20 червня у цій закавказькій країні розпочалися багатотисячні акції протесту, наймасштабніші з моменту втрати влади Міхеїлом Саакашвілі в листопаді 2013-го. Реакція місцевих силових структур також виявилася неадекватною – такої жорсткої роботи правоохоронних органів у Грузії не пам’ятають також з часів пізнього Саакашвілі. Внаслідок заворушень постраждали понад 240 осіб – це протестанти і поліцейські.

Демонстрації, що охопили практично всю країну, були спрямовані не лише проти урядущої партії “Грузинська мрія” (яких в Грузії називають “мрійниками”. – “Львівська Пошта”), але й супроводжувалися різкими антиросійськими закликами. Місцеві політологи називають причину – нинішня грузинська влада сповідує дедалі відвертішу проросійську політику, а Кремль не полишає надій на повернення Грузії у сферу свого впливу. Натомість українські експерти попереджають: розвиток політичної ситуації в Грузії останнім часом нагадує новий етап гібридної війни, і Україні варто уважно придивитися до розвитку подій.

Формально хвилю протестів спровокував депутат-комуніст Державної думи Російської Федерації (РФ) Сергій Гаврилов, який прибув до Тбілісі як президент маловідомої організації Міжпарламентська асамблея православ’я (МАП). Хоча в грузинській столиці не бракує сучасних конференц-залів, засідання МАП із незрозумілих причин вирішили провести в будівлі місцевого парламенту. Сергій Гаврилов на правах голови вмостився в кріслі спікера законодавчого органу країни, яка вважає РФ агресором. Оливи до вогню додало й те, що, за деякими даними, Гаврилов брав участь у збройних конфліктах в Абхазії та Придністров’ї. Цікаво, що напередодні візиту до Тбілісі російський депутат не приховував, що дійсно перебував на територіях, де на той момент велися бойові дії, але “займався виключно гуманітарною діяльністю”.

Не встиг московський гість оголосити про відкриття засідання, як президію оточили депутати опозиційних партій “Єдиний національний рух” і “Європейська Грузія – рух за свободу”. Вони заявили, що не дозволять Гаврилову як представнику країни-агресора проводити засідання. Після цього російські делегати швиденько залишили будівлю, за словами Гаврилова, “під охороною, оскільки грузинський парламент був захоплений радикалами”. У той же день в центрі Тбілісі зібралося кілька тисяч протестувальників, які змусили російську делегацію покинути Грузію. Цей стихійний протест через кілька годин був жорстоко розігнаний силовиками із застосуванням сльозогінного газу і гумових куль. Однак наступного дня маніфестації відновилися з подвоєною силою і охопили вже всю країну.

Серед основних гасел були не лише вимоги щодо відставок представників урядущої парії “Грузинська мрія” в парламенті та уряді та зміни виборчого законодавства, але й звинувачення в бік Кремля. Партія “Грузинська мрія”, яка після втрати Саакашвілі влади в 2013-ому взяла під свій контроль парламент і уряд, сповідує політику “порозуміння” з РФ. Що зрештою й не дивно, адже її лідер Бідзіна Іванішвілі свого часу мав російське громадянство і багатомільйонний бізнес в РФ.

“Вони не тільки майже звели нанівець міжнародні зусилля попереднього уряду щодо вирішення питання окупованих територій (Абхазії та Південної Осетії. – “Львівська Пошта”), але ще й намагалися перекласти на Грузію провину за початок російсько-грузинської війни у 2008 році. За весь час перебування у владі “Грузинська мрія” не вжила жодних успішних заходів, щоб зупинити російську “повзучу окупацію” в Цхінвальському регіоні і захистити грузинських громадян, яких викрадають окупанти з метою викупу. Порушення прав людини, які здійснюються щодо етнічних грузинів у окупованій Абхазії, також не знаходять жодного відгуку в олігархічному уряді Іванішвілі”, – пише інтернет-ресурс Грузія online.

