У суботу, 25 січня, стало відомо про відставку помічника президента Російської Федерації (РФ) Путіна Владислава Суркова. Цей одіозний персонаж був ідеологом проєкту «Новоросія» та куратором самопроголошених республік на Донбасі, в Абхазії та Південній Осетії. Хоча прессекретар Кремля Дмитро Пєсков стверджує, що ніяких указів Путіна про звільнення Суркова він і в очі не бачив, цим заявам мало хто вірить. Пєсков майже все коментує в стилі «трьох мавп»: не бачив, не чув, не балакав. Але оскільки інформацію поширив директор російського Центру політичної кон’юнктури Олексій Чеснаков, який багато років був правою рукою Суркова, не вірити у відставку останнього немає підстав. Політологи кажуть, що новим «смотрящим» за донбаськими сепаратистами стане 62-річний уродженець Кіровоградської області Дмитро Козак, якого за день до цього Путін перевів із посади віцепрем’єра на пост заступника керівника своєї адміністрації.

Як стверджує Олексій Чеснаков, Сурков залишив посаду «у зв’язку зі зміною курсу на українському напрямку». Про яку саме зміну мовиться не пояснив, лише додав, що через місяць Сурков збирається сам розповісти про причини такого рішення і свої плани на майбутнє. Речник Кремля Пєсков швиденько заявив, що слова про «зміну політики РФ на українському напрямку не відповідають дійсності і відображають лише особистий погляд тих, хто про це говорить».

Парадоксально, але цього разу більшість українських експертів солідарні з «брехунцем» Кремля: зміняться лише методи, але стратегічна мета Путіна – повернення України на орбіту свого впливу – залишається незмінною.

«Заміна Суркова на Козака в російській ієрархії не означає зміну курсу російської політики щодо України. Ви ж не вірите, що Російська Федерація відмовиться від амбіції домінувати над пострадянським простором? Тому не варто тішитись «зміною курсу» щодо України. Просто цей курс буде цинічнішим і підступнішим, бо у нас є тисячі людей, які досі вірять у можливість домовитися з Кремлем», – написав політолог Сергій Таран у Facebook.

«Особливих змін в російській політиці чекати не варто. Тиск на Україну триватиме, ескалація залишається вірогідною. Адже від своїх цілей, короткострокових і довгострокових, Російська Федерація не відмовляється. Очевидно, керівництво Російської Федерації та насамперед президент Володимир Путін вважає зовнішню політику успішною і має намір її продовжувати. Тому слід очікувати продовження спроб Російської Федерації досягти своїх цілей тими ж методами, якими це робилося в минулі роки», – зазначила Апострофу кандидатка політичних наук Олена Снігир.

Ще в серпні минулого року вже згадуваний директор Центру політичної кон’юнктури Чеснаков розповідав, що Сурков і Козак абсолютно по-різному бачать ситуацію на Донбасі: «Вони по-різному бачать кінцеву мету Мінського процесу. Козак дивиться з економічної точки зору, тобто зруйнований Донбас треба «здати», щоб не брати на себе величезні витрати. І це можна зробити без виконання політичної частини мінських угод, але в обмін на зняття міжнародних санкцій з Росії. Сурков же мріяв про надання Донбасу повноцінного особливого статусу – Донбас повинен співіснувати з Україною, приблизно, як Гонконг із Китаєм».

Це ж підтверджує і головний редактор радіостанції «Ехо Москви» Олексій Венедиктов: «Сурков переконував Путіна, пояснював йому, що Донецьк, Луганськ, Харків, Одеса, Маріуполь сприймуть так само історію з «російською весною», як сприйняли кримчани. І що ця «Новоросія» – це взагалі його винахід. Що це буде окрема територія або окрема країна, яка попроситься до Російської Федерації. Це концепція Суркова. Водночас останнім часом були певні тертя між Сурковим (як «політичним комісаром») і Дмитром Козаком (як відповідальним за економічну складову відносин із самопроголошеними республіками)».

Причому в Дмитра Козака вже є досвід «роботи» із самопроголошеними квазідержавами. Ще в 2003 році йому майже вдалося «впихнути» у склад Молдови на умовах федералізації Придністровську молдовську республіку (ПМР) та Гагаузію (автономне територіальне утворення на півдні Молдови, столиця м. Комрат. – «Львівська Пошта»). Під шаленим тиском Кремля тодішній президент Молдови Валерій Воронін погодився на «меморандум Козака» – створення «асиметричної федерації», в якій ПМР та Гагаузія отримали б особливий статус і можливість блокувати небажані для себе законопроєкти. Молдова зобов’язувалася дотримуватися нейтралітету, а також надати РФ право на розміщення російської армії на території ПМР терміном на 20 років як гаранта врегулювання конфлікту. Оборудка зірвалася буквально в останній момент – Володимир Воронін в ніч проти 25 листопада 2003 року відмовився від «меморандуму Козака». У Москві досі стверджують, що це було зроблено під тиском тодішнього посла США в Молдові Гізер Годж.

Очевидно, що тепер Дмитро Козак втілюватиме придністровський сценарій щодо України, адже його «меморандум» один в один нагадує плани Кремля «впихнути» «ДНР» і «ЛНР» у склад України на правах суб’єктів федерації, щоб мати можливість блокувати будь-які ініціативи щодо вступу в ЄС чи НАТО. «Козак відомий своїм придністровським планом, який передбачав перетворення Молдови на сателіта Російської Федерації. Читаємо між рядків. Те ж саме Козак буде нав’язувати Україні. Прийняти «ДНР»/«ЛНР» на правах автономії з правом вето на зовнішньополітичний курс», – написав у своєму Telegram-каналі політолог Тарас Березовець.

