Служба безпеки України провадить розслідування в справі про спробу захоплення влади у зв’язку з проведенням у Празі в травні 2018 року “Першого національного українського конгресу”, який оголосив усі органи влади України нелегітимними і поставив собі за мету силою повалити державний лад у країні. Про це мовиться в матеріалах судової справи, опублікованих 2 січня в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Причому це не єдиний приклад, коли столиця Чехії стає осередком, м’яко кажучи, не надто дружніх до України дій…

Днями колишній президент Чехії Вацлав Клаус у інтерв’ю ТВ Prima заявив про те, що еліти західних країн, зокрема і його, нібито самі підштовхують Україну до провокацій проти Російської Федерації та її президента Володимира Путіна. Клаус вважає, що Путін поводиться “обережно і тверезо” та не реагує на жодну “провокацію”. Заява спричинила доволі нервову реакцію посла України в Празі: на своїй сторінці у Twitter Євген Перебийніс звернувся до колишнього керівника Чехії із запитанням: “Чи означає заява про Україну його згоду з тим, що в 1938 році Чехословаччина спровокувала “обережного і розсудливого” Гітлера?”.

Не коротший язик і в чинного президента Чехії. 30 грудня його представник Іржі Овчачек написав у Twitter, що Мілош Земан за те, щоби Прага офіційно виступила проти “возвеличення військових злочинців Україною”. “Якби це відбувалося в Росії, то видавалися б тисячі різних заяв. Ганьба!” – мовиться в повідомленні.

А оскільки в тексті згадувалося міністерство закордонних справ Чехії, яке “на возвеличення бандерівців в Україні боязко мовчить”, глава чеського МЗС Томаш Петршичек мусив дати відповідь. Він заявив, що Україна має право вирішувати сама, що робити з болючими сторінками своєї історії. “Зі складними сторінками історії кожна країна повинна впоратися сама. Це не справа дипломатії. Оцінювати або досліджувати історію – справа істориків”, – вважає чеський міністр.

Але повернімося до розслідування СБУ. Згідно з матеріалами справи, 24 – 26 травня 2018 року в Празі відбувся захід під назвою “Перший національний український конгрес” (ПНУК). Його учасники проголосили себе єдиним легітимним законодавчим органом влади України, а Верховну Раду, Генеральну прокуратуру України і Міністерство внутрішніх справ оголосили злочинними організаціями.

Учасники конгресу заявили про створення власної судової гілки влади –  “Українського народного трибуналу” і власної спецслужби – “Таємна екзек’юта”, яка повинна відповідати за виконання вироків. Також було оголошено про створення “Української народної армії” (УНА) і низки парамілітарних структур. Завданням УНА є силове протистояння Національній гвардії та Нацполіції для повалення конституційного ладу. За даними СБУ, УНА планувала сформувати п’ять територіальних “легіонів”. У вересні 2018-го СБУ встановила, що підрозділи УНА “Центр” уже діяли в Києві, Київській, Житомирській, Вінницькій, Кіровоградській, Черкаській областях та місті Кременчук (Полтавська область).

Лідером ПНУК є Рустам Ташбаєв, який близько 20 років тому емігрував до США, здобув американське громадянство і працював звичайним водієм, але в 2014-ому повернувся в Україну. Ташбаєв відомий насамперед як організатор політичної акції “Майдан 3.0”. У червні 2015 року його прихильники поставили на Майдані намети, однак простояли вони там недовго. Самого Ташбаєва правоохоронці затримали і депортували з України. Тодішній глава СБУ Валентин Наливайченко заявляв, що провокаційний захід на Майдані фінансувала терористична організація “ЛНР”.

На збіговиську в травні минулого року єдиним кандидатом у президенти України від ПНУК пропонували активіста Євромайдану Івана Бубенчика. Однак 1 листопада йому без пояснення причин висловили недовіру. Нагадаємо, що в лютому 2016-го у інтерв’ю виданню Bird in Flight Бубенчик повідомив, що вранці 20 лютого 2014 року вбив із автомата Калашникова двох офіцерів “Беркуту”. В квітні 2018-го його затримали під час спроби виїзду в Польщу і доправили в Печерський райсуд Києва. У ГПУ пояснили, що активіста підозрюють у вбивстві правоохоронця і військовослужбовця внутрішніх військ, а також у замаху на вбивство військовослужбовця. Звинувачення вимагало арешту підозрюваного. Однак пізніше ГПУ зняла з Бубенчика підозру в умисному вбивстві та відкликала клопотання про арешт, мотивуючи це тим, що об’єктивних доказів його причетності до вбивства силовиків у слідства немає. Чоловіка відпустили на поруки і зобов’язали здати закордонний паспорт.

