У неділю, 1 вересня, в Польщі з нагоди меморіальних заходів з вшанування 80-ї річниці початку Другої світової війни зібралися найвищі посадовці з майже 40 країн. Був там і президент України Володимир Зеленський, який сподівався на протокольну зустріч із Дональдом Трампом. Однак президента США “здуло” ураганом “Доріан”, який накрив східне узбережжя Сполучених Штатів, тож господар Білого дому до Польщі не поїхав.

Показово, що не запросили президента Російської Федерації (РФ) Володимира Путіна. “Те, що Путіна до Варшави не запросили, аналітики пояснюють тим, що офіційний Кремль не визнає, на відміну від Німеччини, роль Радянського Союзу в розв’язанні Другої світової війни і заперечує, що сам розв’язав у Європі нову війну, відібравши в України Крим і спровокувавши збройний конфлікт на Донбасі. Фактично, уперше після 1945 року Росія силою змінила кордони на континенті і намагається змінювати їх далі”, – повідомляє Радіо Свобода.

Заходи розпочалися в місті Велюнь, яке рано-вранці 1 вересня 1939 року розбомбила німецька авіація, тоді загинули понад тисяча осіб. Президент Польщі Анджей Дуда назвав напад Німеччини на Польщу “воєнним злочином” і “варварським актом”. Він засудив і Радянський Союз, заявивши, що його тодішній керівник Йосип Сталін вступив у змову з Адольфом Гітлером, щоб знищити Польщу. Президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр на траурному мітингу в Велюні визнав відповідальність Німеччини за розв’язання Другої світової війни і попросив вибачення у жертв війни та нацистського терору в Польщі. В Москві ж традиційно лили сльози з приводу “переписування історії”.

Але їхні сльози всім десь. Нас більше цікавлять заяви Володимира Зеленського. Він пообіцяв те, чого чи не найбільше чекали у Варшаві від нового українського президента – скасування мораторію на пошуково-ексгумаційні роботи на польських похованнях минулого сторіччя на території України. “Я готовий розблокувати отримання дозволів на проведення пошукових робіт в Україні. А польська сторона упорядкує українські місця пам’яті в Польщі”, – заявив Зеленський на спільній з польським президентом Анджеєм Дудою пресконференції. Він також заявив, що домовлено перезавантажити двосторонню робочу групу, яка буде працювати під патронатом двох президентів. “Для того, щоб всі темні плями минулого не завадили нашим народам будувати спільне світле майбутнє”, – сказав Зеленський. Нагадаємо, що українська сторона запровадила заборону в квітні 2017 року у відповідь на знищення низки українських поховальних монументів на честь вояків УПА на території Польщі. У Варшаві це спричинило хвилю обурення та появу антиукраїнських заяв.

Однак поступливість Во­лодимира Зеленського викликала низку критичних коментарів. “Односторонні поступки України (скасування видачі дозволів на пошукові роботи на терені України) без очікуваних з боку Польщі (відновлення бодай одного зі зруйнованих пам’ятників) лише погіршать ситуацію. Тому що утвердять не партнерські стосунки між нашими країнами, а стосунки домінування однієї над іншою… Навіть більше – односторонні поступки стануть заохоченням для продовження тиску на Україну з боку інших держав”, – написав у Facebook директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, який був одним iз ініціаторів впровадження мораторію в 2017 році.

Втім, як виявилося, поль­ська сторона до останніх днів перед візитом не була у курсі таких радикальних рішень з української сторони. Відповідно, почалася бюрократична тяганина. “У світі так не робиться. Ми пропонували заздалегідь підготувати документи для узгодження. Для цього ми пропонували Вадиму Пристайку в будь-який зручний час відвідати Варшаву для консультацій. І ми пропонували це навіть не керівництву МЗС, а людині, якій довіряє Зеленський. Однак можливостей для таких консультацій в українського президента не знайшли. Як наслідок – про ініціативи, з якими український президент збирається летіти до Варшави, ми дізнаємося з медіа”, – обурювався в розмові з ЄвроПравдою інформований польський дипломат, що опікується відносинами з Україною. У підсумку візит українського президента відбувся без підписання заключних документів або спільного президентського комюніке.

