«Попри зростання кількості авіаційних перевезень бачимо сталу динаміку кількості перетинів наземного кордону Польщі. Це найбільш завантажена ділянка кордону як для України, так і для Польщі, де на порівняно невелику кількість пунктів пропуску припадає понад 20 мільйонів перетинів щороку. Імовірно, така ситуація зберігатиметься й далі, адже дані нашого дослідження свідчать, що понад половина користувачів кордону – мешканці прикордоння», – розповів аналітик «Європи без бар’єрів» Руслан Мініч. І наголосив на необхідності системних змін на кордоні, зокрема виконати давно заплановані реконструкції пунктів пропуску, під’їздних доріг у Львівській області, сприяти розвитку туризму та сервісних зон у прикордонних районах.

Ще однією вкрай серйозною проблемою, на яку звертають увагу експерти «Європи без кордонів», є збільшення кількості відмов громадянам України у в’їзді в Польщу. В 2019 році їх зафіксували 58,5 тис., що на 25% більше, ніж попереднього року (46,7 тис.). Як і раніше, абсолютна більшість відмов – на наземному кордоні. Подорожуючим літаком імовірність отримати відмову значно менша. Головні причини – непідтверджена мета поїздки (34,9 тис. випадків), брак коштів – 12,8 тис.

«Можна виокремити три причини такої динаміки. По-перше, і це головне, після запровадження безвізового режиму триває «перенесення» відмов із консульств на кордон. У 2016 році 45 тис. осіб отримали відмову ще на етапі візової аплікації. По-друге, не всі належно готуються до поїздки, ігноруючи необхідність обґрунтувати мету та перебіг своєї поїздки. По-третє, не завжди є досконалими і методи контролю прикордонних служб ЄС. Нам відомо, що деякі громадяни України отримали відмову через відсутність готівкових коштів, а банківську картку як доказ у них не прийняли», – каже Ірина Сушко, виконавча директорка «Європи без бар’єрів».

Вона нагадала, що моніторинг міграційних показників – таких як відмови у в’їзді – є частиною механізму призупинення безвізових режимів, запровадженого ЄС. Однак, з її слів, наразі нема підстав очікувати запуску цього механізму щодо України.

На жаль, проблема відмов громадянам України у в’їзді не обмежується Польщею. Приміром, у 2019 фіскальному році США відмовили у видачі візи для тимчасових поїздок (візи типу B-1/B-2) майже кожному другому українцеві, який звернувся для їх отримання, мовиться в звіті Державного департаменту США. Як повідомляє Голос Америки, згідно зі статистикою, отримали відмову 45% заявників з України. Для порівняння: в Білорусі відсоток відмов становить – 21,9%, Російській Федерації (РФ) – 15%, Словаччині – 12%, Польщі – 2,7%. Із сусідніх з Україною держав вища кількість відмов лише в Молдові – 58%.

Нагадаємо, що B-1/B-2 є американською візою, яку видають в одному з дипломатичних представництв США іноземним громадянам, котрі вирушають до США на тимчасове перебування в справах бізнесу (B1), відпочинку чи лікування (B2). На офіційному сайті Держдепартаменту США вказують найпоширеніші причини відмови у візі: помилки при заповненні анкети та документів; неспроможність довести, що заявник не збирається іммігрувати в США; недостатня кількість грошей чи фінансової підтримки для перебування в США; наявність судимостей; шахрайство з метою отримання візи; якщо протягом попередньої поїздки заявник залишився у США після прострочення візи.

Причому сама віза не гарантує в’їзду до країни, а лише дозволяє її власнику прибути до пункту перетину кордону США, де остаточне рішення про в’їзд і термін перебування іноземного громадянина в країні ухвалює інспектор міграційної служби. Тому навіть наявність візи не може стовідсотково гарантувати в’їзд до США.

