Цієї неділі, 13 жовтня, в Польщі відбулися парламентські вибори. Поляки обирали 100 депутатів Сенату (верхньої палати) та 460 – Сейму (нижня палата). Переконливу перемогу прогнозовано отримала правляча партія «Право і Справедливість» (PiS) на чолі з Ярославом Качинським, яка зберегла контроль над більшістю в Сеймі (див. «Мовою цифр»).

Таке, до речі, відбулося вперше у новітній польській історії, коли одна партія керуватиме Сеймом два скликання поспіль. Де-факто Ярослав Качинський, не обіймаючи ніяких державних постів, керує країною з 2015 року, коли PiS отримала більшість в парламенті, а її представник Анджей Дуда став президентом країни. На шпальтах польських мас-медіа Качинського часто зображують у вигляді ляльковода, який смикає за мотузки ляльку у вигляді Дуди.

Перемога PiS на виборах обумовлена переважно потужним «соціальним пакетом»: відмовою від підвищення пенсійного віку і скасуванням податку на прибуток для молоді. Із серпня цього року молодь до 26 років звільнили від сплати податку на прибуток фізичних осіб у надії, що це зупинить міграцію молодих поляків до Британії, Німеччини та Норвегії.

Також не останню роль зіграла запроваджена ще в 2015 році сформованим PiS урядом соціальна програма, що передбачає виплату щомісяця 500 злотих (приблизно 130 USD) родинам на другу дитину та наступних дітей. А з 1 липня 2019 року виплату 500 злотих передбачили всім дітям, які не досягли 18 років. Сукупна вартість витрат на цю програму сягає 2,5 млрд USD на рік.

Проте не менш важливу, а то й провідну роль в успішній кампанії правлячої партії відіграли її успіхи на зовнішньополітичній арені. Тут Ярославу Качинському, можна сказати, підставив плече президент США Дональд Трамп. По-перше, мовиться про широко розтиражоване рішення Білого дому про розширення військового контингенту США в Польщі та довгоочікуване скасування американцями віз для поляків.

Така «щедрість» американського президента не виникла на порожньому місці. «В очах Дональда Трампа поляки є ідеальним союзником, котрий витрачає 2% валового внутрішнього продукту (ВВП) на оборону та підтримує зовнішньополітичні ініціативи США. І тому йому неважко зробити дуже корисний подарунок для правлячої в Польщі партії PiS перед виборами», – пояснив інтернет-виданню Апостроф заступник директора Інституту світової політики Микола Бєлєсков.

Також до певної міри підіграв PiS український президент Володимир Зеленський, анонсувавши довгоочікувану поступку на історичному фронті – скасування мораторію на ексгумацію польських поховань в Україні та звільнивши з посади голови Українського інституту національної пам’яті (УІНП) Володимира В’ятровича, котрий завжди відстоював принципи історичної справедливості щодо оцінки подій Другої світової війни та був для Варшави як кістка у горлі.

Після оголошення результатів виборів 13 жовтня можна з певністю констатувати, що курс попереднього польського уряду – з усіма перевагами й недоліками – збережеться. Серед переваг варто назвати чітку позицію Польщі в українсько-російському конфлікті в питанні збереження міжнародних санкцій проти Російської Федерації (РФ) та протистояння добудові газогону «Північний потік – 2». Утім недоліків також не бракує. Що стосується України, це суперечки навколо історичних оцінок подій Другої світової війни, зокрема ролі УПА і Степана Бандери, та наростання на побутовому ґрунті антиукраїнських настроїв.

Про Україну в програмі PiS згадується в контексті підтримки її євроінтеграційних прагнень: «Ми виступаємо за розширення Європейського Союзу на Західних Балканах та окреслення реальних перспектив для східноєвропейських країн (Грузія, Україна, Молдова)». Водночас наголошується на «постулаті правди щодо політики пам’яті» країн-сусідів – України, РФ та Німеччини, від яких партія Качинського фактично вимагає визнати сформоване нею бачення трагічних історичних подій минулого.

Здавалося б, після візиту президента Зеленського до Варшави 31 серпня – 2 вересня цього року, коли він пообіцяв скасувати мораторій на ексгумацію польських поховань в Україні, запроваджений його попередником Петром Порошенком, в обмін на те, що польська сторона впорядкує українські місця пам’яті в Польщі, «історичні» стосунки двох країн нібито налагодилися.

В цьому контексті «нібито» теж треба брати в лапки, адже PiS ініціювала розробку нових положень статуту Інституту національної пам’яті Польщі, що може (залежно від змісту) спричинити нове загострення у відносинах Варшави і Києва. При цьому польська сторона вже дала зрозуміти, що не трактує українські поступки (зокрема зняття мораторію з ексгумаційних робіт та звільнення В’ятровича) як привід робити зустрічні кроки в бік Києва у питаннях історичної політики.