Також виключно протокольною можна вважати і зустріч Володимира Зеленського із віцепрезидентом США Майклом Пенсом, який прибув до Польщі замість свого заклопотаного ураганом шефа. Американець прогнозовано заявив, що його держава продов­жить підтримувати Україну. Зеленський, у свою чергу, подякував за те, що США “завжди відстоювали права України, захищали їх і не змінювали своєї позиції з приводу територіальної цілісності й суверенітету української держави, а також надають Києву і фінансову, і військову допомогу”. Правильні слова “на камеру”, до чого, зрештою, колишній актор Зеленський давно звик.

Поза тим у Польщі був підписаний документ, дуже важливий для забезпечення енергетичної безпеки України. Секретар Ради національної безпеки і оборони України (РНБО) Олександр Данилюк (чому саме він, а не новопризначений прем’єр Олексій Гончарук, який того самого дня катався самокатом у приміщенні Кабміну? – “Львівська Пошта”), уповноважений уряду Польщі з питань стратегічної енергетичної інфраструктури Пйотр Наїмський та міністр енергетики США Рік Перрі підписали меморандум про співпрацю з метою посилення регіональної безпеки газопостачання.

“Одним з кроків у цьому напрямку стане налагодження поставок скрапленого природного газу (СПГ, англ. LNG – liquefied natural gas) через Польщу. Для цього буде побудовано спеціалізований інтерконнектор, який об’єднає газотранспортні системи України та ЄС”, – йдеться в повідомленні. Сам Данилюк, коментуючи подію, назвав її “ще одним кроком до енергетичної незалежності не тільки України, а й усієї Європи”. “На зустрічі із міністром енергетики США Ріком Перрі, яка передувала підписанню меморандуму, ми обговорили важливість диверсифікації ризиків, продиктованих залежністю від поставок російського газу як для України, так і для РП”, – зазначив секретар РНБО.

За всім цим офіціозом насправді ховаються вкрай важливі для України речі. 31 грудня ц.р. закінчується термін контракту між “Нафтогазом України” та російським “Газпромом” на транспортування газу з Російської Федерації (РФ) до Європи через українську газотранспортну систему (ГТС). Це означає не просто втрату близько 3 млрд USD, які РФ сплачувала за послуги ГТС, але й можливість серйозного газового дефіциту. “Наприкінці 2019 року РФ може почати черговий “газовий шантаж” вже нового політичного керівництва України. Це дуже зручний час року для шантажу з метою капітуляції національних економічних інтересів України”, – розповіла “24 каналу” експерт “Інституту національної політики” Марина Багрова.

Україна щороку споживає близько 30 млрд куб. м газу, 20 млрд з яких видобуває сама, решту імпортує через реверсні поставки. Фактично це означає, що західні покупці “Газпрому” перепродають Києву частину палива, отриману від російського постачальника. Якщо РФ відмовиться від транзиту через українську територію, в Києва з’являться проблеми з імпортом через реверс. Наростити внутрішній видобуток не так вже й просто, адже це потребує серйозних інвестицій.

У такій ситуації пошук альтернативних джерел постачання є питанням стратегічним. Варіант з американським СПГ цілком вірогідний. Участь у проєкті Польщі також необхідна – поляки не пошкодували грошей, щоб свого часу спорудити в порту Свіноуйсьце LNG-термінал, де привезений спеціальними танкерами СПГ проходить процес регазифікації (процес перетворення скрапленого газу з рідкого стану в газоподібний, після чого він стає придатним для транспортування звичайними газогонами – “Львівська Пошта”).

Перша газова ластівка вже є. Польська нафтогазова компанія PGNІG та “Енергетичні ресурси України” (група приватних компаній з іноземними інвестиціями, яка спеціалізується на реалізації проектів в українській енергетиці – “Львівська Пошта”) домовились про постачання в Україну через Польщу американського СПГ. Очікується, що перша партія буде доставлена на початку листопада.