Також приблизно чверть українців, які звертаються по візу для в’їзду в Канаду, теж отримують відмову. Хоча Київ скасував візи для канадців ще в 2005 році, Оттава досі не пішла на взаємне скасування візових вимог. Про включення України до канадської програми trusted traveller (вона передбачає, зокрема, автоматичне отримання нової візи за наявності попередньої) оголосили під час візиту Володимира Зеленського до Канади в липні минулого року. Однак канадською стороною подробиць цієї програми щодо України досі оприлюднено не було.

Хоча в листопаді 2019 року заступник міністра закордонних справ України Василь Боднар за результатами свого візиту до Канади в інтерв’ю агентству Укрінформ заявив, що Україна готова докласти зусиль, аби відповідати усім вимогам, які Канада ставить до держав, з якими підтримує безвізовий режим в’їзду. «Як я розумію, наразі процес не рухається через високий відсоток відмов українцям у візах. Це право консула, ми його не оспорюємо, але провадимо дискусію стосовно кроків, які дадуть змогу досягти остаточної мети, тобто безвізового режиму для українців із біометричними паспортами!» – наголосив дипломат.

Із лютого 2011 року набув чинності договір про безвізовий режим між Ізраїлем та Україною, згідно з яким українці можуть без візи перебувати в Ізраїлі 90 днів протягом кожних 180 днів (але не з метою навчання чи працевлаштування). Однак і тут не все гаразд. Торік час до часу між двома країнами спалахували «прикордонні сутички», коли з аеропортів прильоту одночасно завертали додому десятки людей.

Найбільш скандальний випадок трапився 15 лютого 2019 року в аеропорту Тель-Авіва «Бен-Гуріон», де майже п’ять годин тримали 140 українців. Людей затримали без пояснень, відібравши при цьому паспорти. Такий демарш нібито став «відповіддю» на затримання в аеропорту Києва 35 ізраїльтян, хоча українські прикордонники відмовили їм у в’їзді на законних підставах – через порушення міжнародних правил перетину державного кордону (зокрема через відсутність достатньої кількості грошей для перебування на території України чи неспроможність чітко відповісти на запитання про мету і маршрут поїздки). Після втручання в ситуацію ізраїльських дипломатів та українських парламентаріїв усіх ізраїльтян пропустили на територію України під особисту гарантію нардепа, керівника групи з міжпарламентських зв’язків із Державою Ізраїль Георгія Логвинського. Ізраїль натомість відпустив затриманих українців.

Але після цього подібні інциденти в аеропорту Тель-Авіва стали майже традиційними. Багатьох українців годинами тримали в зоні прильоту, дозволяючи пересування лише в супроводі силовиків. А потім – нібито за порушення правил перетину кордону і потенційну загрозу безпеці країни – забороняли в’їзд на ізраїльську територію на 10 років чи й пожиттєво!

Врешті-решт у серпні минулого року президент України Володимир Зеленський під час візиту до Києва прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньягу нібито домовився остаточно розв’язати проблему з відмовою українцям у в’їзді до Ізраїлю. «Останнім часом наші держави активно співпрацюють і в міграційній сфері. Мовиться про численні відмови громадянам України на в’їзд до Ізраїлю. Ми домовилися остаточно вирішити цю проблему», – заявив тоді Зеленський. І додав, що громадяни обох держав повинні користуватися перевагами безвізового режиму, а українські громадяни «не повинні тисячами затримуватися на кордоні Ізраїлю». Варто зазначити, що на той момент (тобто за вісім місяців 2019 року) до Ізраїлю не впустили 2,6 тис. громадян України (впродовж усього 2018-го – 3,5 тис.). Водночас в Україну не впустили понад 700 громадян Ізраїлю (в 2018-ому – близько 200).

Даних про нинішню ситуацію в міграційній сфері немає. Хоча під час візиту до Ізраїлю 23 – 24 січня цього року президент України Володимир Зеленський та спікер Кнесету Юлій Едельштейн відзначили «досягнення у розвитку двосторонніх відносин за останнє десятиліття, зокрема збільшення туристичних потоків в понад десять разів». Хоча це, звісно, не означає, що частині українців й надалі не відмовляють у в’їзді на територію Ізраїлю.