Подібна ситуація і з польсько-німецькими стосунками. Рік тому тодішня прем’єр-міністерка від PiS Беата Шидло на офіційному рівні озвучила претензії до Берліна з приводу виплат репарацій за збитки, завдані Польщі під час Другої світової війни. «Польща каже про справедливість. Польща каже про те, що має бути виконане. Ми є жертвами Другої світової війни, чиї збитки жодним чином ще не були відшкодовані», – заявила вона. Від грудня 2017-го польський уряд очолює інший висуванець PiS – Матеуш Моравецький, який, однак, ніяк не заперечує претензій своєї попередниці.

Ще одна лінія протистояння: Варшава – Брюссель. PiS активно використовує тему національної ідентичності й традиціоналізму (що також знаходить відгук у пересічних поляків). Партія критикує політику Європейського Союзу (ЄС) у сфері міграції та прийому біженців, а також активно виступає проти одностатевих шлюбів. «Ми вважаємо фундаментальним те, що сім’я – це один чоловік, одна жінка і діти», – неодноразово заявляв лідер PiS Ярослав Качинський.

Не все гаразд і всередині країни. Попередні чотири роки урядування PiS показали, що Ярослав Качинський, якому насправді належить влада в Польщі, прагне підпорядкувати собі незалежні інституції на кшталт судів. «Довіри Брюсселя до Варшави не додала й судова реформа, яка мала поставити суддів де-факто під контроль міністра юстиції. Реформу в PiS намагалися подати як останній крок процесу декомунізації, втім у ЄС побачили в цьому загрозу демократії», – пише Німецька хвиля.

«Сильний виборчий мандат для PiS означає, що Польща залишатиметься важким партнером як для ЄС, так і для Німеччини. Якщо PiS, як значиться у передвиборчій програмі, продовжуватиме реформу юстиції та ЗМІ, це гарантовано призведе до розбіжностей із Європейською комісією. Питання вимог репарацій за Другу світову війну від Німеччини – також один із пунктів цієї програми», – пише очільник польської редакції Німецької хвилі Бартош Дудек.

Ще одним неприємним для України результатом виборів стало проходження до Сейму ультраправої «Конфедерації». Очолює її такий собі Януш Корвін-Мікке, який відвідував анексований Крим, виступав проти санкцій щодо РФ і присутності американських військових у Польщі. В 2015-ому Корвіну-Мікке заборонили в’їзд до України через візити до Криму. «Конфедерація» виступає за самодостатність Польщі на міжнародній арені та діалог із Москвою. «Ми вживатимемо заходів на міжнародній арені, щоби надати Польщі геополітичний простір для маневру, щоби ми не були заручниками американської адміністрації. Ми не допустимо подальшої втрати нашого суверенітету перед ЄС», – мовиться в програмі «Конфедерації». «За те, що Качинський ображає РФ, загострює відносини з нею, він повинен відповісти перед судом, оскільки головною загрозою для нас зараз є Україна, оскільки там при владі перебувають «бандерівці», – заявляв свого часу Корвін-Мікке. Також від представників «Конфедерації» дуже часто можна чути про «загрози щодо українських біженців».

Польську селянську партію (PSL), яка в коаліції з рухом Kukiz’15 провела до Сейму 30 мандатів, також не назвеш дружньою до України. PSL за останні місяці суттєво радикалізувала свої заяви. Зокрема, за тиждень до виборів лідер партії Владислав Косяняк-Камиш заявив про необхідність повернення польської агропродукції на російський ринок, заради чого варто зняти із РФ економічні санкції, залишивши лише політичні. Не пасе задніх і Kukiz’15. 

«Саме ця політична сила відповідальна за скандальний закон, що прирівнював УПА до нацистського режиму, який, на щастя, заблокував Конституційний суд Польщі. Також існують свідчення про зв’язки Kukiz’15 та «Конфедерації» з особами, відповідальними за розпалювання польсько-української ворожнечі та навіть про підтримку з боку «руки Кремля», – пише «Апостроф».

На жаль, у новому складі Сейму буде й чимало «індивідуальних» критиків України. Потрапив до польського парламенту представник «православної» меншини Євген Чиквін із Підляшшя. Видання Przegl№d Prawosіawny, редактором якого він є, активно критикує незалежність Православної церкви України. За списком правлячої партії PiS до Сейму потрапив Томаш Жимковський, який свого часу з парламентської трибуни казав, ніби під час церковної процесії в Перемишлі «бандерівці» напали на «польського громадянина».

«Ці депутати можуть активно використовувати парламентську трибуну, щоби просувати антиєвропейські й антиукраїнські тези, намагаючись «відкусити» частину електорату від PiS. Зокрема, цілком імовірними можуть бути ініціативи встановлення бар’єрів проти українського експорту (його зростання непокоїть польських аграріїв) або появи нових «історичних ультиматумів» на адресу України. Як показала минула каденція Сейму, такі відверто популістські гасла можуть бути привабливими для частини електорату PiS. Тож щоби не втратити популярності, партії влади доводилося самій «радикалізуватися», що призвело до численних проблем як усередині країни, так і у відносинах з іншими країнами», – пише Європейська правда.