Прокурор Міжнародного кримінального суду (МКС) Фату Бенсуда заявила, що в результаті ретельного та незалежного розгляду справа «Ситуація в Україні» визнана такою, що відповідає критеріям статуту МКС для відкриття офіційного розслідування. Вона наголосила, що «на цей момент існує достатньо підстав вважати, що великий спектр дій, які містять воєнні злочини та злочини проти людяності, юрисдикцію над якими має суд, були вчинені в контексті ситуації в Україні». Фату Бенсуда розділила ці злочини на три групи: злочини, вчинені під час ведення бойових дій, злочини, вчинені під час утримання полонених, а також злочини, скоєні в Автономній Республіці Крим (АРК).

Одразу варто пояснити чинну систему міжнародного правосуддя, оскільки словосполучення «Гаазький трибунал», яке часто вживають у публікаціях мас-медіа, насправді означає два різні органи міжнародного правосуддя: власне Міжнародний кримінальний суд (англ. International Criminal Court) та Міжнародний суд (англ. International Court of Justice) Організації Об’єднаних Націй, що теж розташований у Гаазі. Останній розглядає суперечки між державами, що пов’язані з порушеннями міжнародних договорів і зобов’язань. Натомість у компетенції МКС – переслідування в судовому порядку конкретних осіб, відповідальних за воєнні злочини, геноцид і злочини проти людяності.

Нагадаємо, що попереднє розслідування МКС у справі «Ситуація в Україні» відкрите 24 квітня 2014 року й стосувалося трьох питань: вбивств на Майдані, а також ситуації на Донбасі та в Криму. Після визнання юрисдикції МКС у цій справі Україна в 2015 році подала до суду ще одну заяву, щоб охопити ймовірні злочини, які тривають на непідконтрольних Україні територіях протягом усього періоду із 20 лютого 2014 року й дотепер.

У листопаді 2016-го Фату Бенсуда у щорічному звіті щодо попередніх розслідувань прирівняла анексію Криму до збройного конфлікту України і Російської Федерації (РФ). «Цей міжнародний збройний конфлікт почався не пізніше 26 лютого 2014 року, коли РФ використала особовий склад своїх збройних сил для отримання контролю над частиною території Україні без згоди уряду України», – йшлося в документі.

Також наголошувалося, що територія півострова перебуває під контролем Російської Федерації з 18 березня 2014 року. І саме відтоді це трактується як постійний стан окупації. Саме з цієї дати на події в АРК поширюється міжнародне гуманітарне право. Щодо подій на Донбасі, то в звіті зазначалося, що конфлікт розділяється на неміжнародний, що триває із 30 квітня 2014 року, та міжнародний, який триває щонайменше із 14 липня 2014-го.

За словами Фату Бенсуда, наступним кроком в цьому процесі має бути звернення до суддів Палати попереднього провадження МКС за дозволом на розслідування. «Оскільки термін моїх повноважень закінчується, це питання я маю намір обговорити з наступним прокурором, щойно його оберуть, під час передачі справ. Тим часом моя канцелярія робитиме все необхідне, щоб забезпечити цілісність майбутніх розслідувань щодо ситуації в Україні. Я сповна розраховую на підтримку влади України, а також однаково закликаю до співпраці всі сторони конфлікту», – зазначила Фату Бенсуда.

Гюндуз Мамедов, заступник генерального прокурора України, назвав рішення МКС черговим кроком для забезпечення правосуддя та притягнення до відповідальності винних у вчиненні найтяжчих злочинів на території АРК та Донбасу та підтвердив готовність продовжувати двосторонню співпрацю. «Завершення попереднього вивчення ситуації є важливим кроком та гарантією правосуддя, зокрема над вищим політичним та військовим керівництвом країни-окупанта. Приємно зазначити, що докази, зібрані національними правоохоронними органами та прокуратурою спільно з українськими та міжнародними неурядовими організаціями, стали достатньою підставою та переконливими аргументами для найвищої міжнародної інстанції в сфері кримінальної юстиції», – наголосив Гюндуз Мамедов.

Зі слів міністра закордонних справ Дмитра Кулеби, до суду офіційний Київ звернувся ще в 2014 році, а нинішнє рішення назвав «історичним». «Міжнародне правосуддя не швидке, але невідворотне. Настане день, коли російські злочинці обов’язково постануть перед судом», – наголосив Дмитро Кулеба.

Відомий журналіст, військкор Андрій Цаплієнко також назвав рішення МКС історичним. Він зазначив, що справа буде складатися з окремих кейсів, по кожному з яких проведуть ретельне розслідування та винесуть вирок. «Це насправді історичне рішення, друзі. Європейська судова система дуже повільна, але покарання неминуче. І Гаазький трибунал – це, схоже, єдине, чого насправді боїться Путін», – написав Андрій Цаплієнко на своїй сторінці у фейсбуці.

Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії, наголошує, що після рішення МКС війна, яку розв’язав Кремль на українській території, стає об’єктом найпильнішої уваги міжнародного правосуддя. «Для України це великий шанс вкотре нагадати світові про війну на своїй території, адже про кожну війну після певного часу починають забувати, навіть якщо конфлікт триває. Це можливість полемізувати з російськими пропагандистськими твердженнями про «внутрішній конфлікт», вимогами почати прямі переговори з маріонетковою «владою» окупованих територій і іншими політичними наративами Кремля», – написав Віталій Портников у своєму блозі на Радіо Свобода. Також він наголосив на тому, що не слід забувати і про анексію Кримського півострова. «І, звичайно, це можливість довести, що насправді сталося в Криму. Що не було ніяких рішень місцевої влади, ніякого «референдуму», ніякої «незалежної держави», яка приєдналася до Росії. А була звичайна окупація, замаскована під «рішення народу». Окупація, пов’язана із репресіями проти тих, хто їй опирався і опирається», – зазначає  Віталій Портников.