Декларуючи на словах євроатлантичний вектор розвитку, урядуща партія йде на дедалі виразніші поступки Кремлю. Навесні цього року в інтерв’ю грузинській службі Голосу Америки президент країни Саломе Зурабішвілі, яка перемогла на виборах за підтримки “Грузинської мрії”, заявила, що виступає проти розміщення на території держави військової бази США, бо “це може спровокувати РФ”, хоча одразу ж заявила, що “Грузія, як і раніше, твердо має намір вступити до ЄС і НАТО”. Також варто нагадати, що торік під час передвиборчої кампанії вона заявила, що в серпні 2008-го саме тодішній президент Саакашвілі почав війну проти РФ, а не навпаки.

“Складається враження, що грузинський уряд підлаштовується під інтереси РФ та заплющує очі на її агресивну політику, дозволяючи таким політикам, як Гаврилов, виступати в парламенті. Завдання Кремля – утримати Грузію і Південний Кавказ в орбіті свого впливу. Судячи з риторики й дій грузинської влади, вони цьому не чинять опору”, – написав в своєму блозі на інтернет-ресурсі 112.ua політолог-міжнародник Георгій Кухалейшвілі.

Україні потрібно уважно стежити за подіями, що розгорнулися в Грузії, адже це черговий етап гібридної війни РФ. Спроба реваншизму проросійських сил наразі назріває і в Україні, але цього не можна допустити. Таку думку “24 каналу” висловив директор Центру суспільно-інформаційних технологій Валерій Димов. Політолог наголошує: в Україні інформаційний простір майже окупований РФ, а фокус уваги змістився з агресії Кремля на розмови про якийсь діалог і відновлення економічних зв’язків із окупантом.

“В Україні п’ята колона не просто рветься до влади, а хоче формувати виконавчу вертикаль і порядок денний у державі. Тому процеси, які сьогодні відбуваюся в Грузії, можуть бути і в нас. Не можна дозволяти РФ сіяти розбрат в Україні. Повзуча агресія РФ продовжується”, – наголосив Валерій Димов. Політолог також зазначає: важливо, щоб президент Зеленський це розумів і не робив те, що й грузини, які ніби забули про війну з РФ.

“Ситуація в Грузії має показати президенту Володимиру Зеленському, яку загрозу можуть нести кроки назустріч Москві, що не підтримуються суспільством. Будь-яка угода з РФ, яка суперечить настроям у суспільстві, зустріне спротив”, – написав на своїй сторінці в Twitter Даніель Щеліговскі, голова програми досліджень Східної Європи, старший дослідник з питань України в аналітичному центрі Polish Institute of International Affairs (PISM).

На російський слід у грузинських подіях вказує і опозиційний російський письменник Олег Панфілов, який зараз живе і працює в Грузії. “Грузинська поліція діяла максимально жорстко, щоб зберегти владу “Грузинської мрії” – партії російського олігарха Бідзіни Іванішвілі. Це єдине, на що сподівається зараз Кремль. Якщо це вдасться, Москва, як їй здається, зможе впливати на настрої в суспільстві. Але змусити населення Грузії відмовитися від НАТО вона вже не зможе”, – заявив він в коментарі Апострофу.

Зараз ситуація в Грузії більш-менш спокійна. Затриманих протестувальників звільнили, спікер парламенту Іраклій Кобахідзе добровільно подав у відставку, очевидно, те саме зробить і міністр МВС. Найголовніша політична поступка – чинна влада ухвалила рішення провести парламентські вибори у 2020 році за пропорційною системою в умовах нульового виборчого бар’єру. Згідно з чинним законодавством, грузинських парламентарів мали б обирати за змішаною системою в умовах 3 % прохідного бар’єру (77 депутатів – за партійними списками, 73 – в одномандатних округах). На думку опозиції, така система давала можливість урядущій партії фальсифікувати результати, тож зміна виборчого законодавства була однією з головних вимог лідерів нинішніх протестів. Але чи врятують  ці поступки “Грузинську мрію”?

“Спроби урядущої партії поєднувати прозахідну риторику з відвертим прокремлівським колабораціонізмом, зазнали чергового і, схоже, остаточного фіаско. Для “Грузинської мрії” те, що відбулося, фактично є вироком, який рано чи пізно призведе до падіння проросійського олігархічного режиму. З огляду на той факт, що на кількох попередніх виборах їм вдалося зберегти владу лише завдяки масовим фальсифікаціям, подібний сценарій не викликає сумнівів”, – підсумовує Грузія online.