На думку народного депутата Дмитра Тимчука, координатора групи “Інформаційний спротив”, увесь “конгрес” і обрання саме такого кандидата було російською провокацією. “Уже зараз російські окупанти – через свої ЗМІ та підконтрольні їм “українські” видання – поширюють новину про нового кандидата в президенти – “майданівського стрільця”, якого висунули “українські націоналісти”, – ішлося в статті “Інформаційного спротиву” одразу після проведення “конгресу”.

Закордонні українці також із підозрою поставилися до того, що зібрання у Празі мало назву “Перший національний український конгрес”, надто схожу на Світовий конгрес українців (СКУ) – офіційну діаспорну організацію, яка об’єднує 53 українські організації по цілому світу.

“І від імені Світового конгресу українців, і від імені Європейського конгресу українців можу сказати, що не раз створювалися якісь проекти, щоб видавати бажане за дійсне. Але там, де не було наших організацій із СКУ, ніякого успіху воно не мало. Бо ці проекти були штучні, а діаспору штучно зробити неможливо. Нас на цей “конгрес” не запрошували, і це скидається на провокацію”, – розповіла в інтерв’ю Радіо Свобода голова Європейського конгресу українців Ярослава Хортяні.

Чому такий відверто антиукраїнський захід відбувся саме в столиці Чехії? Не виключено, що завдяки покровителям – людям із найближчого оточення президента країни. Річ у тім, що до виборчого штабу Мілоша Земана, який 27 січня минулого року вдруге виграв президентські вибори, входили керівники Всесвітньої ради підкарпатських русинів – організації, що виступає за надання Закарпатській області автономії та фінансується РФ. Мовиться про Василя Джугана та Михайла Тяска. Зокрема, Facebook-сторінка останнього, яку він веде російською, рясніє проросійськими публікаціями, прапорами закарпатських русинів разом із прапорами РФ, мапами із Закарпаттям у складі Чехословаччини.

Активізація так званого русинського питання триває від самого початку російської агресії. Навесні 2014-го про своє існування нагадав такий собі Петро Гецко – “прем’єр-міністр” віртуальної Республіки Підкарпатська Русь, котрого оголосили в розшук за статтею “посягання на територіальну цілісність України” ще за часів режиму Януковича. Ось одна з його типових заяв: “Історична спадщина пов’язує русинів із Карпатською територією, але аж ніяк не з новою українською нацією й ідеологією, що виникли на початку ХХ ст. В історичній пам’яті сьогоднішніх русинів немає почуття приналежності до історії українського народу, в т.ч. підстав для національної гордості за Богдана Хмельницького, Тараса Шевченка, Івана Франка й інших героїв українських історичних міфів. І тим більше – за Мазепу, Бандеру, Шухевича”.

Зрозуміло, що за цього “прем’єра” радо вхопилися російські ЗМІ: певний час Гецко був справжньою зіркою інформаційного простору РФ. Понад те, він виявився однокурсником і сусідом по гуртожитку (разом вчилися в Московському інженерно-фізичному інституті. – “Львівська Пошта”) іншого одіозного персонажа – Олега Царьова. Останній, нагадаємо, свого часу проголосив себе “спікером” ще однієї віртуальної політичної структури – “парламенту Новоросії”, існування якого заперечували навіть ватажки “ДНР” і “ЛНР”.

Через те, що “прем’єр” Гецко озвучував очевидні нісенітниці (наприклад, заявляв про понад 800 тис. русинів, хоча все населення Закарпатської області становить 1,2 млн осіб), про нього досить швидко забули. Натомість 2015 року російські інформаційні агенції радісно поширили новину про те, що так звана Народна рада русинів Закарпаття звернулася до парламентів Чехії, Словаччини та Угорщини, а також надіслала листи до різних європейських інституцій, аби вони домоглися від офіційного Києва визнання автономного статусу Закарпатської області, яка в міжвоєнний час називалася Підкарпатська Русь і перебувала в складі Чехословаччини.

Іван Палінкаш, член президії Народної ради русинів Закарпаття, обґрунтував вимогу надання автономії… за результатами обласного референдуму 1991 року, на якому 78% закарпатців нібито проголосували за те, щоби область здобула статус самоврядної території в складі України. Ще одна вимога – визнання русинів окремим народом, а не субетносом українців.

Потім про русинів узагалі забули. Натомість “на сцені” з’явилися інші персонажі. Зокрема, американський водій та стрілець із автомата.