«Завдання нового «куратора» – запхати «ДНР»/«ЛНР» у тіло України з можливістю контролю над зовнішньою політикою, тобто зупинка руху країни до НАТО та ЄС, а ще головніше – контроль над всією країною. Зважаючи на дії теперішньої влади – «мир за будь яку ціну», очікуємо ще більшого тиску Кремля та поступову втрату суб’єктності. На цей раз внутрішньої», – написав на своїй сторінці у Facebook політичний експерт Яків Смолій.

«Козак в цьому дуеті грав особливу роль. Якщо функція Суркова – імітація «яструба», то функція Козака – імітація «голуба». У цій ролі Козак досяг успіху не тільки на українському напрямку. 2003 року він майже вмовив президента Молдови Володимира Вороніна підписати план придністровського врегулювання, який перетворив би цю країну на російський сателіт і узаконив присутність російських окупаційних військ на її території. 2019 року саме Козак був однією з головних фігур у складній спецоперації, яка привела до переходу влади в Молдові від олігарха Влада Плахотнюка до проросійських сил на чолі з президентом країни Ігорем Додоном. Путін не міг не запропонувати Козаку застосувати ці таланти і на українському напрямку», – пише в блозі на сайті Радіо Свобода журналіст і політичний коментатор Віталій Портников.

Призначення Дмитра Козака може означати подальше призупинення бойових дій, але аж ніяк не послаблення агресивної політики Кремля, спрямованої на максимальне розгойдування ситуації всередині України. «Тепер, найімовірніше, обраний сценарій нересурсного виснаження України за допомоги постійної військової ескалації на Донбасі та грубої підривної діяльності на підконтрольній Києву території. Тепер головне – це «впихнути» Донбас Україні. Що ми побачимо? Більш агресивну політику щодо українських ЗМІ. Когось куплять, когось пригодують, якісь видання розпустять. Посилення позицій тих політичних сил, які підтримують курс на Москву. Для цього необхідно буде показати, що нинішня влада абсолютно непридатна. І для цього створено чудовий ґрунт: просто подивіться на обличчя монобільшості та на окремих міністрів. Далі – це організація протестів. Адже що тут найважливіше – створити можливість об’єднання влади та проросійських сил. Паралельно з цим – обмін полоненими, розведення військ, проведення спільних ініціатив, імплементація якихось «формул» та ін. До повного «впихування» Донбасу з його електоральним потенціалом. Адже саме це золота карта Кремля», – повідомляє інтернет-видання Лівий берег.

У коментарі порталу Слово і Діло експерт Міжнародного інституту демократій Євген Дикий припустив, що зараз Кремль вирішив зосередити максимум зусиль на пропагандистському фронті. Зокрема, він звернув увагу на зміну риторики на російських телеканалах. Експерт розповів, що, за даними різних джерел, минулого тижня в Кремлі дали офіційний наказ: на всіх телеканалах повністю припинити антиукраїнську риторику, крім передачі Соловйова, формат якої залишили без змін.

«Дали команду впроваджувати риторику про братський слов’янський народ, дружбу, лаяти дозволено винятково «злих націоналістів-бандерівців», які нібито заважали дружбі народів і співпрацювали з нацистами. Також дали вказівку лаяти владу Порошенка як таку, що піднімала прапор тих самих націоналістів-колаборантів. Водночас подавати все як маргінальну течію, демонструвати, що це українські націоналісти відірвані від більшості українців, а народ завжди був і буде братнім», – коментує Євген Дикий. Він припустив, що риторика буде зводитися до того, що, мовляв, треба зараз подолати і переступити всі труднощі, нерозуміння та відновити дружбу між країнами.

На жаль, цьому сприяє й «миротворча» позиція шостого президента України. «Пацифістська політика Володимира Зеленського відповідає довгостроковій стратегії Путіна, оскільки послаблює опір російській агресії та підтверджує позицію Кремля про нездатність України контролювати всю свою територію. Україна відмовляється від боротьби за окуповані території і тим самим допомагає Путіну закріпитися на них назавжди. Російська Федерація намагається впливати на Зеленського через прямі контакти з його оточенням, насамперед із помічником президента Андрієм Єрмаком. І очевидно, що з огляду на різні причини комунікатором для контактів із Єрмаком Путін вирішив призначити нового виконавця, без шлейфу публічних скандалів – Дмитра Козака», – повідомив у Facebook головний редактор Цензор.НЕТ Юрій Бутусов.

На існуванні зв’язки Єрмак – Козак наголошує і журналіст LIGA.net Петро Шуклинов. «Путін віддає Козаку український напрямок не просто так, а на певному тлі. Наприклад, газові переговори між Києвом і Москвою курирували Єрмак і Козак. Два обміни утримуваними між Києвом і Москвою курирували Єрмак і Козак. Нормандські переговори курирували Єрмак і Козак. Переговори по Донецьку і Луганську курирують теж Єрмак і Козак. І вони навчилися знаходити компроміс один із одним», – вважає Петро Шуклинов.

На жаль, треба віддати належне експідполковнику КДБ – він обрав зручний час, адже західні союзники України мають власні клопоти.

У США в нинішньому році президентські вибори, Ангела Меркель у 2021-ому йде у відставку, в Еммануеля Макрона у цей період почнеться своя виборча кампанія. Зрозуміло, що за таких умов українське питання потрапляє в кінець порядку денного лідерів головних західних країн.

Однак ситуація має всі шанси так і залишитися в глухому куті. Проблема полягає в тому, що Кремль наполегливо намагається слідувати букві мінських угод, що, як свідчать події останніх п’яти років, фактично не мають механізму реалізації. Оскільки в РФ кінцеві рішення ухвалює лише Путін (а його риторика щодо виконання «Мінська» не змінилася ні на міліметр), серйозного прориву, ймовірно, не трапиться.