біометричного паспорта, громадянам України необхідно мати підтвердження мети поїздки, місця проживання, наявність фінансових коштів, намір повернутися до місця постійного проживання, медичне страхування. 

На жаль, пандемія коронавірусу внесла значні корективи в ці правила. Але не варто забувати, що обмеження на пересування так чи інакше зачепили громадян всіх без винятку країн світу, а не лише українців.

21 лютого 2019 року після публікації в газеті «Голос України» набули чинності зміни до Конституції, які закріплюють курс України на членство в Європейському Союзі та НАТО. Закон «Про внесення змін до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору)», ініційований п’ятим президентом Петром Порошенком, Верховна Рада ухвалила 7 лютого. За відповідне рішення проголосували 334 народні депутати.

А наприкінці липня вже цього року Рада національної безпеки і оборони (РНБО) затвердила стратегію зовнішньополітичної діяльності України, в якій ще раз підтверджено стратегічний курс України на вступ до ЄС і НАТО. «Відбулася історична подія: вперше за 30 років незалежності Україна отримала чітку, зрозумілу і змістовну стратегію зовнішньополітичної діяльності», – так прокоментував цю подію Дмитро Кулеба, міністр закордонних справ. 

Документ складається з 254 пунктів. Він визначає шість пріоритетних напрямків зовнішньої політики: забезпечення суверенітету і територіальної цілісності держави, протидію агресії Росії, курс на членство в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору, просування українського експорту та залучення інвестицій, захист прав та інтересів українців за кордоном, просування позитивного іміджу України у світі.

«Його зміст можна систематизувати за трьома основними темами. Перша: Україна – активний учасник міжнародної політики. Друга: Україна формує архітектуру безпеки для себе, регіону і світу. Третя: Україна – це країна нових економічних можливостей», – розповів Дмитро Кулеба. За його словами, мета зовнішньої політики України відповідно до стратегії – це утвердження її у світі як сильної та авторитетної європейської країни, здатної забезпечити сприятливі зовнішні умови для сталого розвитку та реалізації потенціалу держави, економіки і українців.