Знаєте всіх своїх пращурів до хтозна якого коліна? Ще й може тримаєте в шуфляді їхні метрики з печатками? А дарма, бо уряд Республіки Польща розпочав процедуру спрощення правил отримання можливості законного проживання на території країни для нащадків мешканців першої та другої Речі Посполитої, які заявляють про зв’язок з Польщею. Таку заяву глави канцелярії прем’єрміністра Польщі Міхала Дворчика оприлюднило видання Business Insider.

Як не дивно, ця новина пройшла майже непоміченою в українських мас-медіа. Можливо, причина в тому, що ніхто не уявляє, як таку ідею можна реалізувати на практиці. Перша Річ Посполита існувала на частині територій сучасних Польщі, Литви, Білорусі, України, Росії та Латвії у 1569 – 1795 роках. Друга - в 1918 – 1939 роках на частині територій сучасних Польщі, Литви, Білорусі та України.

Тобто, на підтвердження свого права на спрощену процедуру отримання права на проживання на території Польщі (але не отримання повноцінного громадянства), потенційний кандидат повинен ретельно дослідити своє генеалогічне дерево і надати докази свого зв’язку із країною, яка не існує уже понад 225 років (це щодо першої Речі Посполитої, з №2 ніби простіше – не так давно все було). Знову ж таки – незрозуміло, що означає термін «спрощення правил отримання можливості законного проживання на території Республіки Польща».

Зараз у Польщі існує три категорії видів на проживання для громадян третіх країн, а саме: дозвіл на тимчасове проживання; дозвіл на постійне проживання; дозвіл на проживання довготривалого резидента ЄС. Також з 2008 року є можливість отримати Карту поляка - документ, який підтверджує приналежність особи до польського народу поза межами історичної батьківщини і дає певні привілеї для проживання. Карта може бути надана лише особі, що не має польського громадянства або дозволу на проживання в цій країні і яка є громадянином Вірменії, Азербайджану, Білорусі, Естонії, Грузії, Казахстану, Киргизстану, Литви, Латвії, Молдови, РФ, Таджикистану, Туркменістану, України або ж Узбекистану.

Якихось роз’яснень щодо привілеїв нащадкам мешканців чи першої, чи другої Речі Посполитої з Варшави наразі не надходило. «Польське радіо» припускає, що така широка категорія потенційних мігрантів може стати способом порятунку польського ринку праці, оскільки згідно з урядовими прогнозами, до 2030 року країні бракуватиме близько 4 млн робітників.

Але насправді ідея може полягати в тому, що Варшава вирішила повернутися до однієї вже забутої концепції, що передбачає перетворення Польщі на нового регіонального лідера Центрально-Східної Європи.

Зараз уже ніхто не пам’ятає інтерв’ю 2018 року, яке колишній заступник міністра оборони Польщі (1997 – 2001 рр.) Ромуальд Шереметьєв дав виданню Polska Times. У ньому політик, зокрема, заявив наступне: «Повинна бути створена Річ Посполита, яка включить в себе Білорусь та Україну, а польсько-російський кордон буде проходити під Смоленськом, а ще краще - за Смоленськом».

У XVI столітті, після остаточного об’єднання з Великим князівством Литовським в єдину Річ Посполиту, Польща перебувала в зеніті могутності, простягаючись в прямому сенсі від моря до моря - від Балтійського до Чорного. Основи ідеї нового Міжмор’я (пол. Międzymorze, лат. Intermarium) заклав ще до Другої світової війни один з головних «батьків» нинішньої польської державності Юзеф Пілсудський.

Ідея відродилася вже в XXI столітті. Нинішній глава Республіки Польща Анджей Дуда перед початком своєї першої президентської каденції в серпні 2015 року в інтерв’ю Польському агентству преси (РАР) висловився на користь «тіснішої співпраці країн цього регіону - від Балтики до Адріатики і Чорномор’я». Дуда тоді підкреслив: «У цих країн є спільний досвід, пов’язаний з другою половиною XX століття, і сьогодні часто вони відчувають спільні проблеми. Я думаю, що це не тільки питання безпеки, а й економічної ситуації».

Після цього про Міжмор’я у Варшаві на офіційному рівні не згадували. Окремі польські політологи озвучували ймовірний склад гіпотетичного партнерського блоку: власне Польща, а також Україна, Білорусь, Литва, Латвія, Естонія, Молдова, Угорщина, Румунія, Чехія, Словаччина та якась частина держав колишньої Югославії.

Зрозуміло, що зібрати докупи всі ці зовсім різні політично, економічно та ідеологічно держави буде вкрай складно. Водночас для України участь у Intermarium, теоретично, була б вигідною. «Під час подій 2014 року саме держави Центрально-Східної Європи надали Україні левову частку військової допомоги, що серед іншого зупинило просування російських сил на Донбасі. Не менш важливо, що більшість з тих країн колись були членами «Варшавського договору», як то Болгарія, Польща, Румунія, Словаччина Угорщина, Чехія. Або ж входили до складу Радянського Союзу, як держави Балтії. Не зважаючи на те, що всі ці держави є членами НАТО, у них на озброєнні досі залишається значна частка військової техніки радянського зразка. Саме це, а також те, що згадані держави ще не у повній мірі перейшли на стандарти НАТО, дає змогу стверджувати, що досягнення оперативної сумісності їх збройних сил із збройними силами України можна досягти набагато швидше, ніж із західноєвропейськими членами Альянсу», - писав свого часу незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень «Борисфен Інтел».

З іншого боку, момент для «нащадків Речі Посполитої» обраний вкрай невдало. На тлі масових протестів у Білорусі (яка, за задумом, теж мала б стати членом Міжмор’я) ініціатива Варшави може стати справжнім подарунком для президента РФ Володимира Путіна. Останній, нагадаємо, разом з білоруським «бацькою» Олександром Лукашенком, проти якого власне й спрямовані протести, всіляко роздмухує ідею про західних «ляльководів», зокрема, з Варшави, які нібито докладають всіх зусиль, щоб посварити «братні білоруський і російський народи». 

Зрештою, польська ідея може додати перцю й до українсько-польських стосунків, адже напередодні місцевих виборів деякі радикальні українські політсили радо скористаються нагодою зайвий раз продемонструвати свій «патріотизм» та «готовність до скону захищати національні інтереси». Не пропустять нагоди й пропутінські «опозиціонери», в яких буде зайвий привід хлюпнути скаженою слиною на заяложену тему щодо «зовнішнього управління».