Її обсяги не розголошується, але тут важливо відпрацювати суто технічні моменти. Зараз Польща може постачати в Україну приблизно 1,5 млрд куб. м газу. За два роки потужність LNG-терміналу в Свіноуйсьце збільшиться на 50% – до 7,5 млрд куб. м. Тоді ж завершиться будівництво газогону Baltic Pipe, що з’єднає Польщу з Норвегією (ця країна забезпечує газом приблизно 25 % від загального споживання ЄС – “Львівська Пошта”). Уповноважений уряду РП з питань стратегічної енергетичної інфраструктури Пйотр Наїмський заявив, що 2021 року його країна зможе постачати Україні 6 млрд куб. м газу.

У середині серпня “Укртрансгаз” і “Молдовагаз” залагодили технічні питання, які дозволять вже із 1 січня 2020 року запустити нові потужності з імпорту газу в Україну з Румунії на базі системи Трансбалканського газогону трубопроводом “Транзит-1” (один з трьох трубопроводів, які йдуть послідовно через Україну, Румунію, Болгарію, а далі в Туреччину і Грецію – “Львівська Пошта”). Сьогодні цим маршрутом помпається газ з РФ, але “Транзит-1” може транспортувати паливо і в зворотному напрямку. Довгостроковий контракт “Газпрому” на бронювання цього трубопроводу територією Румунії закінчився ще в 2016 році, а значить ця інфраструктура тепер повинна використовуватися згідно з вимогами європейського законодавства, а саме – Третього енергопакету. Цей документ передбачає, що всі учасники ринку можуть отримати вільний доступ до газогону. Таким чином, джерела газу, який може транспортуватися через “Транзит-1” в Україну, можуть бути найрізноманітнішими. Наприклад, Румунія, яка на сьогодні практично повністю забезпечує себе газом, імпортуючи лише 10-15% річного обсягу споживання з РФ, але в майбутньому збирається розвивати видобуток газу на Чорноморському шельфі та будує амбітні плани стати найбільшим виробником газу в Європі.

Інший перспективний варіант – TANAP  (Трансанатолійський газогін), який дозволяє постачати газ із Азербайджану через території Грузії й Туреччини до кордону з Грецією. Азербайджан планує цим трубопроводом постачати до Південної Європи близько 10 млрд куб. м газу на рік.

Крім того, ще однією альтернативою можуть стати поставки газу через LNG-термінали. У Туреччині їх два – сумарною потужністю 12 млрд куб. м газу на рік, у Греції один – Revithoussa – потужністю 5,2 млрд куб. м на рік. Найбільший у світі виробник СПГ Qatargas з Катару вже розвантажує там свої танкери.

“Південноєвропейські країни активно диверсифікують поставки: каспійський газ через TANAP і LNG поставки створюють хорошу конкуренцію російському газу. Працюємо з “Нафтогазом” над тим, щоб вже з січня можна було здійснювати поставки газу в Україну з південного напрямку – через Трансбалканський газогін”, – повідомив у Facebook директор компанії “Оператор ГТС України” Сергій Макогон.

У будь-якому разі всі експерти солідарні в тому, що потрібно шукати різноманітні варіанти альтернативи газу з РФ. “Газова угода між США, РП та Україною стала важливим моментом, перш за все, саме для української сторони. Вирватися з енергетичної залежності від РФ – це загалом не просте завдання. Перш за все, потрібне бажання проводити зміни. Колишній міністр енергетики Литви Ярослав Неверович у часи перших поставок СПГ у порт Клайпеда сказав, що для досягнення енергетичної свободи знадобилася робота трьох каденцій парламенту. Перший запланував зміни й приготував весь процес, другий ці зміни втілював й будував інфраструктуру, а третій – продовжив роботу попередників”, – пише польське видання Rzeczpospolita.