Водночас він звертає увагу на заяву прокурора Міжнародного кримінального суду, в якій йдеться про «злочини, вчинені різними сторонами в конфлікті». «Це означає, що будуть розслідувати не лише злочини російських військових та їхніх найманців. Це означає, що Міжнародний кримінальний суд буде звертати увагу й на дії українських військових, волонтерів, активістів. І Кремль зробить все можливе, щоб використати рішення суду собі на користь. При цьому запити з Гааги самою Росією будуть ігноруватися – тепер це дозволяє навіть спеціально змінена російська конституція, яка не визнає пріоритету міжнародного правосуддя. Однак кожне розслідування, пов’язане з діями українських військових, буде широко висвітлюватися і російськими пропагандистами, і агентами їхнього впливу в самій Україні», – попереджає Віталій Портников.

Нинішнє рішення Міжнародного кримінального суду дійсно можна вважати величезним здобутком, адже міжнародне правосуддя – справа марудна, розгляд позовів триває роками, тут важливі навіть найменші процесуальні перемоги. Про їх важливість свідчить хоча б шалений опір Росії з метою перешкодити визнанню юрисдикції МКС у цій справі.

Проте тут дуже важливо розуміти, що МКС не замінює національні суди, навіть якщо йдеться про найсерйозніші злочини за міжнародним правом. Йдеться про так званий принцип комплементарності юрисдикції МКС, коли найтяжчі злочини, які спричинюють стурбованість усієї міжнародної спільноти, не мають залишатися безкарними. Та водночас кожна держава зобов’язана проводити власне розслідування.

І ось тут виникають проблеми. Міжнародний кримінальний суд створений 2002 року на основі Римського статуту, ухваленого на дипломатичній конференції в Римі 17 липня 1998 року. РФ його підписала, але так і не ратифікувала. У листопаді 2016-го після того, як Фату Бенсуда прирівняла анексію Криму до збройного конфлікту України і РФ, президент останньої Володимир Путін миттєво підписав указ «Про неприєднання Російської Федерації до Римського статуту Міжнародного кримінального суду».

Пояснення були, прямо скажемо, сміховинні. Міністерство закордонних справ РФ заявило, що вихід із трибуналу в Гаазі нібито «необхідний, тому що МКС не виправдав покладених на нього сподівань і не став справді незалежним і авторитетним органом міжнародного правосуддя». Тобто заява ні про що. А Дмитро Пєсков, прессекретар Путіна, зазначив, що «Росія відмовляється від участі в Гаазькому трибуналі через національні інтереси». Однак водночас він не пояснив, у чому саме полягають ці інтереси.

Таким чином перспектива реального покарання конкретних громадян РФ, які скоювали злочини на Донбасі та в Криму (а тим паче представників вищого політичного та військового керівництва, за чиїми наказами й вчинялися ці злочини) навряд чи виглядає реальною. Але це не означає, що Україні треба відмовлятися від будь-яких спроб засудити країну-агресора на міжнародному рівні.

Саме це відбувається зараз у Міжнародному суді ООН, де з січня 2017-го розглядають справу «Україна проти Російської Федерації». Київ звинувачує Москву в порушенні Конвенції про заборону фінансування тероризму (ICSFT) та Конвенції про заборону расової дискримінації (CERD).

«Влада РФ всупереч Конвенції про заборону фінансування тероризму не вживала заходів, аби зупинити постачання зброї та коштів бойовикам самопроголошених «ДНР» і «ЛНР». Унаслідок таких дій РФ опосередковано сприяла нападам на цивільне українське населення в зоні конфлікту на Донбасі, котрі призвели до численних жертв», – йдеться в позові. Серед наведених українською стороною фактів на доказ цього твердження, зокрема, такі: обстріли житлових районів Маріуполя та Краматорська; знищення цивільного пасажирського автобуса неподалік Волновахи; збиття пасажирського Boeing-777 авіакомпанії Malaysia Airlines.

Претензії України щодо порушення Конвенції про заборону расової дискримінації пов’язані насамперед з анексією АРК. Київ заявляє про дискримінацію національних меншин на півострові – кримських татар та українців. Серед наведених українською стороною доказів є заборона владою Росії Меджлісу кримськотатарського народу, кримінальне переслідування активістів та закриття засобів масової інформації, обмеження на викладання української й кримськотатарської мов у школах.

Незважаючи на аргументи Москви, Міжнародний суд ООН у листопаді минулого року визнав свою юрисдикцію в справі «Україна проти РФ». Суд також наголосив, що Україною були дотримані всі процесуальні досудові процедури. Це рішення означає, що суд може перейти до розгляду справи по суті.

Однак у перебіг процесу втрутилася пандемія коронавірусу. В липні цього року суд на чотири місяці подовжив РФ термін на підготовку відповіді на позов України. Згідно з попереднім рішенням, контрмеморандум Москви мали подати в грудні, однак тепер у Москви є час до квітня 2021-го. Чи врятує це Путіна від покарання? Можливо, й так, а можливо, що до того часу диктатора доконає коронавірус.